Курсовая работа: Революція 1848-1849 років в Італії

Душею повстання були демократи, радикальні елементи буржуазії, які очолював К. Катансо і його друзі. Особливо виділявся патріот Енріко Чернускі.

20 березня фельдмаршал Радецький запропонував перемир'я з австрійською стороною. 20 березня була створена Військова Рада. Членами ради стали Катансо, Чернускі. Між демократами і поміркованими лібералами існувала розбіжність по питаннях про перемир'я. Побачивши, що не можливо схилити членів Військової ради до перемир'я, помірковані кола звернулись до Карла Альберта [8, с. 182 - 185].

22 березня муніципалітет Мілану оголосив себе тимчасовим урядом. Голова був обраний Казатті. Цей уряд складався із поміркованих лібералів, сюди був включений один демократ - Чезаре Корренті. Героїчна боротьба народних мас, яка ввійшла в історію, як «п'ять днів Мілана», перетворилась у відхід військ Радецького.

Перемога міланської революції вплинула на розвиток визвольного руху в Італії. Ця перемога прискорила початок війни з Австрією. Повстанці в герцогствах Парма і Модена вигнали своїх управляючих і австрійська війська.

Майже по всіх містах Сардинського королівства відбувались масові демонстрації, на яких висувались вимоги війни проти Австрії. Керівники Сардинської монархії найбільше остерігались руху народних мас і встановлення республіканського устрою в Ломбардо - Венеціанській області. Вони прагнули приєднати цю територію до П'ємонту, щоб утворити Північноіталійське королівство під егідою Савойської династії [5, с. 193 - 194].

В ті бурхливі березневі дні 1848 р. керівники італійських областей під натиском народних виступів змушені були відіслати в Ломбардію свої військові підрозділи. 19 березня, як тільки в Флоренції стало відомо про революцію в Мілані, там розпочались бунти. Великий герцог Тоскани Леопольд II 21 березня опублікував відозву, в якій повідомляв про формування добровільних підрозділів для відправлення в Ломбардію. Ліберальна буржуазія вимагала участі Папської області у війні проти Австрії. На театр воєнних дій свої війська змушений був вислати і Фердинанд II -король Обох Сицилій. Однак він швидко відізвав свою армію для придушення революції[24, с. 105 - 108].

В Ломбардії відбувалась боротьба між правими лібералами і демократичними силами. Але в середині демократичного табору почались розбіжності. Катансо і Феррарі пропонували організувати боротьбу за скинення управляючих поміркованих і захоплення влади демократами [23, с. 270-272].

Тимчасовий уряд, знаючи про слабкість демократів, розумів, що вони не зможуть завадити заходам по прискоренню приєднання Ломбардії до П'ємонту. Тому була прийнята постанова про плебісцит по питаннях приєднання.

У Венеціанській області в квітні - травні 1848 р. склалась складніша ситуація, ніж в Ломбардії. В період березневої революції в провінціях області були створені місцеві тимчасові уряди, які були перетворені в департаментські комітети. Для посилення зв'язку з провінціями і для підготовки виборчого закону, Тимчасовий уряд Венеції вирішив скликати Консульту (Раду), в яку кожна провінція повинна була відіслати трьох представників. На засіданні Консульти скликаному 8 квітня, була видна різнобічність.

Представники провінцій, стурбовані натиском австрійської армії, висловлювались за приєднання до П'ємонту, проти цього був Тимчасовийуряд.

В період першої фази війни активізувались реакційні сили в Папській області, де весною 1848 р. не стихали голодні бунти. Вони прагнули нанести удар національно - визвольному руху, вимагали, щоб папа Пій IX виступив проти руху за об'єднання Італії і проти визвольної війни.

В цій обстановці Пій IX 29 квітня виступив в консисторії із зверненням, в якому заявив, що солдати Папської області були відправлені до кордону тільки для захисту цілісності володінь святої церкви [11, с. 108].

Такий поворот в папській політиці викликав хвилювання в Римі і в провінціях. 4 травня 1848 р. він призначив новий уряд, який формально очолював кардинал, але основну роль в ньому відігравав поміркований ліберал Теренціо Маміані.

Після проголошення конституції в Королівстві Обох Сицилій в окремих провінціях його континентальної частини не стихали селянські виступи. В місті Неаполь розповсюдились говірки, про те, що король збирається арештувати депутатів. Ініціаторами повстання були демократичні сили - ремісники і дрібна буржуазія. Після перемоги над повсталим народом Фердинанд II призначив нове управління і розпустив палату депутатів і національну гвардію. Переворот 15 травня призвів до політичної кризи монархії Бурбонів. Реакційний переворот в Неаполі і антинаціональні виступи Пія IX позитивно позначились на моральному становищі п'ємонтської армії [15, с. 211 - 213].

Асамблея Венеції, яка зібралась 3 червня в становищі тривоги, прийняла рішення про приєднання Венеції до П'ємонту. Багато республіканців виступили проти цього приєднання. За швидке приєднання до П'ємонту було подано 130 голосів, проти -3.21 червня 1848 р. повернувся в Італію із Південної Америки Джузеппе Гарібальді. Король і його міністри віднеслись до Гарібальді з недовірою і не прийняли його пропозиції. Після цього він негайно виїхав в Мілан і запропонував свої послуги Тимчасовомууряду Ломбардії. Цей уряд призначив Гарібальді генералом і доручив йому організувати декілька волюнтариських відділів, але воєнний міністр Собреро всяко намагався завадити створенню армії під командуванням Гарібальді. Відправившись до Бергамо Гарібальді поповнив партизанській загін, який досяг 3700 чоловік, і готувався виступити проти австрійців. Але в той час Гарібальді отримує розпорядження із Мілана про повернення назад і приєднання до п'ємонтської армії. Боротьба за Мілан відбувалась всього декілька годин. Карл Альберт вирішив капітулювати 4 серпня.

6 серпня фельдмаршал Радецький знову вступив в Мілан, а через три дні було підписано перемир'я, яке ввійшло в історію під назвою «перемир'я Саласко» за іменем начальника генерального штабу п'ємонтської армії. П'ємонт мав відізвати свої війська із міст і фортець Ломбардії і Венеції, а також із герцогств.

Гарібальді не визнав перемир'я, він 13 січня випустив прокламацію, в якій обливав позором Карла Альберта і закликав до продовження війни. Він вирішив почати в Ломбардії партизанську війну і податись в Альпи. Однак невелика кількість партизанського загону н?