Курсовая работа: Ринок телевізійних програм

“Конюшня” ЮріяРоста

“Дорога домой” Юрія Паніча

Рубрика “Ексклюзив”, в якій з`явились:

“Три дня одного лета” про Якубовського

“Дог-Шоу” М. Ширвіндта

“До и после” В. Молчанова

Все це з`явилось в ефірі протягом 5 років. Показово, що на REN-TVнемає художньої спілки чи будь-якої іншої інстанції, якаб корегувала авторські помилки, а є оцінка телекритиків, які в “Известиях” (23.12.94) поставили “ростівську конюшню” на перше місце, нижче були “Час Пик” В.Лістьєва, “Если…” В.Познера, “Мужчина и женщина” К.Прошутінської.

REN-TVналежить “Національний інтерес” Д.Кісельова.(1)

Це досвід великих компаній, а є ще безліч маленьких.

“Облік” Тетяни Меньшикової- приватна телекомпанія,продукція якої-готові телепрограми. За об`ємом виробництва “мелочь пузатая, по сравнению с ВИДом, “Авторским ТВ” и другими гигантами”. в “Обліку” працює 23 особи, є телекамера і деяке обладнання, все інше необхідне для зйомок і підготовки програм, включно з приміщенням – арендоване. Їм належить “Если…” В. Познера –це близько 70 передач з рейтингом 16 %, і “Суд идет”.(7)

Росія перейняла досвід Заходу давно, і плідно цим користується, отже,якщо розподілити обов’язки так: головні задачі великих телеканалів – інформаційні програми, жорстка сітка передач,контроль за фінансами і рейтингом, купівля кінопродукції. Все інше замовляється виробникам. За цим принципом працює ОРТ, працювало НТВ і так всюди в світі.

Малоефективність величезних каналів з непомірно роздутими штатами для повного самозабезпечення в єкономічному і творчому плані була доведена зникненням “Останкино”.

Хоча ставленням телеканалів телекомпанії – виробники не задоволені. І що менша телекомпанія, то важче вижити.

Тобто іноземний досвід прийнятий не у всьому. Продюсерка-американка Шеррі Джексон власниця маленької компанії має престижний ефір на АВС. Фільм- розслідування “Хіросима” знятий нею коштував один мільйон доларів і отримав 5 міжнародних премій. Саме їй замовили восьмисерійний сенсаційний фільм “Таємниці холодної війни”. І нікого не цікавить, що в її компанії лише 10 осіб, бо діло не в розмірі.(7)

Але в Україні є свої так звані студії ТБ-продакшн і вони йдуть дещо іншим шляхом розвитку, можливо через умови, в які їх ставлять великі телеканали. прослідкуємо розвиток телерадіокомпанії “ЕРА”. яка виникла , як програма “Доброго ранку, Україно!” на Першому Національному каналі і зараз має близько 5 годин ефірного часу щодня, причому це переважно прямий ефір, і отримала ліцензію на трансляцію своїх передач на цьому каналі у відведений час.


Частина 2. Практична

Незважаючи на досвід Заходу чи Росії в Україні, як би ми не хотіли, все йде за своїм сценарієм. Багато проблем у російських студій ТБ-продакшн, але в українських їх ще більше. Річ не тільки в тім, що починати, коли вже є такий досвід (все ,що могли вже придумали) важкувато. В Україні є інше, мовна ситуація в царині електронних ЗМІ. Серед існуючих каналів україномовних не так вже й багато, а на так званих “українських” можна почути таке…, що українець, перемикає телевізор на російський канал, щоб тільки не чути цієї “мови”. Дикий російський акцент - “паїхаф, срабив, хараст, намахаєтся” нормальна, справжня українська мова після такого багатьма починає сприйматися як “какой-то сельский выговор”. Ведучих на телебачення добирають наче спеціально недорікуватих, малограмотних. Вони справляють враження якихось інвалідів розумової праці (новини на УТ-1). Зрозуміло , що глядач не хоче цього чути і перемикає на ОРТ, бо там з екрану до них промовляють розумні люди, які бездоганно володіють своїм робочим інструментом - мовою.

Особливо відчувається огиджування української мови в царині адаптованих програм. Звичайні живі люди говорять з телеєкрана неживою, штучно вимученою мовою, чи радше “язичієм”. УТ-1 і тут веде перед. Фільми для дітей та юнацтва, що там йдуть треба просто заборонити дивитись дітям та юнацтву, щоб не зненавиділи української мови.

Але це лірика. І коли науковці б’ють на сполох, бо серйозніше нікуди, можновладцям ніби все одно. Тож вироблення укаїнської телепродукції у чистому її вигляді майже неможливе через брак попиту на неї, а російську можна взяти в Росії, бо там і професійніше (досвід роботи чималий) і дешевше (відроблений матеріал).

“Про методи узурпації написано вже багато. Це передусім юридично забезпечений диктат державним ЗМІ, коли виконавча гілка влади не лише призначає керівний склад із челяді слухняних виконавців, а й де-факто приватизує державні ЗМІ для отримання цілком конкретного власного комерційного прибутку. Прикладом цього може бути надання найліпшого ефірного часу (прайм-тайм) на УТ-1 до того невідомій телерадіокомпанії “ЕРА”. Головний редактор В. Лук’яненко мав необережність розповісти, що за нею стоять міністр зовнішньоекономічних зв’язків Сергій Осика, народний депутат і помічник прем’єра (син голови СБУ) Андрій Деркач та скандально відомий ізраїльський бізнесмен Вадим Рабінович. Така відвертість коштувала пану Лук’яненку посади. І, зрозуміло, адже до того сам міністр інформації З. Кулик говорив що ці люди не причетні до компанії…”. Так змальовує виникнення ТРК “ЕРА” Ігор Слісаренко (10). Можливо це правда, адже зміна керівництва на “ЕРІ” справді була, а на цей час уже вдруге, та й дісно незалежних ЗМІ в Україні просто не існує. Але пан Слісаренко не зважає на одну важливу річ – про найважливіший і найбільший складник витвореної людиною антропогенної інформації – пропаганду (15).

Якщо стисло, то суть пропаганди полягає в тому, щоб переконати іншого робити так, як потрібно тобі. Висловити цю суть можна двома словами: “Роби отак”. Будь-яке людське суспільство – результат і процес тотальної пропаганди. Пропаганда – це все: і наука і фолькльор, і театр, і література, а тепер іще й кіно та телебачення. У найчистішому вигляді – реклама та педагогіка.

“Українська пропаганда з часу здобуття Україною незалежності не витворила жодного діючого міфу та стереотипу задля зміцнення держави. Саме міфи такого типу, які б могли об’єднати населення держави, і, відповідно, які можна було б експлуатувати (що широко використовується в США та Росії), є дуже дієвим засобом, особливо в період затяжної кризи. Жодних спроб створити щось подібне державна пропаганда не робить. Натомість “гуляють” міфи та чутки протилежного характеру – про злих “бандерівців”, про те, що Західна Україна вже “відколюється” від Східної, а Крим від обох частин тощо. Жодного “контрміфу” та “контрчутки” державна пропаганда не розробляє”.(15)

Таким чином можна зробити висновок, що українська державна пропаганда не справляється зі своїм завданням навіть у межах власної держави. Це, очевидно, впливає на цілісність держави у негативному значенні.

Українському етносові (нація – це етнос у повному його розвитку, тобто в державному оформленні з функціонуванням його культури у всіх сферах суспільного життя. наразі українці не є нацією) навіть, щоб просто вижити, необхідно було ще десять років тому перебрати на себе панування в інформаційному, себто пропагандистському просторі – насамперед електронних ЗМІ. Нажаль, українці фактично відмовилися йти працювати на телебачення. А тепер уже пізно. Електронні ЗМІ в Україні цілком у руках неукраїнців (не те що за духом, а й за кров’ю). А без радіо й телебачення всі наші наукові конференції, віча, установчі збори й розколи наших партій, всі “Миколаї”, щедрівки й колядки – незрозумілі для решти популяції передсмертні корчі “паралітика на роздорожжу”, говорячі словами Франка.

Дивімося правді у вічі – ми, українці, в Україні – етнічна меншість. Меншість дуже численна, кільканадцятимільйонна. Тому ми маємо людське право, в будь який час увімкнути телевізор, почути українську мову хочаб на одному каналі. Право маємо, та чи можемо?

Закон про телебачення та радіомовлення практично не передбачає санкцій саме за мовні порушення, як і за всі інші, до речі.

Мовна ситуація в царині електронних ЗМІ

ПЕРШИЙ КАНАЛ – мова умовно-українська, демонструються фільми російською, перекладні передачі теж, наприклад, свого часу,- “Шоу – Бенні Хіла”, деякі науково-популярні передачі, художні фільми. Трапляються й “вітчизняні” російськомовні передачі – “Вітражі”, “Тайные истории”.

ДРУГИЙ КАНАЛ – УТ-2 мова начебто українська, але години ефіру настільки незручні, що інформації про нього бракує. Інший мовець цього каналу – СТУДІЯ 1+1. Мова українська переважно в адаптованих (перекладних) програмах, одначе значний відсоток адаптованих російською або фільмів російського виробництва. У так званих “вітчізняних” програмах, крім новин ТСН, мова часто російська: “Как стать звездой”, “СВ-Шоу”, “Фонтан клуб” та інші. Така ситуція називається “реверанс” перед російськомовним населенням”. Самі собі роблять реверанс одним словом. У глибокому реверансі перед цим самим “насєлєнієм” ТРЕТІЙ КАНАЛ – “ІНТЕР”.

“Таке враження, що вони там усі раділи, як би Україна, раптом провалилася під землю.”() Всі передачі власного виробництва, крім спортивних новин та погоди,- російською мовою. Безпрецедентний досі крок – налагоджено конвеєр адаптації художніх фільмів російською мовою. У Києві!

ICTV – попри чудну назву, цей комерційний телеканал донедавна майже все демонстрував українською мовою. Це був своєрідний феномен телебачення України. Але зараз канал веде мовлення російською, а українською лише повторюючи зроблене давно.

К-во Просмотров: 331
Бесплатно скачать Курсовая работа: Ринок телевізійних програм