1) дати характеристику найбільш поширених видів родини Орхідні в природній флорі;

2) розглянути особливості вирощування орхідних в культурі;

3) розглянути видову різноманітність орхідних ботанічного саду м. Києва.

РОЗДІЛ 1

ХАРАКТЕРИСТИКА НАЙБІЛЬШ ПОШИРЕНИХ ПРЕДСТАВНИКІВ РОДИНИ ОРХІДНІ У ПРИРОДІ, ЕКОЛОГО-ЦЕНОТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ, ЗАХОДИ ОХОРОНИ

1.1 Рід Булатка — CephalantheraRich

Родова латинська назва походить від грецьких слів "кефале" - голова і "аптера" - пиляк, буквально головчастий пиляк. Існує ціла низка українських народних назв, серед яких булавка, булавочник, падочниця, пилкоголовник. Всі назви зумовлені головчастою будовою пиляків. У 20-30 роках в ботанічній літературі з'являється назва "булатка", значення якої не з'ясовано. Звісно, що до булату - гартованої сталі це не стосується. Окрім пиляка, найхарактернішою деталлю у будові квітки булатки є губа, яка складається з двох частин: передньої, яка має назву епохилій і задньої - гіпохилій. Пилок у булаток не склеєний і полінії не високоспеціалізовані, а тому рід відносять до примітивної групи рослин.

Рід налічує 14 видів, поширених у помірному поясі Євразії і лише один з них трапляється на північному заході Північної Америки. На території України відомо 3 види булаток, які потребують повної охорони.

Усі види булаток в природних умовах розмножуються насінням. Воно дуже дрібне і проростає тільки у симбіозі з гіфами грибів.

Проростання насіння, розвиток проростків і молодих рослин відбувається приблизно так само, як і в любки дволистої, анакамптиса пірамідального. Від проростання насінини до першого цвітіння проходить 8-10 років. Живе рослина близько 50 років.

У первинній культурі всі види булаток розмножують лише вегетативно. Для розмноження придатні рослини, які мають кілька стебел на одному кореневищі. Розмноження проводять навесні, коли на стеблах сформуються 2-3 листки. Стебла на кореневищі утворюються щільно, одне біля одного, і тому при роз'єднанні їх користуються гострим ножем. Можна рослини ділити і під час їх цвітіння, але тоді відокремлені саджанці гірше приживаються. Не рекомендується проводити вегетативне розмноження булаток восени, тому що рани при низьких температурах загоюються погано і рослини гинуть.

Винищуються як декоративні рослини і зникають внаслідок руйнування природних біотопів у результаті господарської діяльності людини.

1.1.1 Булатка великоквіткова - Cephalantheradamasonium (Mill.) Druce

Багаторічна, трав'яниста, гола рослина. Стебло пряме, 20-60 см заввишки, відходить від укороченого висхідного або прямого кореневища, густо усадженого нитковидними коренями 7-12 см завдовжки. Листки 4-7 см завдовжки, 1,5-3,5 см завширшки, овальні або еліптично-овальні, сидячі, на верхівці загострені або тупуваті, з обох боків голі, з 5-7 дуговидними жилками, добре помітними зверху, а ще краще - знизу. Суцвіття до 12 см завдовжки, пряме, рідкувате, з трьома-вісьмома квітками; приквітки нижніх квіток довші за них, листкоподібні, ланцетні або лінійно-ланцетні, загострені, 2-4 см завдовжки. Квітки підведені догори або горизонтально розміщені, без зав'язі, 1,5-2 см завдовжки, білі. Зовнішні листочки оцвітини 1,7-2 см, продовгуваті або ланцетно-продовгуваті з п'ятьма жилками, внутрішні 1,4-1,6 см завдовжки, тупі, оберне-но-яйцеподібні з однією жилкою. Губа біла, всередині жовтувата, спереду біля основи з півмісяцевою жовтою цяткою. Зав'язь 1-1,3 см завдовжки, скручена, під час дозрівання плоду розкручується. Коробочка до 2 см завдовжки з прямими реберцями. Ареал охоплює Середземномор'я, Скандінавію, Атлантичну, Середню і Східну Європу. На Україні трапляється в західних лісостепових районах, на схід від Дніпра відоме лише одне місцезростання в Полтавській області. Центрами видового насичення є Подільська височина і Гірський Крим.

Росте булатка великоквіткова у світлих широколистяних лісах, де едифікатором є дуб скельний і пухнастий.

Заходи охорони. Занесено до Червоної книги України, Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення. Охороняється у природних заповідниках Розточчя, Карадазькому, Ялтинському гірсько-лісовому, Мис Мартьян, Медобо-ри, а також у Карпатському біосферному заповіднику (Угольський масив), заказниках загальнодержавного значення Юлівська гора та Горгани (обидва - в Закарпатській області), Княжпільському (Хмельницька область).

1.1.2 Булатка довголиста — Cephalanthera longifolia ( L .) Fritsch

Багаторічна трав'яниста рослина, гола, з вкороченим горизонталь-но-висхідним кореневищем, яке густо вкрите нитковидними коренями. Стебло 20-50 см заввишки або трохи звивисте, густо вкрите листками. Листки п кількості 7-11, розміщені в 2 ряди, лінійно-ланцетні, довго загострені, здебільшого вздовж складені, біля основи стеблообгортні, з добре помітними майже паралельними міцними жилками, з яких 5-7 основних, зісподу пластинки випнутих, зверху з невеликими рівчаками; поміж 2 основними жипкоми знаходяться тісно з'єднані дрібніші в кількості 7-11. Суцвіття густе, з 5-20 квітками; нижній приквіток листоподібний, довший від квітки або однакової з нею довжини; верхні приквітки яйцевидно ланцетні або лінійно-ланцетні, дуже дрібні, лускоподібні, 1-2 мм завдовжки. Квітки молочно-білі, косо догори спрямовані. Зовнішні листочки оцвітиниланцетні, гострі, 12-16 мій завдовжки, внутрішні — довгасто-еліптичні, тупуваті, рідшегострі, коротші від зовнішніх. Губа майже вдвоє коротша від зовнішніх листочків оцвітини, 6-9 мм завдовжки, її гіпохілій мішкоподібно вигнутий, з 2 трикутними тупими лопатями, майже охоплює колонку, епіхілій тупотрикутний, з майже серцевидною основою, яка ширша від своєї довжини, зверху з 3-5, рідше 7 поздовжніми гребінчиками, на верхівці золотисто-жовта, густо вкрита дуже маленькими сосочками. Колонка такої ж довжини, як і губа, без носика. Пиляк прикріплений до колонки основою або трохи вище основи. Полінії циліндричні, 2-роздільні, порошкуваті, без ніжок і залозки. Зав'язь скручена, сидяча, гола, близько 10 мм завд. Коробочка довгаста, 1,5-1,7 см завдовжки. Насіння дрібне, коричневе. Цвіте протягом травня. Плодоносить у червні-липні. Поселяється у світлих широколистяних лісах. Трапляється в Українських Карпатах, Розточчі, Поліссі, Лісостепу (Поділля), південних макросхилах Кримських гір.

Вид поширений також в Європі, Середземномор'ї, Малій та Західній Ази.

Заходи охорони. Занесено до Червоної книги України. Охороняється в природних заповідниках Медобори, Карадазькому, Мис Мартьян, Ялтинському гірсько-лісовому, а також у Карпатському біосферному заповіднику (Широколужанський масив), заказниках загальнодержавного значення Чорний Діл і Стебник (Чернівецька область), на території пам'яток природи Криму.

1.2 Рід Зозулинець, або орхідея — OrchisL

Рід орхідея, або зозулинець, було обрано типовим для родини орхідні, або зозулинцеві. Значна кількість орхідей має на листках велику кількість темних крапок і нагадує пір'я зозулі, ось чому ці рослини назвали зозулинцями. Рід зозулинець нараховує понад 90 видів, з яких на Україні росте 20. Всі вони занесені до Червоної книги України. Цілком зрозуміло що дати детальну характеристику кожного виду окремо не має можливості, адже один вид відрізняється від іншого незначними відмінами у будові квітки і соми, тобто вегетативних органів.

До роду зозулинець належать багаторічні трав'янисті рослини з підземними бульбами, листки лінійні, вузькі або широкі, однобарвні або з темними плямами. Стебла поодинокі, прямостоячі, округлі, з верхівковим суцвіттям, в якому нараховується від 10 до 50 квіток. Всі листочки оцвітини або тільки середній зовнішнього і бокові внутрішнього кіл складені у вигляді шолома. Губа більш-менш виразно трилопатева, при основі має шпорку і обернена донизу, здебільшого з малюнком із темно-пурпурових ліній або крапок, колонка коротка. Пиляк прирослий всією спинкою до паростка колонки. Зав'язь сидяча, скручена. Плід - циліндрична коробочка.

Зозулинці ростуть на луках або полонинах, серед чагарників та в світлих лісах. У природі й культурі всі види зозулинців розмножуються насінням, як анакамптис пірамідальний, і вегетативно, ризореституційно, як билинець довгорогий. Бульби зозулинців придатні для виготовлення високоякісного салепу. Всі зозулинці - декоративні рослини.

1.2.1 Зозулинець блощичний - Orchis coryophora L

Народні назви: чик, зозулинець-клопівник. Багаторічна трав'яниста рослина. Бульба еліптична, до 2,5 см завдовжки. Стебло 15-50 см заввишки, до середини вкрите листками, вище листкоподібними піхвами. Листки в кількості 4-6, вузьколінійні або лінійно-ланцетні, 4-14 см завдовжки, 0,5 - 1,5 см завширшки, тупо загострені. Колос циліндричний, густий, багатоквітковий, 5-15 см завдовжки, до 3 см в діаметрі. Приквітки лінійно-ланцетні, довгастозагострені з 1 жилкою, зелені або по краю пурпурові; нижні - звичайно дорівнюють зав'язі, до 2 см завдовжки; верхні - коротші, до 1 см завдовжки, пахнуть лісовими клопами. Зовнішні листочки оцвітини довгасто-ланцетні 0,5-1,0 см завдовжки. Губа 3-лопа-тева, 4-7 мм завдовжки, між кінцями бічних лопатей 4-5 мм завширшки, середня лопать довгаста, тупо загострена; бічні - ромбічні, по зовнішньому краю тупозубчасті. Шпорка циліндрично-конічна, трохи зігнута, 4-8 мм завдовжки.

В Україні зустрічається в Карпатах, Розточчі-Опіллі, Лісостепу звичайно; в Степу на Сіверському Дінці, в горах Артема Слов'янського району Донецької області та Причорномор'ї - рідко. Поселяється на нейтральних або слабокислотних грунтах (рН 6,0-7,0). Зозулинець блощичний траплявся поодинокими особинами генеративного віку, які знаходилися одна від одної на великій відстані. Подібна рясність виду спостерігалася і на торфових луках в околицях смт. Біличі Києво-Святошинського району. Це, мабуть, видова особливість, специфіка виду, який має широкий ареал і широку екологічну амплітуду.

В умовах первинної культури непогано розмножується ризореституційним способом, задовільно росте і розвивається у лізиметрах з торфовим субстратом, до якого додають перегній з перепрілої соломи чи сіна або опрілого листя. Коефіцієнт зав'язування плодів і утворення насіння високий, але самосіву не спостерігається. Потребує щоденного дощування, легкого притінення, хоча в природних умовах виявляє геліофільність.

Заходи охорони. Занесений до Червоної книги України. Охороняється у Поліському природному та Карпатському біосферному заповідниках, у Кам'яних Могилах - відділі Українського степового природного заповідника та заказнику загальнодержавного значення Гори Артема (Донецька область). Необхідний контроль за станом популяцій.

1.2.2 Зозулинець болотний — OrchispalustrisJacq

Народні назви: зозульки півникові, зозулинець прямий, слочок.

Багаторічна трав'яниста рослина. Бульби овальні, 2,5-3 см завдовжки, і 1,8-2 см завширшки. Стебло 28-30 см заввишки, просте, пряме, порожнисте. Листки в кількості 3-6, лінійно-ланцетні, жолобчасті, від основи до верхівки поступово звужені, гострі, спрямовані догори, до 15 см завдовжки і 1,5-2 см завширшки. Суцвіття до 20 см завдовжки, рідке. Приквітки лінійно-ланцетні, загострені, зелені, з пурпуровими краями; нижні - з 3-5 жилками, часто довші від зав'язі. Квітки до 2 см в діаметрі, пурпурові або світло-пурпурові. Листочки оцвітини довгасті, тупі, з 3 жилками; бічні - трохи відхилені, нерівнобічні, 7-9 мм завдовжки; середній - 6-8 мм завдовжки, зовнішні листочки схожі з внутрішніми. Губа довша від усіх листочків оцвітини, широко обернено яйцевидна, 3-12 мм завдовжки, 9-10 мм завширшки, 3-лопатева. Шпорка пряма або майже пряма, циліндрична, трохи коротша від зав'язі або рідше однакової з нею довжини, горизонтально або косо догори спрямовані. Колонка коротка, носик тупий, полінії булавовидні, залозки яких заховані в кишеньці. Цвіте протягом травня.

В Україні звичайно зустрічається в Криму і Лівобережному Лісостепу, рідше в Закарпатті і Степу. Росте на болотах, вологих луках і вологих трав'янистих місцях на берегах річок. В околицях Фастова виявлений серед верхових злаків, таких, як тимофіївка лучна, грястниця збірна, китник лучний, бромопсис безостий, костриця червона, райграс високий, хвощ лучний і болотний. Популяція налічувала близько 30 особин, з яких понад 40% цвіли. Ювенільних особин не виявлено, віргінільних і прематурних - близько 60%. Сенільний вік рослин встановити не вдалося. Ми знаходили також цей вид на луках поблизу Київського моря і не можемо поділити думку М.М. Бортняка про те, що в Київській області зозулинець болотний - заносна рослина.