Курсовая работа: Роль фантастики у романі Оскара Уайльда "Портрет Доріана Грея" і повісті Миколи Гоголя "Портрет"

Так наші предки у давнину, не розуміючи природних чи суспільних явищ, пояснювали їх за допомогою фантастики. Таким чином, фантастика бере свої витоки ще із стародавнього світу. В той же час ми не можемо сказати, що у стародавньому світі виник жанр «фантастика», вона була швидше елементом твору, а вже із часом (із розвитком літератури, як мистецтва) вона стає принципом побудови твору та його внутрішньою суттю.

Сучасна наука виділяє два основні види фантастики – це наукова фантастика та фентезі.

Наукова фантастика – це жанр літератури, в основі якого лежать роздуми про науку та її досягнення. Цей жанр відносно новий, адже з'явився на початку XІX століття.

Фентезі – це жанр літератури, в основі якого лежать різні міфологічні, казкові події, внутрішній світ, у якому, керується магією. Фентезі також досить новий жанр літератури.

1.2 Фантастичне як літературний прийом. Мета використання та засоби створення

Художні твори, де використано фантастику як художній прийом, часто називають такими, які висвітлюють основні літературні проблеми (людина і світ, людина і суспільство, т.д.). І зазвичай цей прийом вводиться для того, щоб підкреслити певні людські чесноти або недоліки людей, або подій. Тут важливо зазначити, що введення елемента незвичайного виступає якщо не сюжетотворчим, то хоча б важливим фактором для всього твору, воно служить для його ідеї.

Так, наприклад, у творі Миколи Гоголя «Ніс» автор скористався фантастичною вигаданою ситуацією для того, щоб висміяти чиновницьке угодництво та чинопочитання. У колезького асесора Ковальова зник ніс. Він довго його шукав, а знайшов у «мундирі, вишитому золотом, із великим стоячим комірцем», тобто у вищому, ніж Ковальов, чині штатського радника.

Як ми можемо побачити, цей прийом використовується для висміювання людських недоліків, та негативних рис характеру.

Важливо зазначити, що введення елемента фантастичного виконується завдяки різним літературним прийомам, тобто через які і виражається фантастичне у творах. Так, можна сказати,що у творі Миколи Гоголя «Ніс» використовується сатира.

Сатира (від. Лат. «суміш, усяка всячина») – особливий спосіб відображення дійсності, який полягає у гострому осудливому висміюванні негативних, соціально шкідливих явищ, які гальмують розвиток суспільства [12, с.624]. Сатира, на відміну від гумору, має гострий неприємний характер. Зазвичай об'єктом сатири є лицеміри, пристосуванці, зрадники, явища, які не відповідають загально людським ідеалам.

Також, досить поширеним явищем у літературі є явище, коли фантастичне лягає в основу створення гротеску як особливої форми художнього відображення дійсності.

Гротеск (фр. grotesque – химерний, незвичайний, від італ.grottа– грот, печера) – вид художньої образності, для якого характерними є: 1) фантастична основа, тяжіння до особливих, незвичайних, ексцентричних, сотворених форм. 2) поєднання в одному предметі або явищі несумісних, різко контрастних якостей (комічного з трагічним, реального і фантастичного, піднесено поетичного з грубо натуралістичним), що веде до абсурду, робить неможливою логічну інтерпретацію гротескного образу. Гротеск відкрито і свідомо створює особливий – неприродній, химерний, дивний світ: саме таким його показує читачеві автор (на відміну від фантастичного світу як умовно-реального) [12, с.173].

Так, на гротеску ґрунтуються ренесансні твори «Похвала глупоті» Е. Роттердамського та просвітницький твір «Мандри Гулівера» Д. Свіфта. Дуже поширеним гротеск стає у ХХ ст., [12, с.173].

Таким чином, елемент фантастики, поєднуючись із реальністю, слугує засобом створення гротескного образу.

Крім того, фантастичне може вводитись в сюжет твору із метою створення парадоксів або яскравих образів-символів.

Парадокс – це глибоке за значенням судження, що суперечить логіці речей. До того ж, парадокс досить широко використовується у творчості Оскара Уайльда.

О. Уайльд у романі «Портрет ДоріанаГрея» використовує фантастичний елемент – портрет, що символізує собою фізичну і моральну деградацію героя і, врешті, стає символом сумління Доріана.

Символ (від грецьк. symbolon – умовний знак, натяк) – предметний або словесний знак, який опосередковано виражає сутність певного явища і має філософську смислову наповненість [12, с.635].

Дослідивши мету використання фантастичного у літературі та основні засоби його створення, необхідно , також, звернути увагу на терміни, які є досить близькими до терміну «фантастика». Такими термінами є «химера» та «фантасмагорія».

Так, фантасмагорію визначають як примарливе видіння, фантастичний образ, привид, галюцинацію, як щось нереальне [24]. Тому, поняття «фантастичний елемент» і «фантасмагорія» (як окремий факт фантастичного у творі) можемо вживати як рівноцінні.

Химера – 1) У переносному значенні: Дивовижна фантазія, нездійсненна мрія, витвір уяви. 2) Те саме, що галюцинація. 3) Дивовижні примхи, чиї-небудь вигадки, дивна поведінка кого-небудь, дивак. 4) Переносне значення: Що-небудь своєрідне, дивне, оригінальне. [25].

Найдоречніше застосувати це поняття до таких проявів фантастичного, як дивовижні перетворення реальних речей (наприклад, новела «Перевтілення» Ф. Кафки або досить поширений мотив у літературі про переселення душ).

Отже, фантастичний прийом може виражатись за допомогою різних літературних засобів (гротеск, сатира, парадокс, символ), для того, щоб підкреслити чи то абсурдність ситуації, чи то парадокси людських думок. Вищеперераховані літературні засоби також можуть слугувати для того, щоб висміяти негативні риси головного героя чи ситуацію у якій він знаходиться.

2. Особливості відображення фантастичного та реального у романі Оскара Уайльда «Портрет ДоріанаГрея» та повісті Миколи Гоголя «Портрет»

2.1 Фантастика у творчості Оскара Уайльда

На думку Оскара Уайльда зрозуміти глибину та правдивість життя можливо лише крізь призму парадоксів. На думку митця, аби зрозуміти дійсність, потрібно побачити, як вона балансує на межі. Таким чином, парадокс – це судження, що суперечить логіці речей, але глибоке за значенням.

«Портрет ДоріанаГрея» - за красою форми, за майстерністю написання, за глибиною і одночасно «легкістю» піднятих проблем є довершеним витвором мистецтва, у якому автор майстерно скомпонував філософську та життєву концепцію людини, котра зробила своїм покликанням красу.

У О. Уайльда, як прихильника естетизму, головним принципом було служіння красі, віра у важливість та значущість мистецтва. Естетичні погляди О. Уайльда мали фундаментальну філософсько-літературну основу, назва якій – культ краси. Поклоніння мистецтву та красі стають сенсом його життя.

Естетика Уайльда – це співвідношення краси та моралі. Уайльд приходить до думки, що мистецтво знаходиться поза мораллю, воно самодостатнє від морально-етичних уподобань суспільства: «Закони мистецтва не збігаються із законами моралі», «Митець не має етичних уподобань. Етичні уподобання приводять до непрощенноїманірності стилю», «Розуміння фарб і барв важливіше для розвитку особистості, ніж поняття про добро і зло», «Будь-яке мистецтво аморальне». [4, с. 4]