Курсовая работа: Роль родинного виховання у формуванні особистості дітей з інтелектуальною недостатністю

- пояснення навчального матеріалу за допомогою наочних засобів;

- дозування об’єму навчального матеріалу і темпу його вивчення;

- моделювання для дитини ситуації успіху (в навчальній, і трудовій діяльності);

- врахування стану здоров‘я дитини;

- забезпечення турботою, увагою.

2. Підготовка розумово відсталої дитини до навчання в школі

2.1 Шкільна адаптація розумово відсталої дитини

Основним завданням батьків і педагогів розумово відсталої дитини дошкільною віку є формувати у неї готовність до школи. Підготувати малюка до школи – це не значить навчити читати, писати, рахувати. Готовність дитини до школи торкається усього її психічного розвитку і передбачає формування у неї:

– позитивного ставлення до школи в цілому та до навчання,

– пізнавальної та емоційно-вольової сфери, діяльності, поведінки і передусім їх довільності,

– характерологічних рис, важливих до навчання та діяльності в шкільному колективі.

Необхідність спеціального формування у дитини готовності до школи пов'язана з важливістю вступу її до школи, що є переломним моментом у житті, переходом до нових умов життєдіяльності, нового статусу у суспільстві, нових стосунків з дорослими й однолітками. Вона – вже не маленька. Вона стане школярем, учнем і ходитиме до школи. Основне, що має робити учень – це навчатися. Навчання – це для дитини її «робота», яка цінується у суспільстві, воно стає обов'язковою діяльністю учня, основною метою якої є засвоєння знань, умінь і навичок. Дитині потрібно відповідально ставитися до навчання, оскільки вона має суспільну значущість. У школяра є й власні права.

Шкільне життя підкоряється вимогам і правилам, які необхідно виконувати. Оскільки форма навчання у школі – це урок, який розрахований до хвилин. На уроці потрібно стежити за вказівками вчителя, чітко їх виконувати, відволікатися і не займатися сторонньою справою.

Зі вступом дитини до школи з‘являються особливі стосунки між нею та учителем як реальним носієм суспільних вимог до учня. Оцінка, яку отримує учень на уроці, – не прояв особистого ставлення вчителя до дитини (симпатії чи антипатії), а об‘єктивна міра її знань, виконання нею учнівських обов‘язків.

Стосунки дитини в класі, з однолітками, теж мають свої специфічні особливості. Положення дитини в колективі однолітків найбільше визначається тим, як вона вчиться, які оцінки за успішність вона має та яка міра її участі у розв‘язанні поставлених перед учнями спільних навчальних і громадських завдань.

Усі ці особливості життєдіяльності школяра зумовлюють необхідність підготовки пов‘язаних з ними сфер розвитку дитини як в умовах спеціального дошкільною закладу, так і в умовах сім'ї.

У чому ж полягає формування у розумово відсталої дитини готовності до школи?

Дитина не зможе адаптуватися до умов і вимог шкільного навчання, якщо вона не хоче бути школярем, не хоче ходити до школи, не хоче в ній навчатись (а не гратись), тобто негативно ставиться до школи. Дитині буде важко вчитися у школі і тоді, коли вона байдуже ставиться до неї. Тобто, необхідною умовою успішної адаптації матюка до умов школи є його позитивне ставлення до навчання у школі. За відсутності такого йти до школи, перебувати в ній у колі однокласників, виконувати шкільні обов‘язки, вимоги вчителя, навчатися ляже на дитину важким тягарем. Успішність у навчанні буде невисокою, у дитини можуть з'явитися шкільна тривожність, страх, замкнутість, плаксивість, неслухняність.

Позитивне ставлення до школи виникає передусім на основі бажання стати школярем. І це бажання для першокласників – провідний мотив навчання у школі. Однак це бажання щонайбільше пов'язується із зовнішніми атрибутами школи: дитина хоче ходити до школи, а не до дитячого садка, хоче мати ранець, шкільні приладдя, форму, свій буквар, інші книжки, зошити та ін., сидіти за партою, вчитися (а не гратися), їй подобається, що в школі уроки, перерви, ставлять оцінки та ін. Все це виявляється у висловлюваннях дітей: «У школі мені подобається, бо там ставлять оцінки''; «У школі вчителька, парта». «Мені подобається ходити до школи, мені купили рюкзак і костюм» і т.д.

Незважаючи на те, що це лише зовнішній бік шкільного життя, на його, початку вона має велике значення для дитини і займає найвагоміше місце у визначенні позитивного ставлення до школи. І цей привабливий бік – бажання бути школярем потрібно розкривати перед дитиною якомога ширше, підтримувати і посилювати. Батьки, знаючи свою дитину, її пріоритети у смаках і бажаннях, можуть спиратися на них при формуванні у неї бажання ходити до школи. Зацікавлене ставлення до зовнішнього боку шкільного навчання має позитивне значення для підготовки дитини до школи і для її розвитку в цілому через те, що воно свідчить про прагнення дитини змінити своє місце у суспільстві, серед інших людей.

Для становлення у дитини бажання ходити до школи важливо її готувати до спілкування з учителем та однокласниками. У цьому плані її необхідно налаштовувати на співробітництво з дорослими – не лише з батьками, а й педагогами – людьми, які її навчають, виховують і піклуються про її майбутнє, яких потрібно поважати, слухати і виконувати їхні завдання та вимоги.

Не менш важливо сприяти адаптації дитини до спілкування з однолітками. Для цього необхідно привчати її гратися з іншими дітьми. Розумово відсталі діти граються переважно поруч, а не разом з іншими. Зумовлено це, з одного боку, тим, що вони не вміють гратися. Навіть у старшому дошкільному віці більшості дітей важко виконувані ролі, які задані у грі, дотримуватися правил та вимог. З іншого боку, діти з нормальним інтелектуальним розвитком уникають гратися з ними, оскільки розумово відсталі діти затримують процес гри, інколи дратують своєю повільністю, труднощами у розумінні, на їх погляд, очевидною. Та й самі діти з вадами в розвитку, щоб запобігти неуспіхові та переживань негативного характеру, уникають гратися з іншими. Це переноситься ними й на спілкування з такими ж дітьми.

З огляду на це батькам дуже важливо турбуватися про найближче оточення дитини як з кола дітей, що нормально розвиваються, так і з кола дітей, що мають певні пораження у розвитку. Важливо створювати умови, в яких дитина могла б гратися з іншими. Тут важливо, щоб у ставленні оточуючих до вашої дитини відчувалася доброта, терпіння, щоб вона не боялася зробиш щось не так, могла розраховувати на допомогу, підказку, пояснення, підтримку. Тому