Курсовая работа: Роль засобів масової комунікації у формуванні свідомості

Поряд із свідомістю у "внутрішньому світі" людини існує рівень несвідомого. Сьогодні це визнала більшість вчених. Вважають, що несвідоме — це сукупність психічних явищ, станів і дій, які лежать поза сферою розуму.

До несвідомого належать сновидіння, гіпнотичні стани, явища сомнамбулізму, стани неосудності, а також інстинкти та запорогові почуття. Інстинкти і запорогові почуття — це такі структурні елементи несвідомого, які можуть зароджуватись на рівні підсвідомого, залежати від нього, а з часом переходити на рівень свідомості.

До структури несвідомого зараховуються також автоматизми й інтуїція, які можуть зароджуватись на рівні свідомості, а з часом поринати у сферу несвідомого. Під автоматизмами розуміють складні дії людини. Первинно утворюючись під контролем свідомості, в результаті довгого тренування та багаторазового повторювання, вони набувають несвідомого характеру. [29, ст. 178]

Завдяки включенню несвідомого до психічної діяльності, на думку вчених, навантаження на свідомість зменшується, а це в свою чергу розширює поле творчих можливостей людини. Сучасна наука оперує і поняттям підсвідомого. Це особливий пласт або рівень несвідомого. До нього включаються психічні явища, пов'язані з переходом операцій діяльності з рівня свідомості на рівень автоматизму.

Одним із перших в історії науки розв'язати проблему співвідношення свідомого й несвідомого намагався австрійський психолог і психіатр З.Фрейд[2] (1856-1939). Він дійшов висновку про суттєво важливу, а часом і вирішальну роль несвідомого (особливо щодо психічних захворювань). На наш погляд, концепція Фрейда лежить у руслі тієї філософської традиції, яка робить акцент на несвідомому (А.Шопенгауер[3] , Е.Гартман[4] , А.Бергсон[5] та ін.).

Разом з тим багато філософських напрямків, орієнтуючись на дані психології, фізіології, медицини та інших наук, на противагу Фрейду, дійшли висновку, що у поведінці людини, її практичній і пізнавальній діяльності провідну роль відіграє все ж таки свідомість.

Якщо звернутись до генезису людської психіки, то несвідоме виступає першим етапом її розвитку, а свідоме — другим. У зв'язку з цим можна припустити, що несвідоме і свідоме є двома відносно самостійними сторонами психіки людини, вони взаємодіють між собою, активно впливаючи одне на одного. До того ж несвідоме містить у собі багаті можливості, які стимулюють раціональні аспекти людської життєдіяльності та творчих дій суб'єкта.

Структура психічної діяльності індивіда не вичерпується свідомістю і несвідомим. У суб'єктивній реальності людини має місце й така підструктура, як самосвідомість. Вона орієнтована на аналіз, усвідомлення, цілісну оцінку людиною власних знань, думок, інтересів, ідеалів, мотивів поведінки, дій, моральних властивостей та ін.; за допомогою самосвідомості людина реалізує ставлення до самої себе, здійснює власну самооцінку як мислячої істоти, здатної відчувати. У цьому разі об'єктом пізнання суб'єкт робить самого себе і свою свідомість. Отже, людина — самооцінююча істота, яка без цієї характеристичної дії не змогла б визначити себе і знайти місце в житті.

Звернення філософів до самосвідомості як особливої сфери суб'єктивного світу починається ще з Сократа, з його максими: "Пізнай самого себе". Із становленням філософії як специфічного знання про світ і людину склався погляд на діяльний, неспокійний характер душі, діалогічність і критичність розуму щодо самого себе. За Платоном[6] , діяльність душі — це внутрішня праця, яка має характер бесіди з самим собою. Міркуючи, душа постійно розмовляє з собою, запитує себе, відповідає, стверджує і заперечує.

Таким чином, самосвідомість — важлива умова постійного самовдосконалення людини. Вона тісно пов'язана з рефлексією. Поняття самосвідомості і рефлексії перебувають у певному співвідношенні, яке структурується за принципом доповнюваності. Самосвідомість конкретизується через рефлексію, яка розкриває зміст свідомості, її місце та роль у суб'єктивній реальності самосвідомості.

У філософській літературі рефлексію визначають як принцип мислення, за допомогою якого воно здійснює аналіз і усвідомлення власних форм (категорій мислення) діяльності. Цей принцип полягає також у предметному і критичному осмисленні людиною наукового знання, його змісту і методів здобування. Як форма пізнання, рефлексія є не тільки критичним, а й евристичним принципом. Оскільки своїм предметом рефлексія обирає знання про саме знання, то вона перетворюється на джерело нових знань. Ось чому, на наш погляд, рефлексію можна розглядати як діяльність самосвідомості, яка розкриває внутрішню будову і специфіку духовного світу людини.

Розглядаючи цей рівень (під структуру) суб'єктивності, необхідно додати, що самосвідомість і рефлексія не є результатом лише внутрішніх потреб ізольованої свідомості, вони зароджуються в процесі колективної практичної діяльності та міжлюдських взаємин. А це значить, що людина не відкривається собі в ході індивідуальної рефлексії, а виявляє себе через свої стосунки з іншими людьми, поведінку, дії та соціальне значущі вчинки. У процесі залучення людини до системи міжлюдських відносин самосвідомість та рефлексія постійно перевіряються, коригуються та розвиваються. [17, ст.98]

Отже, підкреслимо, що елементи і рівні структури суб'єктивної реальності формуються під впливом соціального способу життя людини, який вимагає від неї самоконтролю своїх вчинків і дій, прийняття на себе повної відповідальності за них.

Все сказане свідчить лише про перші підступи до розкриття структури внутрішнього суб'єктивного світу людини, тому проблемі свідомості ще далеко до свого вирішення. Ми багато чого ще не знаємо про механізми, функції, стан, структуру і властивості свідомості. Нез'ясованими залишаються й питання взаємозв'язку свідомості з діяльністю та індивідом, буттям тощо. Мабуть, останнє слово має бути за наукою. Сподіваємось, що молекулярна біологія, генетика, інформатика та інші науки у майбутньому змінять наші уявлення про свідомість.

Подібно до гегелівського мислячого духу, який продовжує природу, завершуючи цикл розвитку відображення і таким чином виступаючи його найвищим етапом, сучасна інформаційна технологія може бути початком нового циклу розвитку природного і соціального. [7, ст. 105]

Отже, ми дійшли висновку, що спосіб буття людини у світі завжди передбачає наявність свідомості, яка буквально "пронизує" людську діяльність, бо вона є необхідною умовою її організації й відтворення. Свідомість як суб'єктивна реальність виступає нічим іншим, як трансформованою в ідеальний план діяльністю, узагальненим досвідом матеріально-предметного перетворення світу людиною, моментом теоретичної і практичної взаємодії, ставленням до світу, формою діяльності людства.

1.2 Характеристика суспільної, масової та індивідуальної свідомості та їх взаємодія

Суспільною свідомістю є сукупність ідей, теорій, поглядів, відчуттів, вірувань, емоцій людей, настроїв, в яких відбивається природа, матеріальне життя суспільства і вся система суспільних стосунків. Суспільна свідомість формується і розвивається разом з виникненням суспільного буття, оскільки свідомість можлива лише як продукт соціальних стосунків. Але і суспільство може бути назване суспільством лише тоді, коли склалися його основні елементи, у тому числі і суспільна свідомість.

Суспільство є матеріально-ідеальна реальність. Сукупність узагальнених ідей, теорій, відчуттів, традицій, тобто всього того, що складає вміст суспільної свідомості, утворює духовну реальність, виступає складовою частиною суспільного буття. Але хоча матеріалізм і затверджує певну роль суспільного буття по відношенню до суспільної свідомості, проте не можна спрощено говорити про первинність першого і вторинність іншої. Суспільна свідомість виникла не через якийсь час після виникнення суспільного буття, а одночасно і в єдності з ним. Без суспільної свідомості суспільство просто не могло б виникнути і розвиватися, тому що воно існує як би в двох проявах: відбивному і активно-творчому. Суть свідомості якраз в тому і полягає, що вона може відображати суспільне буття лише за умови одночасного активно-творчого перетворення його. [11, ст. 153]

Але, підкреслюючи єдність суспільного буття і суспільної свідомості, не можна забувати і про їх відмінність, специфічну роз'єднаність, відносну самостійність.

Особливістю суспільної свідомості є те, що вона в своєму впливі на буття може як би оцінювати його, розкривати його потаєний сенс, прогнозувати, через практичну діяльність людей перетворювати його. А тому суспільна свідомість епохи може не лише відображати буття, але і активно сприяти його перетворенню. У цьому полягає та функція суспільної свідомості, що історично склалася, яка робить його необхідним і реально існуючим елементом будь-якого суспільного пристрою. Жодні реформи, якщо вони не підкріплюються суспільним усвідомленням їх сенсу і необхідності, не дадуть очікуваних результатів, а лише повиснуть в повітрі.

Зв'язок між суспільним буттям і суспільною свідомістю багатогранний і різнобічний. [14, ст.55]

Так, речами, створеними людиною, є опредметнення відповідних ідей, органічно містять, таким чином, в собі елементи суспільної свідомості. Відображаючи суспільне буття, суспільна свідомість здатна активно впливати на нього через перетворюючу діяльність людей.

Відносна самостійність суспільної свідомості виявляється в тому, що вона володіє спадкоємністю. Нові ідеї виникають не на порожньому місці, а як закономірний результат духовного виробництва, на основі духовної культури минулих поколінь.

Будучи відносно самостійною, суспільна свідомість може випереджати суспільне буття або відставати від нього. Наприклад, ідеї використання фотоефекту[7] виникли за 125 років до того, як було винайдено Дагерром[8] фотографування. Ідеї практичного використання радіохвиль[9] здійснювалися майже через 35 років після їх відкриття і так далі.

Суспільною свідомістю є особливий соціальний феномен, що відрізняється власними, властивими лише їй характеристиками, специфічними закономірностями функціонування і розвитку.

Суспільна свідомість, відображаючи всю складність і суперечність суспільного буття, є теж суперечливою, має складну структуру. З появою класових суспільств вона придбало класову структуру. Відмінності в соціально-економічних умовах життя людей, природно, знаходять своє вираження в суспільній свідомості. [18, ст. 200]

У державах багатонаціональних існує національна свідомість різних народів. Взаємини між різними націями відбиваються в свідомості людей. У тих суспільствах, де національна свідомість превалює над загальнолюдською, гору верх націоналізм і шовінізм.

По рівню, глибині і мірі віддзеркалення суспільного буття в суспільній свідомості розрізняють свідомість буденну і теоретичну. З точки зору її матеріальних носіїв слід говорити про суспільну, групову і індивідуальну свідомість, а в історіко-генетичному плані розглядають суспільну свідомість в цілому або його особливості в різних суспільно-економічних формаціях.