Курсовая работа: Роман Ч.П. Сноу "Пора сподівань" як роман виховання

У статті „Виклик інтелекту" Сноу переконливо захищав такий спосіб художнього викладу. В дослідженні найважливіших аспектів життя, писав Сноу, предметом художнього твору має бути „не тільки практичний досвід людини, але й досвід її мислення". Тип цього мислення, а значить і викладу, часом видається „старомодним” бо Еліот, як і романісти ХІХ століття, коментує явища й процеси. Але вчитаймося в наведену характеристику Пассанта, щоб відчути різницю між авторським коментарем минулого століття і стильовою манерою Сноу. Діккенс чи Теккерей сповіщали читачеві істину як кінцевий результат своїх спостережень. Оповідач Чарльза Сноу за законами сучасного психологізму, перебуває в процесі відкриття істини, і безпосередній хід цього мислення постає перед нами. [5, 684]

Стиль роману саме через це й змінюється. В першій частині ми відчуваємо дистанцію між Еліотом - хлопчиком і оповідачем, розуміємо, що це роман-спогад. Проте специфіка саме дитячого світосприйняття дається взнаки в тому, що увагу юного Еліота привертають здебільшого конкретні події, факти та явища. Його психологічні реакції прості, самоаналіз відступає перед зображенням об‘єктивного світу. Зміна ракурсу зображення із зростанням, змужнінням героя впливає і на стильову домінанту твору, ускладнює психологічний аналіз. [5, 693]

Підсумком ідейного й художнього змісту роману „Пора сподівань" звучать слова Сноу з його знаменитої лекції „Дві культури": „Є таке в житті, чому можна зарадити. В цьому, хай невеликому виході за межі своєї особистості, в цьому прагненні схопитися за можливість надії люди стають людянішими; це шлях вдосконалення життя людини; це й для самої людини початок соціального життя". [3, 204] Так і прочитаний нами роман, і вся творчість письменника стверджують вічно живу традицію цілісного сприйняття світу.

В „Порі сподівань" ми бачимо, як Еліот з відкритими очима іде на зустріч своєму нещастю. Вступаючи в шлюб з Шейлою - дівчиною, яка вже була на грані душевної хвороби, Еліот знає, що робить. Добиваючись цього шлюбу, він вірний своїй натурі, діє згідно зі своїм характером. Довго незрозуміла гордість, певна форма марнославства, примушує Еліот завжди намагатися в особистих взаємовідносинах - чи то любов чи дружба - щедро давати, не тільки не чекаючи отримати однаковою мірою назад, але як би навіть боячись відкрити перед ким-небудь свій внутрішній світ, поділитись своїми проблемами і печалями. Він не може і не хоче кому-небудь довіритись і розкритись до кінця, показати свої слабості, прийняти чиюсь моральну підтримку.

Складні з самого початку відносини з Шейлою, мучать Еліота, але в той самий час якось дивно його влаштовують. Вірний своїй подрузі, Льюіс свідомо налаштовує себе на душевну самотність. Таким є складний психологічний конфлікт, намічених ще в „Порі надій", але цілковито розкритий лише в перших частинах „Повернення додому”. Після декількох днів відсутності Еліот кожний раз, вертаючись з Кембриджа в Лондон до свого дому, відчуває пригніченість. Коли Шейла вбиває себе, Еліот шокований, його мучить розкаяння, в той же час наступає полегшення. Починає звучати мотив надії. Завершується один життєвий етап, починається нова „пора сподівань”. Сильним мажорним акордом реалізується цей мотив надії в фіналі роману, в останній його частині. Зустріч з Маргарет змінює його життя не тільки тому, що вона веде його до особистого щастя. Зустріч ця допомагає герою справитись з проблемами, які ще в юності вставали між ними та іншими людьми, веде до глибини змін в його характері. Маргарет вчить Еліота рівності в коханні, допомагає йому відчути відчуття від взаємності. Звідси і мотив „повернення додому, який проходить через всю книжку і який відмічає в ній різні етапи життя Еліота”. [5, 698]

Еліот Льюіс - головна дійова особа і сюжет розвертається навколо його долі й його переживань. Стилістична манера письменника, жанрові особистості його роману, метод монтажу характерів можна зрозуміти до кінця, тільки проникнувши в складну лабораторію письменника, тонкощі його своєрідного з протиріччями, світосприйняття. Кожна особистість, як впевнений Сноу, вступає в боротьбу зі своєю долею і іноді перемагає її але часто залишається переможеною. На що подібна людина, замкнута в своїй самотності, ізольована в ній від людей? І що робить людей братами? Такі головні питання, на які Сноу хоче дати відповідь в своєму художньому дослідженні, експериментуючи, використовуючи техніку вченого. [5, 700]

Письменника дуже хвилює проблема проникнення в тайники свідомості особистості, яку він описує. Тайна цього проникнення тісно пов‘язана для нього з поняттям досвіду. Сноу говорить про те, наскільки його хвилюють мотиви, які надихають людей на ці чи інші дії, творче пізнання суті як своїх, так і чужих емоцій і стану, причини їх виникнення. Особливо скрупульозно досліджуються ці причини і мотиви в романі „Пора сподівань”. [5, 689]

Письменник з великою майстерністю малює те соціальне підґрунтя, на якому формується характер його героя. Він показує життя, інтереси, мораль провінційного міщанства, розкриває психологію людей, жадібних до грошей, дріб‘язкових і обмежених; заражених бацилою снобізму. Вірно і точно відмічені відтінки поведінки різних людей, які оточують Еліота в дитинстві і юності. Тонко показана психологія матері Льюіса - жінки розумної, але з характером середовища, яке її виховало. [5, 684]

Кожний з персонажів книги сприймається як типовий для певного соціального прошарку і в той же час мають свої індивідуальні особливості, а тому запам‘ятовуються як яскраве глядацьке враження. Неможливо не зауважити подружжя Найт - пастора, який „літає в захмарених висотах", ханжу, який уміє одночасно прекрасно влаштовувати свої земні справи, - і його балакучу дружину, для якої мірило цінності людини - його суспільний стан положення і сума доходів. Яскраво змальований діловий власник юридичної контори Іден, і його чудний партнер Мартино, а також надзвичайно цільний і послідовний у своїй сер вільності конторщик Візі. [5, 688]

Увага автора зосереджена безпосередньо на тонкому аналізі психології самого Еліота, його переживань на різних етапах дитинства, юності і молодості. Звідси не тільки великий драматизм, але й підкреслений ліризм описання. [5, 684]

Шейла Найт - постійно і напружено щось шукає, завжди незадоволена і неврівноважена подруга Льюіса - цікавить автора не сама по собі, а як особа, зв‘язана з Еліотом. Вона - джерело і причина його мук, життєвих невдач і душевних зривів. Тема Шейли підпорядкована головній темі - темі Еліота. [5, 687]

Образ Пассанта також підпорядкований зображенню Еліота. Персонаж, що мріє про всезагальне братство, закликає до соціальної справедливості і має великий вплив на молодь, не дивлячись на свої багаточисленні слабкості, необхідний в романі „Пора сподівань" головним чином для того, щоб повніше розкрити формуючі і захоплюючі Еліота ідеї і принципи. [5, 689]

В жанровому відношенні „Пора сподівань" - роман скоріше психологічний, ніж побутовий, а тим більше соціальний. На першому плані - особистий конфлікт Еліота, як би добре не був зображений той „соціальний фон”, на якому цей конфлікт починається і розвивається. [5, 689]

„Пора сподівань" - це роман з багатим соціальним підтекстом. „Середній клас", який породив Льюіса Еліота, зображений з великою силою реалізму. Художнику прекрасно знайомі ті, кого він показує; він не здатний закривати очі на їхні недоліки і пороки, впевнено і випукло вирисовуючи нерозривний зв‘язок своїх персонажів з соціальним середовищем, яке їх сформувало. [5, 701]

„Пора сподівань" - роман не сюжетний. Зображуючи певний відрізок життя героя, розказуючи про події і людей від особи цього героя, Сноу зображує картину певної суспільної дійсності і розкриває внутрішній світ свого головного персонажу і інших тісно зв‘язаних з ним осіб, як і сприймаються як частина цієї дійсності. Подібно до більшості крупних сучасних письменників Заходу, він не намагається створювати складну, а тим більше заплутану, веселу інтригу. Побудовані як хроніки, романи Сноу мають риси як психологічного, так і соціального жанру, причому навіть в трактовці соціальних характерів завжди переважає момент глибокого психологічного дослідження. [5, 702]

Висновки

Творчий метод Сноу - це метод критичного реалізму. Реалізм Сноу находиться на межі двох епох - він вбирає в себе кращі риси англійського, російського, французького класичних романів ХІХ століття і досягнення критичного реалізму ХХ століття.

Письменник світового значення Сноу мислить широко і без упереджень. Висока репутація Ч.П. Сноу як теоретика культури і літератури значною мірою залежить від тривалої боротьби проти модерністських тенденцій, яку він вів. Письменник різко засуджував зневажливе ставлення академічної англомовної критики до проблем класичного реалізму.

Вірність Сноу гуманістичним ідеалам, активна позиція в суспільних питаннях - все це знаходить вираження в його творах.

Сноу мав сильний особистий вплив на сучасний англійський реалістичний роман. Його підтримку відчули відомі романісти молодшого покоління. Найбільш відомий з них І. Купер. Але ніхто інший, як Сноу „не сприяв настільки в Англії виникненню такого літературного клімату, в якому реалістичний напрямок в літературі став переважаючим".

Список використаної літератури

1. Венгеров Леонід Макарович. Зарубіжна література: Загальні питання. - К., „Вища школа", 2001. - С.559.

2. Зарубіжна література ХХ століття, 1917-1945. Хрестоматія / Сост. Н.П. Михальская и др., Под ред. Б.И. Пуршнева, Н.П. Михальской. - М. Просвещение, 1986. - С.399.

3. Люксембург Александр Михайлович. Творческий путь Ч.П. Сноу - Ростов н/Д: Издательство Ростовский гос. университет, 1979. - С.259.

4. Ч.П. Сноу. Пора сподівань: Роман / з англ. Пер.М. Тупайло, Д. Стельмах; Післямова Н. Жлуктенко. - К. Дніпро, 1987. - 376 с.

5. Ч.П. Сноу. Пора надежд; Возвращение домой (послесловие В. Ивашевой. с.684-702). - М.: Правда, 1991.