Курсовая работа: Романтизм як стильова течія української літератури першої половини 19 століття

2.1.2 Творчість Л.Боровиковського як початок романтичної традиції в Україні

Починає харківську романтику Лев Боровиковський (1806 – 1889), що пройшов через харківський університет ще перед буйним розквітом романтики в студентських колах. До того, вчителюючи в провінції, зокрема у Полтаві, він протягом років написав чимало (75) віршів російських та численні, за власним свідченням 600, «байок і прибаюток». Видав він сам лише кілька віршів, та пізніше (1852) Метлинський надрукував близько 180 його байок.

Боровиковський зв’язаний з традицією класицизму: він на шкільній лаві добре познайомився з античною літературою та мусів студіювати класицистичну теорію поезії, з його 180 байок аж 42 наслідують класицистичні польські байки Красіцького та російські Крилова. Йому не чужий у байках ще травестійний тон («найлучча птиця – ковбаса»); але в цілому його тон зовсім серйозний, він узяв собі за зразок стиль Красіцького: короткий, стислий, дотепний. Все ж, здається, і тут маємо певне романтичне народне забарвлення цілого стилю: витончений стиль дотепного просвітителя Красіцького обертається у Боровиковського в ще більш стислій народний стиль приказок та прислів’їв, текст Красіцького часто ще скорочено.

Але як справжній романтик з’являється перед нами Боровиковський в інших віршах. Вже його переклади або переспіви відрізняються цілком від травестій Гулака-Артемовського. Він перекладає тих самих авторів (Міцкевич, Пушкін, Жуковський), що й Гулак, мабуть, щоб „підкреслити усю відмінність свого романтичного розуміння поезії від травестійної класики” [18, 10].

Переклади з Жуковського та Міцкевича – романтичні балади. З Жуковського – «Свєтлана», ця переробка балади Бюрґера «Ленора», це «Маруся» Боровиковського, що трохи українізує етнографічні риси балади. Романтична тут тематика – нічна втеча з мертвим нареченим, романтичний краєвид, романтичні картини:

Сіли в санки: коні мчать,

аж іскрять ногами,

полозочки аж шумлять,

сніг летить клочками;

ззаду так, як дим курить,

степ кругом синіє,

місяць із-за хмар блищить,

тільки-тільки мріє... [19, 112].

Нічний краєвид і в «Зимовому вечорі» (з Пушкіна) і в оригінальному вірші «Ніч». Типово романтичні образи в баладі «Фарис» (з Міцкевича), – шалений літ араба на коні в пустелі.

«Думи» – різноманітні історичні, здебільшого баладні твори; тут стрічаємо «козака», Палія, гайдамаків. І тут – знову ніч, і згадки про народну поезію, і похмурі самотні романтичні постаті:

Стиль віршів Боровиковського цілком романтичний: поважна мова, навіть у гумористичних місцях, нахил до вживання народної пісні, помірковане звертання до здрібнілих слів, але лише властивих народній мові (матуся, тощо), уживання типових для народної поезії епітетів (ясний сокіл, сірії гуси, білі лебеді, широкі поля, чорная хмара, терен колючий, висока могила), пісенний паралелізм двох образів, і вживання іноді «неповних» рим, характерних для української народної пісні (гори//голі, рада//сестра, степ//серп, туман//піднявсь), та іноді просто вживання цитат з пісень – це все, поруч тем, образів – характеризує Боровиковського як романтичного поета.

2.1.3 Романтичні тенденції поезії А. Метлинського

Амвросій Метлинський (псевд. Могила, 1814 – 1870), проф. літературознавства в Харкові та Києві, за молодих років (до 1850 р.) поет, автор праць з філософії культури та літератури, в яких він поєднує філософію Гегеля з романтичними мотивами: завдання мистецтва – витворення ідеалу краси з окремих рис, розкиданих у світі; людина стоїть на межі «матеріального та духовного світів», слово є єдністю обох світів (матеріального – звуку та духовного – думки), тому воно впливає на обидві сторони людської природи; захоплюючи таким чином єство людини в цілому, поезія справляє таке сильне враження на людину та людство [12, 55]. Надаючи такого великого значення словесній творчості, Метлинський, природно, не ставиться до своєї поетичної творчості як до забавки, а висловлює в ній свої найглибші думки, бажання чи побоювання.

Для поезії Метлинського характерний похмурий сумний колорит. Його улюблений краєвид – ніч, як і в Боровиковського, – але ніч з бурею, громом, блискавкою, пожежею. Поруч із цим краєвидом є й інший: степ з могилами: «на гробовищу в ніч глупу». Ці могили, повні трупом, є для Метлинського ще свідками тієї минувшини, що ніби мусить заснути навіки: гетьман виходить із могили, прислухається:

На сторожі моє ухо,

а все тихо, а все глухо...

Чи козак і кінь умер?

Чи орел без крил, без пер? [19, 163].

Ніби єдине, що ще на Україні живе, є для Метлинського слово, поезія: тому дальший його улюблений образ – образ бандуриста; але – це він – «Останній бандурист» лише висловлює надію, що поезія не вмре з ним. Метлинський звертається – сам чи через своїх героїв – з закликами надзвичайно патетичними до читача, до природи, до Бога. Бо він ніби не має певності, що його хтось ще почує.

Поезія Метлинського – наскрізь філософська поезія, найбільше історично-філософська. Щоправда, вона належить до того типу, де кожна думка виступає в вірші лише в конкретній формі – в образі. Тому вірші Метлинського не багаті на абстрактні слова, а навпаки, в романтичній традиції сповнені таких слів, як: козак, гетьман, могила, гайдамака, бандурист, бандура.

Форма його поезії часто фантастична, «вільна», без певного сюжету та з частими змінами ритму. Мова Метлинського, здається, більш далеко відходить від народної, ніж мова всіх українських романтиків.

Лише поодинокі здрібнілі слова (хмарка, дірка, ніченька і т. п.), майже зовсім немає виразів з народних пісень (є, наприклад, «могила з вітром говорила», «ворон кряче» і т. п.).

Словник Метлинського не багатий, але це перша спроба утворити мову нову, мову для освіченої людини. Спроба ця не вдалася, тому слова Метлинського забулися і тому часто здаються нам незвичайними та «негарними».

До того і вірш Метлинського „не може імпонувати сучасному читачеві: ритм віршу в нього мінливий, часто неправильний, рими одноманітні, здебільшого граматичні” [8, 211]. Навряд чи вірші Метлинського можуть ще бути улюбленими тепер. Але історичне їх значення безсумнівне.


К-во Просмотров: 239
Бесплатно скачать Курсовая работа: Романтизм як стильова течія української літератури першої половини 19 століття