Курсовая работа: Рослинність Октябрського району м. Полтави

Нині навколо будинку-музею Панаса Мирного — сад, де збереглися дерева, посаджені письменником, який любив природу, майстерно описував її у творах. Тут ростуть груші, яблуні, сливи. Сад поступово переходить у парк, розміщений на схилі, де по днищу балки невеликий ставок, обсаджений вербами. Тут ростуть і два велетенські вікові дуби, під якими відпочивав Панас Мирний, Більшість дерев і чагарників парку посаджені сином письменника — М.П. Рудченком у 40 — 50-х роках. Серед них і дуб звичайний, посаджений в 1953 році на честь Панаса Мирного.

Березовий сквер (Білухи-Кохановського сквер) (вул. Пушкіна, 2) розбитий на площі, яка носила назву М'ясної і виникла на початку XIX століття під час прокладання Кузнецької вулиці (нині Пушкіна). Сквер на початку заснування одержав ім'я Білухи-Кохановського — представника полтавського дворянства в 1826 — 1829 роках.

Березовий сквер має форму кола близько 100 метрів у діаметрі і займає площу 1 гектар. Насадження складаються з двох видів дерев — берези повислої, або бородавчастої і ялини колючої та поодиноких чагарників — бирючини, шипшини, бузини.

Під час закладання на початку XX століття сквер був суто березовим. Пізніше почали досаджувати ялину, чагарники, і він став мішаним.

У 1987 році, в рік відкриття пам'ятника О.С Пушкіну, проведено благоустрій скверу — замінено огорожу, встановлено ліхтарі, лавки в стилі Пушкінської епохи.

4. Опис рослин, проростаючих в Октябрському районі

Рослинний покрив Октябрського району значною мірою трансформований і представлений сукупністю штучних, різною мірою порушених та умовно корінних ценозів, рослинність яких найменше постраждала від антропічного втручання. Нижче наведена характеристика деяких видів представників флори, що проростають в Октябрському районі.

Кінський каштан (Aesculus hippocastanum ) — велике листяне дерево родини Aesculus (ще відоме як гіркий каштан . Родиною кінського каштану вважається підвенно-східна Європа. На даний час каштан вирощується практично по всьому світі.

Кінський каштан виростає до висоти у тридцять шість метрів, має купольну крону і товсте гілля. На старих деревах зовнішні гілки часто відвислі з кучерявим закінченням. Листки протилежні, нагадують пальці рук, з п'ятьма, сімома пелюстками. Кожний пелюсток 13 - 30 см довжиною. Весь листок може сягати в поперек до 60 см. Цвіт за звичай білий з маленькими червоними цяточками. Каштан цвіте на весні. Цвіт має вертикальну форму нагадуючи волоть 10 - 30 см заввишки з 20 - 50 квіточками в кожній волоті. В кожній волоті як правило виростає від 1 до 5 плодів. Фрукт - зелена, м'яка капсула з шипами. У кожній капсулі по одному (рідко два або три) горіхо-подібниї плоди які називаються каштанами або кінськими каштанами. Кожний каштан діаметром 2 - 4 см., має блискуче коричневе покриття з білявим протином в основі.

Кінський каштан не можна відносити до сім'ї інших каштанів які в свою чергу належать до родини Букових. За не підтвердженими даними назву кінський, каштан отримав внаслідок схожості на підкову падаючого жовтого листка каштана.

Акація біла - Robinia pseudoacacia L. — дерево родини бобових, світлолюбне, до 35 м заввишки, проріджене дерево, що пізно розпускається, з коричневою корою з глибокими тріщинами. Квітки білі, 2 см в довжину, в червні, в густих кистях завдовжки 10-20 см, сильно запашні.

Робінія псевдоакація — найрозповсюдженіший в Україні вид, який використовується, передусім, на півдні для озеленення та захисних насаджень. У себе на батьківщині в Східній частині Сполучених Штатів Америки росте невеликими групами або окремими екземплярами у листяних лісах.

Крона велика, розлога. Кора сіра, темно-сіра або ж коричнувата, вподовж стовбурів і старих гілок вона потріскана; молоді гілки зеленуваті або червонуваті.

Листки 18-20 см завдовжки, чергові, непарноперисті з 4-10 парами довгастих, довгасто-овальних або овальних листочків від 2 до 4 (6) см завдовжки. Листочки цілокраї з округлою або трохи звуженою основою і тупою верхівкою, яка закінчується вістрям. Зверху листочки зелені, зісподу блідо-зелені або сірувато-зелені, по жилках трохи опушені. Прилистки (до 2 см завдовжки) мають вигляд прямих або трохи зігнутих колючок.

Квітки (15-20 см завдовжки) зібрані в негусті (коротші за листки) пазушні пониклі китиці (10-20 см завдовжки). Оцвітина подвійна. Чашечка (6-8 мм завдовжки, 45 см завширшки) зросло-листа, п'яти-зубчаста, коротко-опушена. Віночок метеликового типу з п'яти вільних пелюсток, білий або блідо-рожевий. Тичинок десять, з них дев'ять зрослися нитками в трубочку, маточка одно, зав'язь верхня, стовпчик зігнутий, з головчастою приймочкою.

Плід — довгасто-лінійний біб (4-8 см завдовжки), насінини вузько-ниркоподібні, коричневі або темно-бурі, матові.

Росте в культурі в чистих і мішаних насадженнях. Солевитривала, світлолюбна рослина. Цвіте у травні—червні.

Абрико́с (абрикоса , жерделя , мореля ; Prunus armeniaca L.) (грец. praikokion від лат. praecox — швидкостиглий) — плодове дерево родини розових, близький родич мигдалю, персика, сливи і вишні, батьківщина — Середня Азія та Китай. Є 8 видів, ростуть в основному в Азії, тривалий час вирощувалися в Вірменії, звідки потрапили в Європу і Америку (звідки латинська назва — «вірменська слива». Давні греки називали абрикос «золотими яйцями Сонця».

Дикі абрикоси — не така вже й ботанічна рідкість. У горах Середньої Азії трапляються невеликі абрикосові ліси. На півдні Приморського краю, на півночі Китаю, в Кореї на сухих кам'янистих схилах ці дерева ростуть групами або поодинці. Абрикоси пристосувалися навіть до сибірських морозів. У Забайкаллі та Монголії кущі абрикосів витримують температуру до -50 °C. Плоди диких абрикосів дрібніші, вони мають гіркуватий присмак, у м'якоті трапляються грубі волокна. Абрикси дуже швидко ростуть. За спрятливих умов за рік молода рослина сягає півтора метра. Абрикоси люблять світло і добре переносять посуху. Дерева живуть до 50 і більше років.

Абрикосові дерева мають гарну деревину, у центрі — блискучу темно-коричневу, з країв — світлішу, жовту або буру. З деревини виготовляють музичні інструменти, що добре звучать, сувеніри.

У плодах їстівних сортів містяться цукри, органічні кислоти, вітаміни. Плоди — солодкі, соковиті, їх споживають свіжими, сушеними та в переробленому вигляді. Великим попитом завжди користуються сушені абрикоси: вони містять калій (K), що стимулює роботу серця та цілого організму. Сушені абрикоси без кісточок називаються курага, з кісточками — урюк. Сушені плоди містять 50-60% цукру.

Береза (Betula ) — рід дерев родини березових (Betulaceae) з гладенькою білою корою, при основі стовбура кора чорно-сіра, глибокотріщинувата. Квітки одностатеві, рослина однодомна. Загальна кількість видів — близько 60.

Лікарська, харчова, медоносна, деревинна, смолоносна, танідоносна, фарбувальна, кормова, ефіроолійна, декоративна, фітомеліоративна рослина.

У науковій медицині використовують бруньки — Gemmae Betulae, листки — Folium Betulae, березовий дьоготь — Ріх Betulae i активоване вугілля — Cabro activatus.

Березові бруньки й листки використовують як сечогінний і жовчогінний засіб. Бруньки рекомендують при пролежнях, подразненнях і ерозіях шкіри, а зовні — при ревматизмі, як ранозагоювальний засіб, внутрішньо — при простуді, хворобах і спазмах шлунка, при туберкульозі, гастриті, гострих і хронічних екземах. Бруньки берези містять ефірні олії, сапонін, глюкозу, смолу, бетулоретинову кислоту, а листки — антоціани, кумарини, флаваноли, сапоніни, ефірну олію, смолу, каротин, вітамін С.

Березовий дьоготь, який одержують шляхом перегонки з березової кори, застосовують як ранозагоювальний засіб і для лікування хвороб шкіри, опіків, корости, лишаїв. З нього добувають також березову ефірну олію, яку використовують як глистогінний засіб. Таблетки активованого вугілля вживають при отруєннях, бактеріальних токсикозах і метеоризмі. У народній медицині бруньки і листки використовують як сечогінний, жовчогінний, відхаркувальний засіб, при болючих менструаціях, запаленні нирок і сечового міхура, шлункових хворобах, хворобах серця, як кровоочисний засіб.

Вишня звичайна (Prunus cerasus ) — рослина роду слива родини розових (Rosaceae), що вирощується як плодове дерево.

Вишня звичайна — дерево або чагарник, сягає до 10 м у висоту.

Листя черешкові, широкоеліптічні, загострені, темно-зелені зверху, знизу світліше, досягають у довжину 8 см.

Квіти білого кольору, зібрані в суцвіття по 2-3 квітки. Чашолистків та пелюстків — по п'ять, тичинок — 15-20, маточка — одна.