Курсовая работа: Розрахунок приймача АМ-сигналів на інтегральних мікросхемах

Вступ

Радіоприймач - електронний пристрій призначений для прийому, обробки та відображення в зрозумілому для людини вигляді інформації, яка передається електромагнітними хвилями. Приймач являється найбільш розповсюдженим радіо технічним пристроєм, значення якого в економічному, соціальному і культурному житті людини неможливо переоцінити. Радіозв'язок неможливий без радіоприймача, з винайденням якого і розпочалася ера радіо.

Початком розвитку сучасної радіоприймальної техніки прийнято вважати 7 травня 1895р. коли на засіданні російського фізико-хімічного товариства в Петербурзі А.С. Попов продемонстрував перший в світі приймач електромагнітних хвиль. Приймач Попова був створений для знаходження і реєстрації електричних коливань (використовувався для попередження про бурі). Вже в той час він містив всі елементи, які присутні в сучасному радіоприймальному пристрої, включаючи антену (вертикально розміщений дріт), детектор (когерер) і кінцевий пристрій (реле і дзвінок).

12 березня 1896р. на засіданні фізичного відділу Російського фізико-хімічного товариства Попов показав передачу сигналів на відстані (250м). Тоді була відправлена перша радіограма з двох слів «Генріх Герц».

В 1897р. А.С. Поповим був здійснений запис на телеграфну стрічку сигналів, прийнятих по радіо. Робота по підвищенню чутливості приймача дали можливість збільшити дальність дії радіозв'язку, а відповідно, розширити її використання. Спочатку радіоприймальні пристрої використовувалися для зв'язку між кораблями.

Дальність зв'язку складала 11км.

В 1898р. прилад створений Поповим врятував життя 27 рибалкам, яких віднесло на крижині. Дальність зв'язку склала 44 км.

В 1901р. А.С. Попов в своїх дослідах на Чорному морі добився зв'язку на відстані 148 км.

В період 1902-1908рр. були проведені роботи по удосконаленню окремих елементів приймача: детектора, коливального контуру з змінним конденсатором.

Ламповий період в техніці радіо приймача розпочався з 1906р. коли з'явилися вакуумні лампи. Швидкий розвиток радіоприймальної техніки розпочався після Жовтневої соціальної революції. В 1918 р. була створена науково-дослідна база радіотехніки в Нижегородській радіолабораторії, науковим керівником якої був М.А. Бонч-Бруєвич.

В 1922 р. працівники Нижегородської радіолабораторії вперше здійснили підсилення і генерування електричних коливань з допомогою кристалічних напівпровідників. В 40-х роках були розроблені нові типи електронних приладів для приймачів НВЧ при вдосконаленні напівпровідникових діодів були створені транзистори. Важливі переваги транзисторів - малі габарити розміри і мале споживання потужності - забезпечило їх широке використання в радіотехніці. З появою інтегральних мікросхем (ІМС) і мікропроцесорів вдалось реалізувати ефективні методи обробітку сигналів в приймачах.

Сучасні радіоприймальні пристрої відрізняються один від одного призначенням, видом приймаючих сигналів, параметрами та ін. По призначенню радіоприймальні пристрої можна поділити на професійні і радіотрансляційні.

Радіоприймальні пристрої можна класифікувати по наступним ознакам:

- по місцю встановлення приймачів - стаціонарні, переносні, автомобільні та ін.;

- по діапазону приймальних хвиль приймачі: міліметрових, кілометрових, гектометрових, декаметрових, метрових, дециметрових, сантиметрових, міліметрових і оптичних хвиль;

- по виду модуляції прийнятих сигналів для прийому сигналів, модульованих по амплітуді (АМ), частоті (ЧМ),або фазі (ФМ), а також імпульсних сигналів;

- по довжині ліній радіозв'язку - магістральні для постійної експлуатації на довгих лініях радіозв'язку між: великими містами; обласні для зв'язку між: обласними центрами; низовий зв'язок для зв'язку в середині районів, підприємств та ін.;

- по методу живлення - від мережі змінного струму, бортової мережі, від акумуляторів та ін.;

- по роду роботи телефонні, телеграфні, фототелеграфні та ін.;

- по методу побудови трактів приймачі прямого підсилення і супергетеродинні.

1. Вибір та обгрунтування супергетеродинного прийому і вибір проміжної частоти

Призначення радіо трактів в приймачі - забезпечує підсилення сигналу і його фільтрацію від шумів. Для підсолення сигналу використовують підсилювачі, для фільтрації - частотно селективні ланцюги. Підсилення сигналу в раді тракті може забезпечуватися на радіочастоті без її перетворення, або з радіо трактом, в якому здійснюється підсилення на радіочастоті, називається приймачем прямого підсилення, приймач з перетворенням частоти в радіотракті супергетеродинним.

Приймач прямого підсилення дозволяє здійснити прийом сигналів з різними видами модуляції і забезпечує фільтрацію корисного сигналу від шумів. При настройці приймача прямого підсилення на частоту сигналу перестроюють всі селективні ланцюги його радіотракту. До недоліків приймача прямого підсилення можна віднести:

- складність схеми настройки радіоприймального пристрою при зміні сигналів в заданому діапазоні частот;

- суттєва зміна основних показників радіо тракту при його перестройці;

- складність отримання стабільного підсилення сигналу в радіотракті.

Діапазонний приймач прямого підсилення з високими якісними показниками - це складний, а відповідно дорогий пристій.

Хоч як би ми ускладнювали схеми приймачів прямого

підсилення, все ж вони не можуть забезпечити належної вибірковості і чутливості. Якщо, наприклад, взяти понад 2-3 резонансні контури у ПВЧ, то приймач буде важко настроїти, він працюватиме нестабільно і буде здатний до самозбудження. Якщо ж додавати каскади ПНЧ, то вибірковість не поліпшиться, збільшиться тільки загальне підсилення сигналів. Як правило в приймачах встановлюють не більше як три каскади ПНЧ. Цей недолік було усунено у супергетеродинному приймачі, в якому основне підсилення сигналу і вибірковість проводяться на одній фіксованій, так званій проміжній частоті.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--