Курсовая работа: Розвиток адміністративного законодавства

Західноєвропейський тип рецепції римського права характеризується такими рисами:

тривалість процесу, як правило, протягом усього часу формування і розвитку західної традиції права, тобто майже півтора тисячоліття;

ґрунтовні теоретичні розвідки букви та духу римського права (праці глосаторів, коментаторів, представників філологічної, історичної та інших правових шкіл);

розвиток філософського підґрунтя (вчення про природне право, громадянське суспільство, правову державу тощо);

зумовленість рецепції римського права нагальними потребами торгівельного обігу (проведення її за "ініціативою знизу");

паралельність процесів рецепції римського права у декількох країнах (італійські міста, Франція, Німеччина, Нідерланди та ін);

доведення рецепції римського права до логічного завершення (створення на його підвалинах цивільних кодексів, зводів законів тощо);

фундаментальність кодифікацій, їхня придатність для "вторинних", "похідних" рецепцій, у тому числі в країнах, що належать до інших локальних цивілізацій.

Для східноєвропейського (візантійського) типу рецепції римського права характерні такі риси:

більш короткий відрізок часу, протягом якого вона відбувається (приблизно п'ятсот років);

проведення систематизаційних робіт на матеріалах першоджерел, проте без глибоких досліджень засад римського права як такого;

обмеженість філософського підґрунтя християнським вченням у його православній інтерпретації, ігнорування положень давньогрецької, римської філософії;

проведення систематизаційних, дослідницьких та інших робіт, пов'язаних з рецепцією, за ініціативою "зверху" і в умовах залежності шкіл права від центральної влади та інших органів управління;

обмеженість процесу рецепції у просторі (не лише рамками однієї країни, а й, як правило, ще вужче - у межах столиці або одного-двох провідних міст);

створення єдиного кодифікаційного акту не завжди тягне "вторинні" рецепції навіть у межах східноєвропейської цивілізації.

Отже, класичним слід вважати західноєвропейський тип рецепції як органічний для західної традиції права. Проте й східноєвропейський (візантійський) тип рецепції римського права (або його елементи) слід визнати таким, що відіграв певну, досить значну роль у формуванні європейського виміру права. Тим більше значення він має з огляду на перспективи створення єдиного права Європи

Адміністративне право тісно пов'язане з регулюванням управлінської (адміністративної) діяльності держави. Державна управлінська діяльність виникла одночасно з виникненням публічної влади, і норми, що регулювали окремі питання управлінської діяльності, з'явилися навіть не у Римі, а у Греції. У Стародавньому Римі відбувався розподіл права на приватне і публічне з врегулюванням окремих відносин поліцейської діяльності.

Проте системне правове регулювання цієї діяльності з'являється вже за часів абсолютизму, і відповідні норми об'єднувалися поняттям "поліцейське право".

Що ж стосується адміністративного права, то воно сформувалося наприкінці XIX ст. А XX ст. можна визнати часом його своєрідного тріумфу. Адже навіть британські науковці визнавали необхідність і закономірність існування адміністративного права, що у той час формується у межах англосаксонської правової сім'ї загального права. Як відомо, англосаксонська сім'я права відрізняється від континентальної правової сім'ї, що має своїм підґрунтям судову практику (прецедентне право) і не знає чіткого поділу права на публічне і приватне.

У країнах континентальної правової сім'ї предмет адміністративного права чітко визначений і відмежовується від відносин, що регулюються приватним правом.

Зазначені обставини важливо врахувати у процесах поступового посилення євроінтеграційних тенденцій оновлення і розвитку українського адміністративного права. Зокрема, поява в адміністративному праві України таких нових для нього інститутів, як адміністративна юстиція, інститут управлінських (адміністративних) послуг, інститут адміністративного договору, розвиток адміністративного процесуального, утому числі адміністративно-процедурного, законодавства, - усе це свідчить про наявність певних ознак рецепції духу, ідей, головних засад та окремих положень публічного права, що сформувалося під впливом західної традиції права.

4. Правове регулювання управління на теренах України в період середньовіччя і Нового часу

Становлення адміністративного права на теренах України, як і у світі в цілому, слід пов'язувати з усвідомленням суспільної значущості правової регламентації управління як окремої функції державної влади.

Так, у часи Київської Русі, Галицько-Волинського князівства, тобто в княжу добу, основним завданням влади було забезпечення зовнішнього і внутрішнього миру, а її функції майже повністю зводилися до військової, судової і фінансової (насамперед податкової) діяльності. Найвідоміша правова пам'ятка того часу - Руська Правда, якщо не рахувати кількох приписів фінансово-правового характеру про розподіл судових та інших зборів, жодним чином не стосувалася відносин управлінського характеру.

Проте існували окремі норми (в звичаєвому праві, договорах Русі з Візантією, князівських уставах і уроках), які регулювали військову організацію, порядок стягнення податків, торгівлю, будівництво шляхів та мостів тощо. їх можна певною мірою вважати прообразом норм майбутнього адміністративного права наступну, так звану литовсько-польську добу, в ході розвитку шляхетської демократії і станово-представницьких установ набула поширення ідея обмеження влади володаря правовими рамками. На українських землях основним джерелом права став Литовський Статут (далі - Статут), що органічно поєднав руські правові традиції із законотворчістю великих князів литовських.

У своїй найбільш досконалій, третій (1588 р) редакції Статут, за оцінками сучасних учених, перетворюється на "кодекс правової держави у феодальному розумінні". Так, у вступній частині (посвяті правлячому монарху) підканцлер литовський Лєв Сапега, який керував роботою над Статутом, цитує слова Арістотеля: "Де правитель на свій розсуд владу має, там лютий звір панує, а де статут або право гору бере, там сам бог всім володіє". Принципами Статуту відповідно стають єдність права для всіх, непорушність шляхетських прав, обмеження судової і адміністративної сваволі.

На цьому етапі право ще виступає як єдине ціле, без чіткого поділу на галузі, але вже зароджується тенденція виокремлення інститутів, властивих адміністративному праву. Зокрема, у Статуті виразно простежуються обриси інституту військової служби (розділ "Про оборону земську"), передбачено норми про ненадання "урядів" (високих державних посад) простолюдинам, іноземцям та деякі інші вимоги щодо державної служби загалом. Є також окремі норми, що регламентують заняття ремеслом чи торгівлею. Згідно зі Статутом караються штрафом різноманітні правопорушення в галузі охорони природного середовища, хоча ця відповідальність має не стільки публічний (адміністративний), скільки приватний (цивільно-правовий) характер і розрахована передусім на захист майнових інтересів власника відповідної землі, лісу або озера.

Друге за ступенем поширеності на українських землях джерело права цього періоду - магдебурзьке феодальне міське право - теж містить низку норм управлінського характеру, що стосуються як відносин усередині самоврядної міської громади, так і відносин між громадою та центральною і місцевою адміністрацією.

Іншими нормативно-правовими актами закріплювалися основи державного регулювання сільськогосподарського виробництва ("Устава на волоки" 1557 р.), торгівлі, ремісництва тощо.

У козацько-гетьманську добу на українських землях як традиційні джерела права продовжували діяти Литовський статут і магдебурзьке право, що лягли в основу решти кодифікаційних проектів, підготовлених в Україні-Гетьманщині. Відповідно законодавче регулювання дістали лише деякі управлінські відносини. Так, найдосконаліша пам'ятка козацької правової культури "Права, за якими судиться малоросійський народ" 1743 р. містить глави "Про службу військову, про магістрат, суди, посадових осіб, про торги, купецькі контракти тощо", які переважно включали норми адміністративно-правового характеру.