Курсовая работа: Розвиток професійної компетентності вчителів як педагогічна проблема
1.1 Методологія дослідження проблеми розвитку професійної
компетентності педагога в загальноосвітньому закладі
Здійснення дослідження передбачає вибір дослідницької позиції, визначення підходів, принципів, методів, базових категорій дослідження.Зміст отриманого дослідного матеріалу, його інтерпретація і висновки визначаються характером методологічного апарату. Ми виділили загальнометодологічні, загальнопедагогічні і частнопедагогіческіе методологічні підстави. Як загальнометодологічних підстав нами обрані системний та діяльнісний підходи, загальнопедагогічної - антропологічний, частнопедагогіческого - акмеологічний підхід.
Розглядаючи об'єкт з позиції системного підходу дослідник піддає аналізу внутрішні і зовнішні зв'язки і відносини об'єкта, всі його елементи розглядаються з урахуванням їх місця та функції в ньому [1].Основними принципами вивчення органічного цілого є: сходження від абстрактного до конкретного; виявлення в об'єкті різноякісних зв'язків та їх взаємодії; єдність аналізу і синтезу, логічного та історичного; синтез структурно-функціональних і генетичних уявлень про об'єкт.Представляємо характеристику принципів системного підходу, уточнюючих його сутність.
Принцип цілісності відображає специфіку властивостей системи, несводящуюся до суми властивостей її елементів; залежність кожного елемента, властивості і відносини всередині системи від його місця та функції всередині цілого. Цілісність виникає на основі зв'язків і відносин елементів системи. Рівень розвитку системи визначається її цілісністю.Принцип структурності, що дозволяє представляти (описувати) системи як структури через розкриття сукупності зв'язків і відносин між її елементами, обумовленість властивостей системи характером елементарного складу, зв'язками і відносинами в ній.Принцип взаємозалежності зовнішніх і внутрішніх чинників системи.
Система формує і проявляє свої властивості, взаємодіючи з середовищем, першопричини розвитку системи, як правило, лежать у ній самій.Принцип ієрархічності, передбачає розгляд об'єкта в трьох аспектах: як самостійної системи, як елементу системи більш високого рівня (масштабу), як системи більш високого ієрархічного рівня по відношенню до її елементів, що подаються, у свою чергу, як системи.
Принцип множинності опису системи, що означає необхідність створення безлічі моделей для опису системного об'єкта. При цьому кожна з них розкриває лише певний її аспект. Моделювання - ведучий метод системного дослідження, по відношенню до якого всі методи виступають як приватні.Принцип історизму, що вимагає вивчення системи та її елементів не тільки як статичних, але і як динамічних [2].
Дослідження педагогічної діяльності, факторів і умов становлення професійної компетентності обумовлює вибір другого загальнометодологічного підходу - діяльнісного.Діяльнісний підхід передбачає розгляд досліджуваного об'єкта в рамці діяльності, її генезису, еволюції, розвитку. Діяльність, як форма активності людини, що виражається в його дослідному, перетворюючої і практичному відношенні до світу і самому собі є провідною категорією діяльнісного підходу. Діяльність - це спосіб існування і розвитку суспільства і людини, всебічний процес перетворення природи і соціальної реальності (включаючи його самого) відповідно до потреб, цілями і завданнями.
Для здійснення перетворення людині необхідно змінити ідеальний образ своїх дій, задум діяльності. У зв'язку з цим він використовує особливий засіб - мислення, ступінь розвитку якого визначає ступінь благополуччя і свободи людини. Саме усвідомлене, рефлексивне ставлення до світу дозволяє людині реалізувати свою функцію суб'єкта діяльності, активно перетворює світ і себе на основі процесів оволодіння загальнолюдською культурою і культуросозіданія. Перетворювальна діяльність включає як ідеалізацію, так і реалізацію задуму, що є чинником розвитку рефлексивних здібностей людини.
Діяльнісний підхід у нашому дослідженні, пов'язаному з організацією процесу формування та стимулювання професійної компетентності за допомогою включення педагога в систему продуктивної педагогічної діяльності, конкретизується за допомогою наступних принципів:
- Самовизначення учасників спільної діяльності на перетворювальні дії, спрямовані як на систему педагогічної діяльності, так і на самого себе;
- Технологічності, що передбачає узгодження абстрактних норм (підходів, принципів, цілей) з конкретними нормами діяльності (планами, методиками, методами і прийомами);
- Рефлексивності, що передбачає рефлексивно-діяльнісної організацію процесу управління перетвореннями;- Опори на суб'єктний досвід, що дозволяє управляти розвитком індивідуальної та колективної діяльності на основі реконструкції і синтезу суб'єктивного досвіду, обліку зон актуального і найближчого розвитку;
- Комунікативності, діалогічності, фіксує обов'язкова умова розвитку діяльності на основі рефлексії та узгодження індивідуальних і соціальних цілей;
- Керованого розвитку (принцип «вирощування»), що припускає таке управління педагогічною діяльністю, яке будується на схемах ситуаційного, рефлексивного управління як самою діяльністю, так і процесом її перетворення.
А керуючий діяльністю володіє рефлексивними здібностями та вміннями використовувати інструменти ситуаційного аналізу.Як загальнопедагогічної методологічного підходу нами обрано антропологічний підхід, який розглядає буття людини в освіті, прояв його родових якостей, його самоцінність, як творчої та вільної особистості [5, 6, 7].Оскільки педагоги є носіями культурних норм і еталонів у сфері освіти, а освітній процес спрямований на становлення родових якостей особистості вихованця, то в нашому дослідженні ми розглядаємо такі антропосистема, як учень, педагог, учнівський та педагогічний колективи. Вони представляються нами як відкриті, саморазвивающиеся особистісні та соціальні системи.
Педагог - антропотехнік, що володіє засобами, «інструментами» управління процесом становлення людини в освіті.Як частнопедагогіческій нами використовується акмеологічний підхід.Акмеологія (Б.Г. Ананьєв, Н.В. Кузьміна, Н.В. Кухарєв, та ін) досліджує найбільш творчі періоди в житті людини, етапи зрілості, що супроводжуються підвищенням ефективності професійної діяльності; професіоналізм зрілих людей, закономірності психічного розвитку особистості в період розквіту (акме); многовершінной процесу сходження до професіоналізму [8].
Акмеологія як наука про вершину творчого розквіту особистості виділяє наступні категорії: творча індивідуальність, процеси самовдосконалення і саморозвитку, креативний досвід як результат самоактуалізації.
Таким чином, обраний нами комплекс підходів і розкривають їх принципів і категорій дозволяє богатоаспектно і цілісно розглядати об'єкт нашого дослідження, процес стимулювання розвитку професійної компетентності, інтерпретувати отримані дослідні дані на основі використання базових категорій цих підходів: система, діяльність, розвиток, людина, особистість, колектив, рефлексія, досвід, творчість, майстерність, професійна компетентність.
Сутнісні характеристики цих категорій розуміються нами у їх зв'язку та відносини, що виникають при реалізації базових принципів.Розвиток в його класичному визначенні - це єдність незворотного, спрямованого закономірного зміни матеріальних і ідеальних об'єктів світу, в результаті якого виникає новий якісний стан об'єкта [9].Педагог у своїй практичній діяльності реалізує завдання управління розвитком учня. Причому учень, особистість розуміється нами як складна самоорганізована, котра саморозвивається система. Завдання педагога полягає в дослідженні сутності розвитку людини, джерел і механізмів розвитку, законів розвитку людини, його детермінант, впливу об'єктивних і суб'єктивних факторів на розвиток, можливості управління процесом розвитку та інші.
Виділяють зовнішні і внутрішні чинники розвитку людини. Зовнішні фактори детерміновані умовами просторів розвитку людини: природи, суспільства, культури.Внутрішні чинники особистісного розвитку людини - арсенал його коштів, способів діяльності, норм взаємодії з просторами життєдіяльності. Проте розвиваючи свої унікальні здібності, людина зобов'язана постійно узгоджувати свою діяльність з функціонуванням просторів життєдіяльності. Ступінь свободи і благополуччя людини визначається рівнем здатності мислити. Особистісний розвиток людини пов'язано з розвитком простору розвитку людини так само, як і розвиток природи, соціуму, культури зумовлено здатністю людини до мислення. Простір зв'язку реального та ідеального світу людини - рефлексія. Областю розвитку рефлексивної енергії (свідомості) є внутрішній світ людини, відбитий у його пізнавально-практичної діяльності.Зовнішнім джерелом рефлексивного розвитку людини залишається об'єктивний світ (природа, соціум, культура). Саме через нього здійснюється зовнішнє управління, і він є зовнішнім механізмом розвитку людини.Мислення як засіб рефлексивного розвитку людини є вищою формою активності людини, що складається в цілеспрямованому і узагальненому пізнанні людиною істотних зв'язків, відносин систем, що оточують його [9, с. 16-17].
Механізм мислення полягає в дослідженні, творчому генеруванні ідей, у прогнозуванні подій і дій. Мислення виникає і функціонує лише в процесі постановки та вирішення теоретичних і практичних проблем. Динамічні процеси в сучасному суспільному розвитку, реформування освіти вимагають якісно нового мислення педагогів, чия функція полягає у забезпеченні керованого розвитку людини, груп людей, колективів.
Характеристиками такого мислення є такі якості, як теоретична сміливість, цілісний, системний підхід до вивчення педагогічної дійсності, відмова від стереотипів. Цей тип мислення поєднує спадкоємність і новаторство, плюралізм у висуванні ідей, альтернативні підходи до проблем соціальної практики і пізнання. В умовах змін необхідні гнучкість, рухливість, нестандартність мислення для усвідомлення безупинно мінливих життєвих ситуацій.Рефлексивна діяльність дозволяє узгодити внутрішні потреби, здібності людини і зовнішні потреби суспільства, стан суспільної свідомості. Таким чином, багатоаспектний взаємодія людини з природою, суспільством, культурою, самим собою є механізмом його розвитку. Властивості мислення людини усвідомлено й несвідомо реалізуються в діяльності.
Діяльність - форма активності людини, що виражається в дослідницькому, перетворюючої і практичному відношенні людини до світу, детермінована індивідуальними, соціальними та культурно-історичними чинниками. У зв'язку з цим при проектуванні діяльності, у тому числі професійної педагогічної діяльності, необхідно враховувати сукупність цих чинників.Слід розглядати індивідуальну, соціальну форми діяльності та діяльність як колективний спосіб буття у комунікації та мисленні.Проблемам вивчення фундаментальних основ індивідуальної діяльності присвячені дослідження С.Л. Рубінштейна і О.М. Ананьєва, а також інших дослідників [10; 11].
Діяльність як культурний спосіб буття людини являє собою колективно-розподілений спосіб культуротворчества. Саме в рамках такого способу діяльності культуру можливо розглядати як процес. Діяльність колективу як соціальної групи служить що об'єднує всі названі форми діяльності.Колектив - соціальна спільність, що об'єднує людей спільною метою (в ній погоджено зовнішні і внутрішні цілі його учасників) та спільною діяльністю, що передбачає індивідуальне участь у реалізації спільної справи й особисту відповідальність за нього. У колективі узгоджуються внутрішні і зовнішні індивідуальні та соціальні чинники діяльності. Саме в колективі реалізується функція розвитку особистісних якостей людини.
Цілі колективу визначають його організаційну структуру, яка може включати формальні і неформальні структури.Оскільки рівень розвитку індивідуальних потреб, професійної компетентності, культури можуть не збігатися з вимогами реалізації соціальних цілей, то виникає суперечність між індивідуальними і соціальними цілями.Відсутність свободи, можливості для самореалізації, творчості обмежують особистісно-професійний розвиток. У зв'язку з цим поєднання формальних і неформальних зв'язків і стосунків у професійних колективах є джерелом розвитку його членів і колективу в цілому. Саме в професійній комунікації, в якій відбувається вільний обмін ідеями, думками, людина закріплює свої унікальні властивості, примножує їх, знаходить нові, тобто відбувається його розвиток.
Для забезпечення найбільш сприятливих умов для розвитку необхідно, щоб цілі колективу максимально збігалися з індивідуальними цілями його членів.Таким чином, ступінь розвитку людини визначається, з одного боку, свободою людини, можливістю робити самостійний вибір на основі усвідомленого ставлення до світу і собі, а з іншого боку - здатністю виконувати цілі системи, у зв'язку і стосунки з якою він включений.
Для реалізації цілей освітньої системи необхідно забезпечити, по-перше, з'єднання зовнішніх і внутрішніх цілей педагогів, по-друге, розвиток способів колективної професійної діяльності.Оскільки структура будь-якої діяльності представляє єдність теоретичної (план задуму) і практичної (план реалізації) складових, то спосіб організації повної схеми діяльності - рефлексивно-діяльнісний.У процесі життєдіяльності людина, з одного боку, оволодіває основними засобами, знаннями і способами діяльності, відображеними в культурі, з іншого боку, створює нові засоби (свою культуру) і оволодіває ними.
У процесі особистісного розвитку постійно відтворюється цикл: ціннісна орієнтація в просторі та часі; системне, усвідомлене відображення навколишньої дійсності; взаємодія за допомогою включення в різні системи діяльності; регуляція і саморегуляція.Людина як саморозвивається система може бути охарактеризований як особистість, що володіє здатністю до самовизначення, самоорганізації, самореалізації, самоврядування і самоаналізу. Джерелами розвитку цієї системи є як зовнішні властивості колективу, так і внутрішні - людини. Механізмом розвитку є комунікація в колективі, індивідуальна діяльність в ньому.