Курсовая работа: Розвиток професійної компетентності вчителів як педагогічна проблема

В якості основних засобів досягнення цілей освіти виступають його зміст, технології, а також професійна компетентність педагога. У нових умовах слід переглядати зміст професійної компетентності, розвивати його. Чітке розуміння цієї педагогічної категорії дозволить організувати адекватні цілям формування нової професійної компетентності форми методичної та науково-методичної діяльності в школі, організувати реалізацію системи заходів щодо формування та стимулювання розвитку професійної компетентності. Cущность поняття «формування» у контексті нашого дослідження правомірно визначати як створення, складання, організацію, надання певної форми, завершеності [12, с. 844].

Сутність поняття «стимул» (від лат. Stimulus, букв. - Загострена палиця, якою поганяли тварин, Стрекала) розглядається як спонукання до дії або спонукальна причина поведінки. Отже, стимулювання необхідно розглядати як процес прискорення діяльності з метою отримання в ній заданого результату). Стимулювання - це стрижнева соціально-психологічна функція управління, покликана заохочувати і активізувати прагнення вчителя добре працювати і добиватися високих результатів своєї праці [13].

Для організації системи стимулювання розвитку професійної діяльності і компетентності необхідно врахувати:

- Самовизначення керівників на розвиток діяльності шкільного колективу;

- Кваліфікацію керівників у галузі управління перетвореннями;

- Стиль спілкування в шкільному колективі;

- Характер спільної діяльності у професійно-педагогічних групах і в дитячо-дорослих шкільних групах;

- Рівень педагогічної майстерності та інноваційної компетентності вчителів;

- Чуття педагогів до нового, здатність до аналізу інноваційних процесів;

- Наявність різноманітних форм творчої професійно-педагогічної діяльності;

- Самовизначення педагогів на розвиток власної діяльності;

- Опосередковане стимулювання через посилання на авторитети в галузі педагогіки та інноваційної практики освіти.

Принципи стимулювання творчої діяльності (за М. М. Чинкін):

- Обліку індивідуального стилю творчої діяльності;

- Особистісної значущості творчого саморозвитку;

- Включеності педагога в творчий саморозвиток, у різноманітні форми професійно-творчої діяльності та спілкування;

- Індивідуалізації та диференціації;

- Єдності та взаємозв'язку педагогічної діагностики та творчого саморозвитку вчителя;

- Обліку специфіки творчого саморозвитку вчителя [13].

При відборі стимулів необхідно керуватися як можливостями окремих стимулів, так і обмеженнями їх застосування в конкретних ситуаціях щодо кожного педагога [14].Як відзначають дослідники проблеми, професійну компетентність (від лат. Competens - відповідний, здібний, досвідчений) педагога правомірно розглядати як високий рівень його підготовленості, обумовлений знанням стратегії продуктивної педагогічної діяльності, які взаємодіють у них структурних компонентів і критеріїв для вимірювання ступеня її продуктивності.

Це відповідні знання і досвід педагога, здатного антиципированной можливі результати, діагностувати їх, аналізувати педагогічну ситуацію і моделювати більш ефективну систему дій у процесі досягнення шуканих результатів, коригувати власну діяльність та обгрунтувати шляхи її подальшого вдосконалення [15, с. 10]. Дане визначення професійної компетентності педагога характеризує її як атрибут нормативно певної практичної педагогічної діяльності. Зміна позиції педагога з предметної педагогічної на поліпредметную (педагогічна, конструкторська, проектувальна, управлінська) позицію в цілісному освітньому процесі передбачає розгляд професійної компетентності педагога як учасника «педагогічного виробництва», сфери освітньої діяльності.

Професійна компетентність тут розглядається як багаторівнева система, що включає спеціальну, кваліфікаційну (рефлексивну) та організаційно-діяльнісної компетентність. Вона характеризується «як результат освоєння спеціальної (практичної) діяльності, її критеріального аналізу та механізму розвитку в процесі професійної освіти (вуз - післядипломна освіта) та становлення професіоналізму в практичній діяльності» [16, с. 72].Так, розуміється професійна компетентність є атрибутом повної технологічної схеми професійної діяльності, що складається в самостійному виборі і побудові абстрактних норм діяльності (підходів, принципів, цінностей, цілей) на основі системного аналізу соціокультурної ситуації і педагогічної дійсності, створення ідеальних і конкретних проектів навчального процесу на основі інтерпретації абстрактних норм, розробці методичних засобів для їх реалізації, практичному втіленні розроблених проектів і рефлексії педагогічного процесу і його результатів.

У зв'язку з цим актуально говорити про реалізацію принципу опори на суб'єктний досвід при створенні системи діяльності школи з формування та стимулювання розвитку професійної компетентності.

У педагогіці і психології поняття «досвід» вживається в кількох значеннях:

1) досвід навчальний - система знань, умінь і навичок, набутих в процесі організованого навчання і виховання;

2) досвід - знання, уміння і навички, що здобуваються дітьми поза систематично організованого процесу навчання і виховання: у спілкуванні між собою і з дорослими, з неучбовому літератури, з радіо та телепередач і т. д.,

3) досвід (експеримент) як один з прийомів навчання полягає у практичному або теоретичному перетворенні умов, в яких протікає явище, з метою встановлення або ілюстрації певного теоретичного положення;

4) досвід педагогічний - система придбаних викладачем прийомів навчання і виховання, практичне їх освоєння і удосконалення в процесі роботи.

Абстрактна модель педагогічного досвіду представлена Ю.К. Бабанским. «Педагогічний досвід - це і практика педагогічної діяльності людини, та її результат, що відображає рівень оволодіння об'єктивними її закономірностями, досягнутий на певному етапі історичного розвитку» 18, с. 149].В.І. Загвязінскій у визначенні педагогічного досвіду фіксує його роль в управлінні розвитком педагогічних систем. «Педагогічний досвід, подумки перетворений і реконструйований, служить основою висунення гіпотези, моделлю кінцевого перетворення педагогічних систем, а також засобом оцінки, критерієм істинності та дієвості тієї чи іншої теоретичної системи, показником можливості реального, збалансованого, комплексного використання розроблених на основі теорії рекомендацій» [ 19, с. 91].Структура та методологічна інструментальність педагогічного досвіду відображена С.А. Пуйманом. «Педагогічний досвід представляє собою цілісну систему теорії і практики: як методологічний інструмент пізнання і як джерело, метод і критерій функціонування та перетворення практики» [20].