Курсовая работа: Розвиток слов’яно-хозарських стосунків на Дніпровському Лівобережжі
Археологічний комплекс с. Верхній Салтів, що дав назву всій салтівській археологічній культурі, складається з городища із кам'яною цитаделлю, значного за площею прилеглого селища, яке топографічно розділяється на посад та поділ, а також чотирьох катакомбних могильників. Цей комплекс є однією з найбільш яскравих пам'яток лісостепового поселення, що входило до складу Хозарії. Вивчення домобудівних традицій селища Верхній Салтів дозволило визначити його багатоетнічний склад: східні слов'яни, північно-кавказькі алани та кочові тюрко-болгарські народи. Більше того, виявлені окремі житла, створені виключно в аланських або у східнослов'янських традиціях. Етнічні риси східних слов'ян, і зокрема сіверян, просліджуються тут не тільки у присутності заглиблених споруд квадратно-прямокутної форми як такої, але і у наявності каркасно-стовпової чи зрубної конструкції стін, які виявлені у 66 % жител. Практично завжди у цих житлах був двосхилий дах, що також належить до слов'янських ознак (39 % жител). Окрім того, слов'янськими слід вважати глиняні склепінчасті печі, низ яких вирізався у материку або у материковому останці, що є характерним для населення роменської та боршевської археологічних культур. На Верхньому Салтові вони були виявлені у двох житлах з 19.
Слов'янським впливом на неслов'янське населення Верхнього Салтова можна вважати і відкриті вогнища, що створювалися на природних або штучно створених глиняних останцях. Таких вогнищ у кавказькому або степовому регіонах немає. Алани традиційно створювали відкрите вогнище на долівці, обкладаючи його камінням і розташовувалося воно попід стіною. Степові кочовики створювали відкрите вогнище по центру житлового приміщення прямо на долівці чи в неглибокий ямці. Створення відкритого вогнища на узвишші не є характерним для населення хозарських територій. На нашу думку, у такому «піднесеному» вогнищі слід бачити певний крок на шляху від традиційного кочівницького відкритого або заглибленого вогнища на долівці до нового, що створювало слов'янізований інтер'єр житлового приміщення.
В третині жител В. Салтова поєднуються кілька слов'янських рис, а одне з них є слов'янським не тільки за критеріями домобудування, а й інтер'єру (Додаток 7). Приміщення мало чотирикутну форму 5,8 х 4,3 м із загальною площею 25 м2 . Збереглося воно неповністю: його південно-західний кут був зруйнований фундаментом житла XVIII ст. У зв'язку з тим, що будівля була розташована на схилі берега, її долівка має незначний ухил у південно-східному напрямку (до ріки). Сучасне заглиблення решток житла (1,3 - 1,5 м) не можуть бути покажчиком його глибини у ранньому середньовіччі, бо окрім відкладень середини VIII - середини Х ст., до якого воно відноситься, на поселенні присутні потужні культурні шари XVIII -XX ст..
У північно-східному куті була розташована яма для збереження припасів, а у південно-західному - піч. Вона була дещо врізана у кут котловану житла, а її нижня частина - вирізана в материку. Верхня частина печі (склепіння) створювалося на каркасі з пісково-глиняної суміші із додаванням каменю. До того ж, вона була підковоподібною в плані. Рештки ще одного обігрівального пристрою знайдені в прямокутній ямі у південно-східній частині житла. В ній виявлені три брили залізистого пісковику (дві стояли вертикально), багато шматків від перепеченого череню та уламки пічного склепіння, дрібні фракції деревного вугілля та попіл. Одночасно з тим, тут знаходилися уламки глиняної жаровні, яка була виготовлена водночас із самою піччю та являла собою її верхню частину. По центру долівки, а також майже посередині північної стіни знайдено дві ямки від опорних стовпів, що дозволяє припустити використання двосхилого даху.
Виявлені на верхньосалтівському поселенні печі мають прямі аналогії у слов'янському світі, зокрема у сіверян і практично не зустрічаються у неслов'янського населення півдня Східної Європи. До того ж, виявлені керамічні артефакти можна розділити на дві групи: рештки традиційного салтівського гончарного посуду та уламки роменських горщиків. Таким чином, перед нами, скоріш за все, житло слов'янина, який був включений до салтівської общини.
Окрім того, на поселенні виявлений ряд жител, де співіснують елементи слов'янського та кавказького домобудування та інтер'єру, що підтверджує багатоетнічність населення вказаної пам'ятки, до складу якої були інкорпоровані і слов'яни.
До речі, інкорпорація слов'ян до складу населення Хозарського каганату (і теж на інтер'єрі жител) за думкою К. І. та Л. І. Красильнікових, спостерігається і у сусідньому степовому регіоні середньої течії Сіверського Дінця. З точки зору змішаних рис домобудування та інтер'єру значно показовими є матеріали домобудування городища Мохначу. У двох з трьох досліджених роменських житлах, що досліджені на південній «роменській» частині пам'ятки, знайдено по два опалювальні пристрої. В одному випадку - житло «А» - співіснували слов'янська піч, що розташовувалась в куті на глиняному останці і була складена з каміння, і глиняний пристінний камін, який більш характерний для Середньої Азії (Додаток 8). В другому випадку - житло «Б» - разом із склепінчастою глиняною піччю, що була вирізана в ніші одного з кутів житла, біля протилежної стіни виявлено відкрите вогнище, обкладене рваним камінням (Додаток 9). Тут ми бачимо сумісництво слов'янських та північнокавказьких рис. Ще в одному суто салтівському за матеріалами житлі колишнього кочовика простежується слов'янізований інтер'єр житла, що створений за рахунок значного піднесення відкритого вогнища відносно «робочого простору» по його обслуговуванню (Додаток 10).
Примітні і знахідки, що були виявлені у вищезгаданих роменських житлах X — першої половини XI ст., особливо кераміка. Безумовно, переважна кількість керамічних фрагментів і реконструйованих цілих форм належала сіверянському посуду. Це ліпні горщики, виготовлені з грубо шамотованого тіста із традиційним відбитком вірьовочного штампу по плечику та краю вінця. Чимало уламків і від ліпних сковорідок. Є в житлах і роменський гончарний посуд. В кожному житлі, як і у розкопі взагалі, зустрічається салтівська кераміка. І це не тільки фрагменти амфор або столового посуду, що могли б бути предметом імпорту, але й уламки кухонних горщиків із традиційним горизонтальним прокресленим орнаментом чи шматки товстостінних шамотованих піфосів. Уявити два останніх види продукції як імпорт складно. Скоріш за все, це продукція місцевого виробництва. Дуже показовим є заповнення печі одного з сіверянських жител. Тут разом із уламками ліпних роменських горщиків і сковорідок знайдені уламки кухонних горщиків СМК.
Цікаво відмітити і рештки ліпного горщика, який був виготовлений з дрібно шамотованого тіста із домішкою піску (Додаток 5). За загальним силуетом він наближався до горщиків волинцевської культури. Посудина була прикрашена відбитками гребінчастого штампу (салтівська традиція) по плечику в тій манері, що була притаманна сіверянам. Нижче вказаних відбитків практично увесь тулуб був орнаментований прокресленими горизонтальними лініями, що характерно для кераміки населення Хозарії. На нашу думку, майстер, що створив цей горщик, був носієм двох культурних традицій - роменської та салтівської.
В заповненні цих жител знайдені традиційні для сіверян ліпні біконічні або округлі прясла та вирізані з рожевого овруцького шиферу. Поряд з тим тут були прясла, виготовлені зі стінок середньовічних амфор та інших гончарних салтівських посудин, що є невід'ємною частиною салтівського побуту. Останню групу предметів також важко вважати за імпорт.
На Мохначанському городищі є свідчення перебудови сіверянами оборонного валу, створеного за часи проживання тут алано-тюркського населення. Під час створення нового валу, який захищав вказані роменські житла, використовувалися технічні прийоми, що були характерні не тільки для слов'ян, але і для населення Північного Кавказу. Тут на відстані 4-5 м одна від одної були виявлені дві так звані «опорні бази», створені в метою зміцнення нової захисної лінії валу в місці її з'єднання з тією, що існувала ще з салтівських часів. Вони складалися з шарів сирої глини, рваного утрамбованого вапняку та змішаних прошарків (чорнозему, кам'яного кришива та глини), які чергувалися один з одним. В заповненні насипу валу між базами (особливо в нижніх шарах) знайдені лише уламки роменського посуду. В цілому ж насип сіверянського валу докорінно відрізнялась від попереднього «салтівського», який створювався із щільною кам'яною лінзою в основі.
Таким чином, всі наявні дані стратиграфії свідчать, що в роменський час (X - перша половина XI ст.) на самому південному краю городища населення збудувало нову оборонну лінію, яка була ув'язана в єдину систему із залишками попередньої захисної лінії. Ряд конструктивних елементів пізнішої оборонної лінії не укладаються у загальну для східних слов'ян, а тим більше для сіверян, традицію оборонного зодчества. Перш за все, привертає до себе увагу використання рваного каміння і щебеню з насипу валу. Це не знаходить аналогій у сіверянських племен. Більше того, це взагалі не характерне для слов'ян півдня Східної Європи. Друга неординарна обставина - це наявність кам'яного панциру на зовнішньому схилі. Аналогічні панцири простежені лише під час дослідження на городищах Підгірці, Ломачинці, Крилос (столиця Галицько-Волинської держави) та Грозинці. Перша зі згаданих пам'яток розташована у верхній течії Західного Бугу, другий і третій - у верхів'ях Прута. Але навіть в південно-західному регіоні східнослов'янського світу з його багатими традиціями кам'яного зодчества і наявністю відповідної сировини ці городища є виключенням. Третя особливість - наявність багатошарових «опорних баз», що являли собою своєрідний з'єднувальний ланцюг між новою (сіверянською) лінією оборони і більш ранньою (салтівською), що взагалі не відомо у східних слов'ян.
За з'ясуванням визначених вище особливостей звернемося до традицій фортифікації Хозарського каганату. Наявність кам'яного панцира в нижній частині зовнішнього боку фунтового насипу являє собою так званий «одяг крутості», що при відсутності берми (проміжок між валом і ровом) запобігали зсуву валу у рів. Такі конструктивні елементи простежені під час дослідження оборонних ліній лісостепових городищ Хозарії: Дмитрівське, Коробові Хутори, Мохнач. Чергування кам'яних шарів і ґрунтових прошарків різного вмісту, що виявлено нами при вивченні «опорних баз», знаходить свої аналогії в техніці кладки цитаделі Вовчанського городища, а також в матеріалах дослідження салтівських пам'яток Прикубання й Дагестану.
З усього наведеного вище можна ств