Курсовая работа: Розвиток творчої активності школярів у процесі розвязування розрахункових задач з хімії

Набуття школярами досвіду творчої діяльності забезпечується, коли вони залучаються у посильний творчий процес, якщо поступово ускладнюються, цьому сприяє застосування методів навчання, склад яких визначається прийомами та операціями, які виконують вчитель і учні, рівнем пізнавальної діяльності, рівнем самостійності школяра – від усвідомлення прийомів, які демонструє вчитель до самостійного використання. Методи навчання, які на нашу думу є одними з найвпливовіших у процесі навчання хімії наведені в таблиці 1.

Виділення такого методу, як пояснення, дає можливість розпочати роботу над формуванням в учнів творчих умінь на ранніх стадіях навчання, подолати невідповідність ступеня складності програмованого матеріалу навчальними можливостями дітей, який часто виявляється завищеним під час застосування відомих методів навчання.

Конструктивна бесіда поєднує можливості етапів відтворення знань, часткового пошуку, розв’язання проблем і цим визначає плавний перехід школярів до самостійної творчої діяльності.

Таблиця 1 Методи навчання

Метод навчання	Характер діяльності		Прийоми та операції
	вчителя	учня
Пояснення	Інформаційно-спонукальний	Творче відтворення	Вчитель повідомляє нові знання, доводить твердження, формулює питання, проблеми, показує шляхи їх розв’язання. Учні спостерігають факти, явища, виділяють головне, відповідають на запитання.
Конструктивна бесіда	Пояснювально-спонукальний	Частково-пошуковий	Вчитель ставить запитання репродуктивного, частково-пошукового характеру, кожне наступне випливає з попереднього – в результаті чого розв’язуються поставлені завдання. Школярі аналізують, порівнюють, дають визначення, змінюють, роблять висновки.
Творчі завдання і вправи	Спонукальний	Творче відтворення, частково-пошуковий, пошуковий	Вчитель пропонує завдання, учні використовують, розв’язуючи їх прийоми, які дозволяють більш глибоко осмислювати навчальний матеріал; оперують всіма відомими знаннями, способами, застосовують їх у змінених умовах, шукають нових шляхів розв’язання поставленої мети, вдосконалюють свої знання, використовують їх у нових ситуаціях, створюють оригінальні творчі підходи.

Основним є метод творчих знань і вправ, які виступають активною формою і засобом засвоєння досвіду творчої діяльності в умовах активної роботи мислення, напруги пам’яті, активізації вже накопичених знань і вмінь.

1.3 Розвиток творчої активності школярів у процесі вивчення хімії

Утвердження демократичного стилю відносин між учителями й учнями, взаємодовіра і взаємоповага між ними – ось провідні стрижневі ідеї нової організації навчально-виховного процесу. Визнання учня рівним собі партнером, коли вчитель вбачає в кожній дитині передусім особистість працює з ним на рівних засадах – це не стільки нова педагогіка і навіть не метод, скільки особистісне ставлення вчителя до учнів, що створює сприятливі умови для розкриття й розвитку обдарувань і здібностей школярів. Застосування найбільш продуктивних нетрадиційних і водночас гуманних форм і методів роботи, найбільша увага до розвитку особистості, надання всебічної допомоги й підтримки в корисних і цінних починаннях, підтримка в неї прагнення до розумової праці – важливе завдання вчителя сучасної національної школи.

Успішне виконання цих завдань передбачає (за В.Вернадським):

• проведення детального аналізу явища, що його вивчають;

• глибоке вивчення суті явища: виділення його найхарактерніших ознак, властивостей, особливостей в результаті описування й аналізу;

• простеження історії ідей явища, що його вивчають, збирання якомога більше інформації, відомостей про нього різних, головно наукових джерел;

• встановлення загальних закономірностей і перенесення на пізнання інших споріднених або близьких явищ і процесів;

• виявлення нових, нерозв’язаних проблем під час проведеної роботи.

У процесі оволодіння теоретичним матеріалом учням потрібно самостійно розпізнати й описати явище, що його вивчають, розпізнати, описати і з’ясувати його зв’язки і відносні (довести закономірний характер цих зв’язків і відносин); на основі цього розпізнати і сформувати правила перетворення даного явища; встановити нові протиріччя, нерозв’язані проблеми, виявлені у процесі оволодіння навчальним матеріалом.

Успішне розв’язання цих завдань залежить від того, якою мірою учні володіють методами наукового пізнання: загальними специфічними, чуттєвими й раціональними, експериментальними й логічними. У зміст освіти, очевидно, повинні входити відповідні обов’язкові елементи методів пізнання, з якими вчитель ознайомлює учнів. Такими елементами зокрема є: специфічний понятійний апарат; способи розпізнавання специфічних ознак, зв’язків і відносин; навички орієнтації в багатогранності цих ознак, зв’язків і відносин; специфічні способи і системи доведень; специфічні способи формулювання правил, висновків і узагальнень. У процесі вивчення будь-якого навчального предмета учень зможе самостійно описати те чи інше явище через визначення його сутності тільки тоді, коли він володітиме відповідними поняттями.

Розв’язуючи задачі на розвиток мислення, треба пам’ятати: якою б мірою самостійності не здійснювалася пізнавальна діяльність учня, який би характер вона не мала (репродуктивний чи прогностичний), вона завжди була й буде похідною, залежною від діяльності вчителя. Щоб успішно управляти пізнавальною діяльністю, динамікою складових її елементів (зміст, способи, процедура, мотиви тощо), вчителеві потрібно чітко уявляти головні завдання прогнозу: що прогнозувати і як прогнозувати? Як вказує проф. Б.Коротяєв, загальне завдання прогнозу зводиться до передбачення тих умов, засобів, форм змісту діяльності, які є оптимальними для розвитку й удосконалення особистості учня загалом, зокрема світогляду й ідейних переконань, творчого мислення, пізнавальних інтересів, духовних потреб і здібностей, високих гуманних якостей.

Часткові завдання – це, по-перше, прогнозування пізнавальної діяльності за змістом навчального матеріалу або передбачення всього того, що створює сприятливі умови для економного, глибокого и міцного засвоєння тієї чи іншої системи наукових знань; по-друге, прогнозування пізнавальної діяльності за її способами проведення, або передбачення руху учнів від елементарних рівнів і форм діяльності до складніших і вищих. У процесі розв’язання першого часткового завдання істотним є відбір і створення таких логічних конструкцій знань які могли б бути знаряддям або способом пізнавальної діяльності і забезпечили б перехід від репродуктивної діяльності прогностичної, від емпіричного рівня до теоретичного, від абстрактного до конкретного. Під час розв’язання другого часткового завдання істотним є створення й відбір таких способів діяльності, які учні можуть використати для засвоєння теоретичного матеріалу на творчому рівні.

Загальний педагогічний прогноз розвитку пізнавальної діяльності учнів повинен точно розраховувати її перехід від репродуктивного рівня до репродуктивно-творчого, а від репродуктивно-творчого до творчого. Такий перехід виявиться цілком можливим за умови, коли учні матимуть відповідні обсяг знань, умінь і навичок, зокрема репродуктивні і творчі, а також умітимуть самостійно одержувати їх.

Підготовленість учнів повинна виражатися в уміннях розпізнавати, глибоко розуміти й осмислювати інформацію; систематизувати, відбирати найістотніше, головне і запам’ятовувати його; відтворювати й застосовувати одержані знання і практиці; переносити ці знання, провідні ідеї на пізнання інших явищ і процесів. Важливо при цьому відзначити, що процес навчання в цих умовах будують так, щоб перцептивні (зорові, слухові, тактильні та ін.) і словесно-логічні (порівняння, аналіз, синтез, абстрагування) операції спонукали учнів до активної пізнавальної діяльності, щоб процесі цієї діяльності народжені в учнів нові ідеї, думки, судження проривалися з підсвідомості і ставали результатами їхньої самостійної пошукової роботи. Для цього на уроці створюють невимушену, але діяльнісну обстановку, атмосферу творчої взаємодії вчителя й учнів. Наприклад, подаючи теоретичний матеріал, учитель виконує не тільки функції викладача, а дослідника, що “відкриває” істину, збуджує в учнів бажання дійти сміливого рішення, зайняти власну позицію, створює таку атмосферу, коли пізнані наукові закономірності спрацьовують.

Розвитку творчості сприяє реалізація принципу радості напруження. Учитель не передає учням знання в “готовому вигляді”, не пропонує стандартних розв’язків, не підкреслює окремих авторитетних поглядів, а створює атмосферу бачення конфліктних ситуацій, логічних суперечностей, заохочує оригінальні судження. Учитель будує навчальний процес так, щоб учні активно заглиблювалися в пошук, втручалися в розгляд проблеми, усвідомлено приймали багатоваріантні розв’язки і на основі порівняння й зіставлення обирали оптимальні. Усе цінне, що закладено в альтернативних пропозиціях окремих учнів, знаходить застосування в доопрацюванні основного варіанта, прийнятого за основу. В кінцевому підсумку з’являється варіант розв’язання, що є продуктом колективної творчості. У процесі такого навчання вчитель озброює учнів механізмом процесу мислення, навчає послідовно виконувати операції мислення, разом з ними намічає основні етапи, стадії пізнавального пошуку, активізує діяльність думки й почуттів. Учитель допомагає учням не підказками всього ходу розв’язку, а вказує лише орієнтири, спрямовує хід думки так, щоб основну частину пошукового процесу вони виконали самі. В цьому разі вчитель навчає способів розуміння суті поставленого завдання і, спираючись на це, розгортає на уроці такі діалоги, під час яких формується уже колективне творче мислення. Звичайно, атмосферу колективного творчого пошуку на уроці може створити вчитель, який вільно володіє психолого-педагогічним механізмом пізнання, наділений дидактичним чуттям, глибиною й багатством почуттів і переживань. Колективна творчість стимулюється за рефлексивного управлінського впливу, у процесі якого на уроці періодично змінюються ритм і темп роботи, зміст заняття, стиль взаємовідносин, критерії оцінки.

Межа між репродуктивною й творчою діяльністю вчителя і учнів на уроці завжди умовна й досить рухлива. Елементи тієї й іншої знаходять своє відображення певною мірою в різних зонах, етапах навчального процесу і в різних видах пізнавальної діяльності. Кількість елементів творчості в кожній ланці навчального процесу також умовна: їх може бути мало або багато. Все залежить від виду навчально-пізнавальної діяльності, її мети і завдань.

Розв’язування задач, виконання вправ, лабораторно-практичних робіт – у цих видах діяльності досить чітко виявляється межа між репродукуванням і творчістю. Перебіг процесу пізнання тут відбувається відповідно до закономірностей оптимального поєднання репродукування і прогнозування.

Отже, при виділенні комплексів знань, умінь і навичок важливо керуватися такими психолого-педагогічними умовами, які сприяють формуванню творчого мислення учнів:

• учні мають засвоювати не окремі розрізнені знання, а їх систему, яка відображає, наскільки це можливо, структуру сучасних наукових знань;

• засвоєні учнями системи повинні перебувати в постійному русі, у співвідношенні з іншими системами, перебудовуватися відповідно до завдань пізнання й конкретних умов застосування знань. При цьому здійснюється не простий перехід від однієї системи до другої, а відбувається широке узагальнення утворених систем знань, створення нових систем, а також широке перенесення одержаних знань у різні життєві ситуації;