Але перший напрямок передує, оскільки бере свій початок з того часу, коли дитина сказала перше слово.

Завдання вчителя, використовуючи набутий комунікативний досвід дітей, сформувати мовленнєві уміння і навички, які б відповідали психолінгвістичним та лінгвометодичним рекомендаціям.

Найперше слід сказати про практичне ознайомлення з міркуванням, формування умінь аргументувати свою думку, робити умовиводи.

У логіці під міркуваннями розуміють послідовний ряд суджень стосовно якогось питання, наслідком чого є відповідь на поставлене в ньому запитання. Крім цього, міркування як логічна категорія реалізується у формі ланцюга умовиводів на певну тему, викладених у послідовній формі, або як процедура обгрунтування певного висловлювання.

Основою міркування є логічне мислення, тому воно неодноразово розглядалось у психології, як складна мовленнєво-мислительна діяльність (М.І.Жилкін, О.В.Запорожець, О.О.Леонтьєв, В.О.Фільта та ін.)

У психолінгвістичній науці доведено, що існує зв’язок між логічними категоріями (поняття, судження) й мовними одиницями (слово, словосполучення, речення). Так поняття співвідноситься зі словом чи словосполученням, судження – з реченням. Проте на цьому рівні взаємозв’язок між мислительними процесами і мовними засобами вираження не закінчується. Властивість дитячого мислення – фіксувати об’єктивно існуючі зв’язки й виокремлювати взаємопов’язані явища дійсності на рівні більш високому, ніж судження (на надфразовому рівні – у відповідних мовних структурах). Це відкриває для дитини нові можливості оволодіння вищим ступенем структурної системності мови порівняно з реченням – міркуванням, що є одним із функціонально-смислових типів зв’язного мовлення. Водночас у психолінгвістиці встановлено: чим вищий рівень організації, тим міцніший зв’язок між мовними і мислительними категоріями. Зв’язок між мовою і мисленням на рівні односмислових типів мовлення, тобто на надфразовому рівні, здійснюється найбільш повно і ефективно.

Міркування, передусім, є найвищою мовленнєвою одиницею надфразового рівня – функціонально-смисловим типом монологічного мовлення, цілісним висловлюванням, на рівні якого найсуттєвіше виявляється єдність мови, мислення та мовлення.

Як функціонально – смисловий тип мовлення міркування виконує роль повідомлення. Маючи сталі логіко-смислові й структурні мовні параметри, воно набуває значення типу монологічного висловлювання або типу мовлення.

1.2 Причинно – наслідкові зв’язки та способи їх вираження у мовленні дітей

Найважливішою мовною ознакою міркування є наявність причинно-наслідкових зв’язків та засобів їх вираження, а також особливості вступної фрази.

У методиці міркування визначають як функціонально-смисловий тип зв’язного монологічного мовлення (Л.П.Федоренко, Г.О.Фомічова), функціонально – смисловий тип зв’язного висловлювання (М.С.Вашуленко, А.Г.Галєтова), жанр учнівського твору (Е. Богомолова).

Спостереження за сформованими до початку навчання в школі мовленнєвими навичками показали, що діти здатні будувати міркування на інтуїтивному рівні без спеціально організованого навчання, наслідуючи дорослих.

Отож завдання вчителя початкових класів сприяти поповненню словникового запасу дітей, досягти того, щоб діти оволоділи необхідними граматичними формами, позбулися одноманітності синтаксем, навчити дітей використовувати синтаксичні моделі міркування, обґрунтовувати свої думки, відстоювати їх істинність. Інакше недостатній рівень сформованості в дітей навичок міркування негативно позначається на подальшому розвитку їхніх мовленнєвих умінь оскільки вони формуються тільки на основі інтуїтивного дитячого досвіду – мовленнєвих навичок.

У процесі формування особистості важлива роль належить вільному володінню словом, оскільки це сприяє становленню світогляду людини, її загальному розвиткові, взаєморозумінню з оточенням, усвідомленню історії рідного краю, традицій свого народу, розкриттю змісту духовної культури суспільства.

Розділ 2. Уроки розвитку зв’язного мовлення в початкових класах загальноосвітньої школи

2.1 Формування у молодших школярів навичок побудови творів-розповідей, описів, роздумів

Сучасний підхід до вивчення початкового курсу рідної мови висуває як основний принцип його засвоєння всебічний розвиток мовлення і спілкування.

Особливість монологу полягає в тому, що він, на відміну від діалогу, довільний, потребує вольових зусиль, а часом – значної підготовчої роботи. Монологічне мовлення не може бути стихійним, воно завжди організоване, тут необхідне відпрацювання внутрішніх зв’язків, композицій. Автор повинен будувати його так, щоб він був зрозумілим будь-якому слухачеві.

Монологічному мовленню властиві такі ознаки: змістовність, логічність, точність, лексичне багатство, виразність, чистота, правильність. Саме вони покладені в основу визначення завдань з розвитку монологічного мовлення молодших школярів.

Щоб забезпечити змістовність учнівських висловлювань, необхідно пропонувати учням говорити лише про те, що вони добре знають, інакше їхнє мовлення буде бідним, нечітким і, зрештою, незрозумілим.

Зміст для бесід, розповідей, описів дають книги, картини, екскурсії, спостереження, власні роздуми, переживання, тобто життя, яке оточує дитину. Завдання вчителя полягає в тому, щоб допомогти учням зібрати необхідний матеріал, вибрати з нього найдоцільніше і раціонально використати його для побудови власних висловлювань.

Саме тому належне місце в процесі формування умінь будувати зв’язні висловлювання повинна займати підготовча робота.Її завдання збагатити учнів інформацією про те, з приводу чого їм доведеться висловлюватись. Якщо учні складатимуть розповідь за картиною, то під час підготовчої роботи вчитель має запропонувати її для розгляду, провести бесіду за змістом, надати інформацію про автора картини та події, що спонукали до її створення, або умови, в яких вона була написана, звернути увагу школярів на закони, які використав художник для досягнення мети тощо.

Під час підготовчої роботи вчителеві доцільно використовувати не лише бесіди, а й диспути, обговорення певних подій і вчинків. ставити проблемні запитання, спонукати дітей до розмірковувань на відповідні теми.

Такі види робіт сприятимуть кращому вивченню теми майбутнього твору, збагаченню та активізації словникового запасу школярів, що безсумнівно, забезпечуватиме змістовність власних висловлювань.

З метою забезпечення логічності і послідовності учнівських висловлювань у процесі підготовчої роботи вчитель має активізувати знання дітей про будову тексту.

Важливою ознакою правильного мовлення є його точність, яка забезпечується не тільки вмінням учнів точно передавати факти, спостереження чи поняття, а й здатністю вибирати цією метою найкращі мовні засоби – слова та словосполучення, які з найбільшою точністю передають найхарактерніші риси того, про що або про кого йдеться у висловлюванні.

Отже, точність вимагає багатства мовних засобів, їх розмаїття, а також уміння вибирати в кожному конкретному випадку слова, синоніми, що найбільше відповідають змісту повідомлення.

Оскільки усне монологічне висловлювання призначене для слухача, то автор, який зацікавлений у тому, щоб його почули, зрозуміли і правильно сприйняли, має подбати про виразність власного мовлення – уміння яскраво, точно і стисло висловлювати думки. Здатність впливати на людей переконливістю фактів, аргументів, побудовою фраз, добором слів і самим настроєм розповіді, опису чи роздуму.

Формування в учнів умінь використовувати зазначені засоби виразності слід розпочинати зі спостережень за влучністю й доречністю використання їх авторами текстів, що подані для переказів.

Наприклад, щоб підготувати усний переказ тексту розповідного характеру необхідно спочатку ознайомити учнів з текстом, а потім звернути їх увагу на те, як автор передає обережність ведмедихи:

Ведмеже сімейство

На лісову галявину вивела ведмедиха своїх маленьких ведмежат. Зупинилась обачна ведмедиха. Чи все спокійно в лісі?