Курсовая работа: Рух опору на Харківщині у роки Великої Вітчизняної війни
Діяльність підпільного руху пов’язана із значними труднощами. Щодо організації руху вони полягали перш за все в тому, що в області бракувало великих лісових масивів, які змогли б забезпечити мобільність партизанських загонів та їх таємну підготовку до бойових операцій. До того ж область перетинала лінія фронту, на якій зосереджувались сили, що вміло вистежували і нейтралізували партизанські загони. В окупованих районах розташовувались 403-я охоронна дивізія і зондеркоманда СД, група таємної поліції, елітні дивізії СС "Адольф Гітлер" і "Мертва голова". У грудні 1941 р. була сформована Українська допоміжна поліція, до складу якої входили дезертири, зрадники, що ненавиділи сталінський режим і прагнули до його знищення.
Намагаючись придушити волю радянських людей до пору, фашистські окупанти поширювали різні наклепницькі вигадки. У своїй пропаганді гітлерівці всіляко доводили, що Червона Армія розгромлена, а радянська влада назавжди припинила своє існування. Виявляючи "новий порядок", окупанти намагалися прикривати свої злодіяння великими ідеями фюрера. В ідеологічній обробці радянських людей загарбники широко використовували служителів церкви та українських буржуазних націоналістів.
Тому найважливішим завданням партійного підпілля було постійно і твердо підтримувати впевненість людей в тому, що в кінцевому підсумку ворога на радянській землі чекає неминучий розгром.
Радянські патріоти, ризикуючи життям, завдавали великих втрат ненависним окупантам. Вони не давали гітлерівцям можливості встановлювати і використовувати промислові підприємства, виводити з ладу потяги на залізницях, підривали ешелони з бойовою технікою і боєприпасами.
У листопаді 1941 р. на приміській станції Нова Баварія була підірвана залізнична колія в результаті чого загинули десятки гітлерівців. У тому ж місяці в Харкові злетіли в повітря штаб військового командування на майдані Руднєва і міст, який з’єднував центр міста з Холодною горою.
Умови для дій загонів харківських партизан склалися надто складні. Ліси вздовж Сіверського Дінця, де планувалося розмістити більшу частину партизанських загонів, стали частиною прифронтової зони, до того ж вони легко прострілювались та проглядалися. Створені в них бази зброї й продовольства швидко виявили німці й поліцаї, частково розграбувало місцеве населення. таким чином, Харківський сільський загін втратив 9 баз, де знаходилось 350 кг вибухівки, зброя, 300 кг паперу, продовольство з розрахунку на 4 місяці та інше; печеніжці залишилися без 10 баз [55, с. 33] тощо.
Після втрати закладених баз особовий склад Печенізьского, Старосалтівського, Вовчанського та Шевченківського загонів довелося виводити в розташування частин 30-ої армії, котра в кінці 1941 р. перебувала у вкрай важкому матеріальному становищі. У люті морози партизанам довелося досить довго ходити в гумових чоботях та подертому одязі, бо раніше в облспоживспілці для них не знайшлося ні ялових чобіт, ні кожухів.
Частина партизанських загонів з різних причин просто зникла. Наприклад, чугуївський загін В.І. Ламанова місяць готувався до майбутніх бойових операцій, але перед виходом на базу майже весь розбігся. Крім того, особовий склад чотирьох чугуївських загонів став відомий німцям завдяки зраді одного з працівників міліції. партизани мусили дати зобов’язання німецькій адміністрації не здійснювати ніяких ворожих дій. Порушити цю підписку означало одне: загибель не лише партизанів, але й членів їх сімей [20, с. 18].
До середини грудня 1941 р. продовжувалися сварки й непорозуміння у загоні № 66 Зміївського району, особливо серед командного складу. Довелося і його виводити до частин Червоної Армії. Дворічанський загін, в якому налічувалося 60 чоловік, припинив існування тому, що його командир – голова райвиконкому І.М. Ткачов – став працювати на німців секретарем районного земельного управління, кинувши партизанів напризволяще. Деякий час діяла диверсійна група, яка разом з розвідниками Червоної Армії провела низку вдалих операцій. Взимку 1942 р. 4-1 відділ НКВС послав групу дворічан зняти 150 м кабелю ворожого зв’язку. Влітку 1942 року німці виявили й розстріляли частину бойової групи Ф.В. Титаренка, яка (можливо це зробив хтось інший) висадила в повітря міст між станціями Тополі та Дворічна [36, с. 28]. Після арешту німцями більшості дворічанського партактиву (12 комуністів було розстріляно) партизанська група Г. Мартовицького до січня 1943 року переховувалася на території Ворошиловградської області, з’явившись у райцентрі разом з частинами Червоної Армії 2 лютого 1943 р.
В серпня 1944 р. колишній комісар Ізюмського партизанського загону № 2 О.К. Різник з сумом скаржився, що знав багато охочих давати інструкції щодо боротьбі у ворожому тилу, але залишатись у цьому бажаючих бракувало. Далі він перелічував прізвища тих комуністів, які не тільки залишилися в окупації, але й пішли на службу до німців [41, с. 68]. Дійсно, наприклад, командир Ізюмського партизанського загону № 1 Л.Ю. Тесленко не лише здався ворогам влітку 1942 р., але й видав їм склад партизанської групи в Червонооскільському лісі, внаслідок чого більшість її загинула.
Партизанські загоні створювались без розуміння їх бійцями становища, в якому вони опиняться, залишившись віч-на-віч з розгалуженою структурою каральних та розвідувальних органів фашистів. До червня 1942 року німецька влада мала в своєму розпорядженні всі необхідні дані про тактику, озброєння партизанів, особливості майже кожного загону. Саме взимку 1941/1942 років більшість партизанських загонів не витримала випробувань через сильні морози, брак продовольства й дефіцит озброєння, постійні каральні експедиції в лісі за участю охоронних загонів вермахту, поліції, угорських частин. Фактично партизани до весни 1942 року вимушені були переховуватися в родичів і знайомих, а в землянках залишились в переважно комуністи, яким загрожував концтабір або розстріл. Більше того, недовіра до партизанів, що не були членами ВКП(б) або ВЛКСМ, примушувала навіть зброю ховати так, щоб про неї знала лише комуністична частина загонів.
Навіть у червні 1943 року штаб партизанського руху Південно-Західного фронту відзначав, що для боротьби з загонами партизані?