Курсовая работа: Самооцінка особистості та її розвиток
· плани поведінки та способи її суб'єктивної регуляції.
Згідно з концепцією українського психолога Г.С. Костюка, індивід стає суспільною істотою, особистістю по мірі того, як у нього формуються свідомість і самосвідомість, утворюється система психічних властивостей, здатність брати участь у житті суспільства, виконувати соціальні функції. Об'єктивна соціальна сутність особистості реалізується суб'єктивними психічними засобами. Психічні властивості особистості перебувають у складній залежності і взаємозв'язках з її діяльністю. Якості особистості в процесі діяльності зазнають змін і стають компонентами структури особистості, тобто стійкої і динамічної системи психічних властивостей.
Отже, поняття «особистість» включає в себе характеристику людини з позицій її суспільної діяльності і тих провідних мотивів, якими вона керується у своїх вчинках.
Особистість – це людина як носій свідомості, тобто суб'єкт пізнання, переживання, відношення і активного перетворення навколишнього світу. Суть особистості визначається її ставленням до навколишнього світу, суспільного буття, інших людей і самої себе. Способом існування особистості є її розвиток, а діяльність, у тому числі й трудова, – важливим фактором цього розвитку. Це означає, що особистість проявляється і розвивається в діяльності.
Особистість розглядається як інтегральна цілісність біогенних, соціогенних та психогенних елементів. Водночас особистість є індивідуальною сукупністю рис, які зумовлюють стиль мислення, переживань і поведінки кожної людини.
В основі особистості лежить її структура – зв'язок і взаємодія порівняно стійких компонентів (сторін). Формування особистості здійснюється як розгортання цілісної органічної системи, в якій кожна сторона передбачає іншу і зумовлюється цілісною системою. У результаті формується особливий тип системних відношень в середині цілісної психологічної організації особистості. Однак структура особистості набуває гармонії не на основі пропорційного розвитку всіх її сторін, а в результаті максимального розвитку здібностей, які створюють домінуючу спрямованість людини в діяльності.
Під формуванням особистості розуміють сукупність прийомів і способів впливу на індивіда з метою створення у нього системи певних соціальних цінностей, світогляду, концепції життя, соціально – психологічних якостей і складу мислення. Особистість формується завдяки предметній діяльності і спілкуванню з іншими людьми. Тому соціальна сутність є її основним атрибутом.
Сутнісною характеристикою особистістю є її комунікативна природа. Потреба у спілкуванні виступає як певне психологічне утворення, як явище внутрішнього суб'єктивного світу особистості. Входячи в систему потреб, воно стає внутрішнім фактором активності і розвитку людини. Потреба у спілкуванні, характер спілкування накладають відбиток на формування цілісних структур психологічної організації особистості, її ціннісних орієнтацій і форм діяльності.
Особистість як динамічна функціональна система.
Особистість людини розглядається як складна динамічна функціональна система. В її структурі К.К. Платонов виокремив чотири трупи, або підструктури, властивостей, які перебувають у певній ієрархічній залежності і різняться особливостями І способами формування.
Нижчий рівень – біологічно зумовлені властивості, які представлені темпера метром, задатками, властивостями нервових процесів та паталогічними властивостями психіки. Ці властивості, будучи даними від природи, служать основою для розвитку здібностей і пізнавальних процесів, формування характеру і комунікативних особливостей.
Другу групу властивостей особистості утворюють психічні процеси як форми відображення і пізнання навколишнього світу. Вони не тільки біологічно обумовлені, а й розвиваються в процесі активної діяльності індивіда, набуваючи індивідуальних особливостей.
Більш високий рівень властивостей особистості пов'язаний з її соціальним досвідом і представлений знаннями, навичками, вміннями. Ця група властивостей розвивається на основі пізнавальних процесів шляхом навчання.
Інша трупа властивостей особистості, які характеризують її вищий рівень, представлена соціально обумовленими властивостями (ідеали, інтереси, світогляд, переконання тощо). Ці елементи структури особистості формуються у процесі виховання.
Існують і другі підходи до оцінки особистості як складної системи. Виділяють природні властивості індивіда, властивості суб'єкта діяльності і властивості особистості.
До природних властивостей належать: біохімічні особливості організму і особливості обміну та ендокринно – гуморальної регуляції; нейродинамічні характеристики. Людину як суб'єкта діяльності характеризують індивідуальні особливості психічного регулювання рухів різних органів, мовні особливості, особливості сприймання, уваги, мислення, інтелекту. До третьої категорії властивостей відносяться емоційні характеристики і так звані структурні одиниці особистості.
Крім того, вирізняють потенційну та актуальну, або таку, що реалізується в діяльності, сфери особистості; базальні і програмовані властивості; психодинамічні і власне особистісні властивості. Між цими рівнями властивостей існує рівень психологічної організації особистості, тобто психологічний механізм формування, функціонування, і розвитку особистих якостей індивіда. У, процесі вирішення важливих соціально детермінованих завдань, пізнавальних, ціннісно-значущих, морально-етичних, комунікативних – відбувається постійний розвиток особистості як системи.
Характерною особливістю цього розвитку є його незавершеність, що виступає як одна з внутрішніх умов неперервного розвитку особистості. Якісні перетворення одних і тих самих властивостей особистості в процесі її розвитку називаються етапами. На кожному новому етапі раніше функціонуючі механізми входять до більш складних механізмів, зазнаючи суттєвих перетворень. На вищому рівні психологічної організації особистості досягається єдність, відповідність, погодженість між власне особистісними і психодинамічними, програмованими і базальними характеристиками індивіда.
Особистість кожної людини характеризується лише їй властивим поєднанням рис і особливостей, що визначає її індивідуальність.
Індивідуальність – це поєднання психологічних особливостей людини, які створюють її своєрідність і відмінність від інших людей. Вона виявляється в особливостях темпераменту, характеру, переважаючих інтересах, якостях пізнавальних процесів, здібностях, індивідуальному стилі діяльності, мотивації тощо.
Основним компонентом структури особистості, який має виключне значення в трудовій діяльності, є спрямованість, тобто система стійких мотивів, домінуючих потреб, інтересів, схильності, переконань, світогляду, які визначають поведінку особистості в мінливих зовнішніх умовах Спрямованість через позитивну домінуючу мотивацію поліпшує психічний стан працівника, активізує його пізнавальні процеси і трудові дії.
Для розвиненої особистості характерним є високий рівень самосвідомості. Самосвідомість – це уявлення людини про себе, яке формується на основі самопізнання, супроводжується переживанням різних емоцій і зумовлює ставлення до с# ебе. На основі поєднання знання про себе з певним ставленням до себе виникає самооцінка особистості.
Розрізняють глобальну, або недиференційовану, самооцінку особистості і часткову, коли оцінюванню підлягають окремі властивості особистості або сторони ії діяльності.
Самооцінка особистості як уявлення людини про себе може бути адекватною або неадекватною. Неадекватність виявляється в завищенні або заниженні самооцінки відносно еталону, з яким особистість порівнює себе. Адекватна самооцінка, почуття самоповаги, оптимальний рівень домагань працівника виконують функцію саморегулювання у процесі праці. Таке саморегулювання здійснюється спеціальною системою, яка названа поняттям «Я». Саморегуляція у процесі праці пов'язана з посиленням або послабленням активності, самоконтролем і корекцією дій і вчинків, плануванням діяльності, виходячи з рівня до?