Курсовая работа: Шляхи формування пізнавальних інтересів учнів

Особливості пізнавального інтересу і проблеми його розвитку отримали достатньо широке освітлення в педагогічній і психологічній літературі, де визначають його як первинну, фундаментальну умову успішного виконання будь-якої діяльності (С.Т. Шацький, В.Н. М’ясищев, В.Г. Іванов, Н.Г. Морозова). Деякі дослідники вивчають його в аспекті двостороннього характеру (С.Л. Рубінштейн, Л.С. Виготський, А.Л. Леонтьєв, Н.Ф. Тализіна). В дослідженнях П.Ф. Каптерева, Е.Г. Юдіна, B.C. Швирева, Л.П. Буєвої, А.Н. Леонтьева, В.П. Зинченко пізнавальний інтерес логічно взаємозв'язаний з конкретною діяльністю.

Проблема формування пізнавального інтересу і організація цього процесу відображена в роботах М.Н. Скаткіна, Г.І. Щукіної, A.M. Матюшкіна, Л.А. Аристової, B.C. Біблера, А.В. Брушлинського, Г.А. Давидової.

Аналіз вивчення проблеми формування пізнавального інтересу показує, що, не дивлячись на певний рівень теоретичної і практичної розробленості, недостатньо розглянуті такі аспекти, як формування його в процесі біологічної освіти, шляхи і засоби, форми і методи стимулювання потреби у учнів до пізнання складного миру взаємодії людини і природи, в процесі вивчення предметів природничо-наукового циклу. Бо саме природничо-наукові дисципліни володіють найбільшим екологічним потенціалом і грають найважливішу роль у формуванні екологічної свідомості у школярів. В цій ситуації від вчителів географії, біології, фізики, хімії потрібна безперервна самоосвіта і самовдосконалення.

Біологічна освіта повинна бути побудована так, щоб кожний її етап був пронизаний ідеєю формування пізнавального інтересу у учнів до біології, взаємозалежності і взаємодії людини і природи.

В умовах глобального підвищення біологічної свідомості сучасного суспільства, склалася суперечність між потребою в розвитку пізнавального інтересу у школярів до біології і існуючим рівнем вивчення цієї складної і багатогранної дисципліни.

Актуальність і практична значущість даної проблеми полягає в теоретичному і практичному обґрунтовуванні педагогічних умов формування пізнавального інтересу учнів, до біології в процесі викладання шкільних предметів природничо-наукового циклу.

Формування пізнавального інтересу учнів до біології в процесі викладання природничо-наукових дисциплін протікатиме успішно, якщо сукупність педагогічних умов буде включати:

- забезпечення в процесі викладання, біологічної спрямованості змісту предметів природничо-наукового циклу;

- процес навчання, заснований на проблемному, дослідницькому підході носитиме поетапний характер, що включає діагностику рівня підготовленості школярів, мотивацію, цілеспрямовану організацію учбової діяльності, контроль за якістю знань;

- диференційований підхід до вибору методів навчання залежно від етапу і якості засвоєння біологічних знань, а також підбір різнорівневих завдань орієнтованих на формування пізнавального інтересу, відповідно до здібностей учнів;

- організація позакласної діяльності, що дає можливість учням включатися в творчий, дослідницький пошук, направлений на практичне застосування знань;

- цілеспрямований розвиток особових якостей учнів, сприяння формуванню біологічно грамотної особи, прагнучої до постійного, самостійного підвищення своєї біологічної освіти, яка свідомо включається в активну природоохоронну діяльність.

1.2. Критерії та показники пізнавального процесу

Формування пізнавального інтересу обумовлено змістом біологічної освіти, в якій мета навчання учнів направлена на формування екологічної культури особи; формування пізнавального інтересу здійснюється цілеспрямованою організацією учбової діяльності школярів, в процесі постановки і рішення творчих і проблемних задач; шляхом створення певних педагогічних умов, що включають цілісний, діяльний підходи; теоретичні підходи визначення критерій пізнавального інтересу і умови визначення їх рівня.

Одним з основних питань дослідження, пов'язаного з вивченням пізнавального інтересу, є питання про трактування понять «пізнання», «інтерес», «діяльність», «пізнавальна діяльність», «пізнавальний інтерес». У зв'язку з цим, доцільно розглянути дані поняття.

В діяльності людини завжди була присутня тяга до пізнання світу. Процес пізнання проходив через процес навчання, який завжди грав виключно важливу роль. З кожним витком розвитку суспільства відкривалися всі нові горизонти пізнання, що спричиняло за собою накопичення багатющого теоретичного матеріалу і досвіду, що робило саме життя і практику основами пізнання. Одна з головних особливостей людини, що виділила його з тваринного світу, – тяга до пізнання.

В західноєвропейській філософії проблема пізнання більш повно висвітлюється з 17 століття. Питанню пізнання надавали увагу Р. Декарт, Дж. Локк, До. Маркс, Ф. Енгельс: вся жива природа вміщується в теорію пізнання, даючи критерії істини – поки ми не знаємо закону природи, він, існуючи і діючи, окрім нас і зовні нашої свідомості, робить нас рабами «сліпої необхідності». Після пізнання закону наша діяльність носить цілеспрямований характер.

Розглядаючи пізнання з філософської точки зору, відзначимо, що пізнання є особливим видом людської діяльності, що полягає у формі активного відношення до навколишнього світу. Пізнання не може отримати остаточного завершення, тобто пізнання нескінченне і безграничне.

Завдання вчителя полягає в активній дії на учня так, щоб учень був налаштований не на активне «приймання» знань, а на активне їх засвоєння. Засобом здатним активізувати діяльність школяра є спонука інтересу.

Складність поняття «інтерес» доводить наявність різних думок про його природу.

К.А. Гельвецій: «На землі інтерес є великий чарівник, що змінює в очах всіх істот вид всякого предмету».

С.Л. Рубінштейн: «Інтерес завжди приймає характер двосторонніх відносин. Якщо мене цікавить який-небудь предмет, це значить, що цей предмет для мене цікавий».

С.Т. Шацький: «Інтерес – такий спосіб роботи, який надалі дає йому можливість розділити круг своїх інтересів».

Л.С. Виготський: «Інтерес – це розташований і готовність організму до відомої діяльності, супроводжувана підвищенням життєдіяльності і відчуття задоволення».

В різних підходах його розуміння, з яких виділяється приналежність до властивостей особи: відношення, потреба, спрямованість, діяльність:

– прояв розумової і емоційної активності людини;

– активне пізнавальне відношення до світу;

– специфічне відношення до об'єкту, викликане свідомістю його життєвого значення і емоційною привабливістю;

Не вивчивши природи інтересу, неможливо розглядати процес розвитку і взаємовідношення особи і суспільства, спільність соціальних груп. Інтерес – не продукт волі і свідомості, він обумовлений суспільними взаємостосунками. Цей прояв внутрішнього єства суб'єкта і віддзеркалення об'єктивного світу. Ця особова якість людини, породжена суспільством.
Таким чином, інтерес, будучи властивістю особи, є стимулом діяльності людини.