Курсовая работа: Шляхи навчання діалогічного мовлення
· Розвиває ініціативність обох партнерів.
· Використовується при вирішенні співрозмовниками питання про плани та наміри.
· Після оволодіння діалогом – домовленістю здійснюється навчання змішаного типу діалогу: розпитування – домовленості.
· Розвиває власне бачення учнів певних подій, явищ, предметів.
· Співрозмовники висловлюють свою думку, наводять аргументи для доказу, погоджуються з точкою зору партнера або спростовують Ії.
· Ініціатива ведення діалогу – двостороння.
· Розвиває у співрозмовників прагнення виробити певне рішення дійти певних висновків, переконати один одного в чомусь.
· Використовуються невербальні засоби, мовленнєві кліше, слова для підтримки розмови.
1.3. Новітні вимоги державної програми до навчання діалогічного мовлення
Нова програма будується на комунікативному методі навчання іноземної мови в загальноосвітніх закладах, який спрямований на володіння іншомовним між культурним спілкуванням шляхом формування і розвитку між культурної комунікативної компетенції. Мова вивчається через особисту діяльність учнів. Саме вони є тепер головними суб’єктами навчання, які повинні оволодівати різні прийоми і стратегії іншомовного спілкування (діалогічного) та учні самі відповідають за свої успіхи та невдачі.[1] [2 ; 9]
Зроблено акцент на інтегроване опанування учнями мовленнєвих умінь на рівні, достатньому для здійснення іншомовного спілкування у чотирьох видах мовленнєвої діяльності: аудітованні, говорінні, читанні та письмі, - в типових ситуаціях.
На кінець кожного року навчання в програмі запропонована детальна характеристика мовленнєвої компетенції в різних видах мовленнєвої діяльності. Розглянемо нижче якими вміннями діалогічного мовлення повинні володіти учні середніх класів на кінець навчального року.
На кінець 5 – го класу учні повинні уміти (без попередньої підготовки) брати участь у діалозі, обмінюватися інформацією, висловлювати свою думку про конкретні факти і події, використовуючи при цьому всі види запитань, репліки спонукального характеру і такі діалогічні єдності, як запрошення – подяка, згода або відмова, пропозиція – контрпропозиція; наказ – запитання про умови виконання наказу або про його причину.
Спілкування повинно бути адекватним цілям, завданням, умовам спілкування та комунікативному портрету партнера по комунікації.
Висловлювання кожного співрозмовника має бути побудоване на матеріали 1 – 5х класів і містити не менше 6 реплік, правильно оформлених у мовленнєвому відношенні.
· На кінець 6-го класу учні повинні вміти вести діалог, згідно з вимог зазначених у програмі для попереднього навчального року, але обсяг реплік зростає до 7.
· На кінець 7-го класу умови для ведення діалогу залишаються такими ж, як і для 5 і 6-го класу, однак, кількість реплік у діалозі зростає до 8.
· На кінець 8-го класу для ефективного розвитку вмінь та навичок діалогічного мовлення учні повинні уміти без попередньої підготовки вести бесіду з однією чи кількома особами в контексті певної ситуації спілкування, а також, використовуючи зміст прочитаного, брати участь у діалогах різних типів, спонтанно реагуючи на зміни мовної поведінки співрозмовника і висловлюючи своє ставлення до предмета обговорювання в межах програми мовного матеріалу 8-го і попередніх класів; учень повинен вміти вести групове обговорювання без опори на зразок, використовуючи аргументацію, переконання, елементи полеміки та дискусію. Обсяг висловлювання – не менше 9 реплік.
· На кінець 9-го класу учень повинен вміти вести діалог у контексті вимог, зазначених у програмі для попереднього року навчання, але обсяг висловлювання – не менше 10 реплік.
· На кінець старших класів – 10,11,12 – вимоги до вмінь учнів вести діалог змінюються, удосконалюються і дещо ускладнюються. Обсяг реплік зростає поступово від 11 до 14 реплік. [2 ; 21-35]
· Наведені вище вимоги до навчання діалогічного мовлення були враховані при розробці системи комплексу вправ, що містяться у другому розділі нашого дослідження.
Висновки до першого розділу
В цьому розділі ми розглянули ряд теоретичних положень, які необхідно знати і застосовувати при навчанні різними шляхами діалогічного мовлення. Важливі пункти цього розділу висвітлені у параграфах, які стосуються психологічних особливостей учнів у процесі навчання діалогічного мовлення; у параграфах, в яких розглянуто особливості діалогічного мовлення та його функціональні типи.
Для кращого забезпечення навчання учнів різним шляхам діалогічного мовлення слід звернути увагу на вимоги до навчання діалогічного мовлення у середніх класах, які визначені у державній навчальній програмі. Дані вимоги необхідно враховувати у розробці завдань для ведення діалогу або дискусії:
Навчання різним шляхам діалогічного мовлення неможливо без знання особливостей комунікативного підходу у навчанні іншомовного спілкування. Комунікативний напрямок передбачає самостійну роботу учнів в режимі «учень – учень»; учні самі відповідають за свої успіхи та невдачі; спілкування на уроці іноземної мови проходить інтегровано без використання рідної мови.
Розділ ІІ. Практична частина дослідження
2.1. Характеристика шляхів навчання діалогічного мовлення
Існують різні шляхи навчання діалогічного мовлення, з яких можна виділити два основні. Перший шлях – «згори вниз» - навчання діалогічного мовлення розпочинається зі слухання діалогу зразка з його подальшим варіюванням, а згодом і створювання власних діалогів в аналогічних ситуаціях спілкування.
Другий – «знизу вгору» - надання елементів для самостійної побудови діалогу на основі запропонованої навчальної комунікативної ситуації, що не включає прослуховування діалогів – зразків. Відомо, що діалогічна єдність складається з реплік – ініціативних та репродуктивних. За висловом Скалкіна В.Л., учнів насам перед необхідно навчити «реплікування», тобто швидко й адекватно реагувати своєю реплікою на репліку вчителя, а також продукувати ініціативні репліки за зразком вчителя.
Навчання реп лікування можна вважати підготовчим, або нульовим етапом формування навичок та вмінь діалогічного мовлення учнів. Коли учні засвоять репліку – реакцію та ініціативну репліку певної діалогічної єдності, можна переходити до першого етапу формування навичок і вмінь діалогічного мовлення – оволодіння певними діалогічними єдностями. Другим етапом формування навичок і вмінь діалогічного мовлення учнів є оволодіння ними мікродіалогом. На третьому етапі учні мають навчитися вести діалоги різних функціональних типів. (див. табл.. 3)
Під час навчання учнів за комунікативною методикою діалогічного мовлення
слід використовувати такі методичні прийоми, як спілкування в межах певного
контексту чи ситуації (соntехtuаlisеd рrасtісе), складання діалогу з розрізнених реплік (jumblеd dіаlоguеs), наповнення й завершення діалогу (dіаlоguе соmрlеtіоn), складання діалогу "крок за кроком" (disсоursе сhаіns), а також на основі програми чи схеми спілкування, складання діалогів за опорними сигналами (сuеd dіаlоguеs) та письмове складання діалогів.
Дуже важливе місце у процесі навчання діалогічного мовлення необхідно відвести рольовій грі, наприклад, у формі обміну інформацією, на основі сценарної
розробки, у формі встановлення, підтримки й розвитку міжособистісних відносин, а також у вигляді різних ігрових прийомів (дія з предметами, пантоміма, використання фото і малюнків, текстів, газетних публікацій).
Значну увагу треба приділяти моделюванню ситуацій спілкування на міжособистісній основі (sіmulаtіоn), прийомам дискусійного обговорення, дебатам. Слід зазначити, що предметом особливої уваги є навчання самовираження в процесі іншомовного спілкування. Тому на цьому етапі перевагою е використання інтерв'ю, техніки дискусії, техніки розповіді та проектної методики.
Таблиця 3
Діалогічні єдності, характерні для різних
функціональних типів діалогу
| Функціональні типи діалогу | Види діалогічних єдностей |
| 1. Діалог – розпитування |
К-во Просмотров: 392
Бесплатно скачать Курсовая работа: Шляхи навчання діалогічного мовлення
|