1) на основі безпосередньої домовленості НБУ з комерційними банками;

2) на основі тендеру заявок комерційних банків.

Повідомлення про проведення тендеру за операціями РЕПО через регіональні управління НБУ надсилається не пізніше ніж за тиждень до його проведення із зазначенням терміну операції РЕПО та умов його проведення. Комерційні банки у заявках на участь у тендері пропонують свої умови щодо ціни купівлі-продажу цінних паперів та зворотної ціни їх викупу.

Залежно від терміну дії операції РЕПО поділяються на такі види: нічне, відкрите и строкове.

Між учасниками операції РЕПО укладається угода, в якій передбачається:

1) термін, сума, ціна державних цінних паперів «прямого РЕПО» та «зворотного РЕПО»;

2) перелік цінних паперів, які беруть участі, в операції РЕПО.

3) зобов'язання продати державні цінні папери зі зворотним викупом, яке мас кореспондуватися із зобов'язанням викупити ці державні цінні папери зі зворотним продажем;

4) порядок установлення маржі або % доходу.

Обов'язковою умовою укладання угоди РЕПО з метою мінімізації кредитного ризику є те, що державні цінні папери, куплені з використанням операцій РЕПО, мають переказуватись через депозитарії на рахунок покупця зі зміною права власності. Для забезпечення зобов'язань про зворотний викуп цінних паперів НБУ - у першій частині операції РЕПО покупець - отримує гарантійний внесок на підставі ринкової оцінки державних цінних паперів, що є об'єктом операції РЕПО. Сума гарантійного внеску залежить від терміну укладеної угоди за операцією РЕПО, типу державних цінних паперів, що є предметом угоди, та суми очікуваного доходу за цими цінними паперами.

У разі невиконання зобов'язань комерційним банком про зворотний викуп цінних паперів у встановлений термін за визначеною в угоді ціною, кін втрачає право власності на дані цінні папери та дохід за ними, а також йому не повертається гарантійний внесок.

Комерційні банки для забезпечення власної ліквідності можуть одержати кредит в установах НБУ у формі переобліку векселів.

Установи НБУ здійснюють таке кредитування з дотриманням таких вимог:

- усі подані векселі за строком оплати не повинні перевищувати 90 днів і мають бути такими, щоб їх можна було вчасно опротестувати у місцях їх оплати;

- подані векселі повинні мати не менше двох підписів, не враховуючи підпису того комерційного банку, який подав ці векселі, а переказні векселі - ще й акцепт платника;

- оплата векселів має відбуватись у місцях, де є установи комерційного банку, нотаріус або суд;

- має бути встановлений НБУ ліміт кредитування.

На час користування кредитом векселі, що подані на переоблік, зберігаються в НБУ. Сума позики, що надається комерційному банкові на основі переобліку, не перевищує 50-70% вартості векселів. Комерційний банк зобов'язаний у термін 10-15 днів до часу погашення векселів викупити їх в НБУ. Відповідно максимальний термін користування такими позиками може складати 60-75 днів.

НБУ на сьогодні рідко застосовує таку форму рефінансування комерційних банків, як переоблік і перезастава векселів, тому що вексельний обіг в Україні робить перші кроки у своєму розвитку.

Плата за обліковий кредит встановлюється НБУ на рівні облікової ставки. [26, 104]/

1.3 Досвід зарубіжних країн кредитних відносин НБУ з комерційними банками

Незважаючи на феноменально високі темпи зростання, що становлять за останні 20 років 10% у рік, економічний потенціал Китаю залишається порівняно невеликим.

Домінуючу роль у банківському секторі Китаю відіграють державні кредитно-фінансові установи. На чотири найбільших державних комерційних банки — Банк Китаю, Промисловий і комерційний банк Китаю, Будівельний банк Китаю і Сільськогосподарський банк Китаю — належить 90% усіх банківських активів, 71% позичок і 62% депозитів усіх банків.

Ринкові реформи, що проводяться в Китаї з 1978 р., вимагають трансформування планових механізмів мобілізації і перерозподілу фінансових ресурсів у ринкові, зокрема на базі формування ефективного банківського сектора. На жаль, зробити це поки що не вдасться через практично необмежену підтримку урядом низькоприбуткових і збиткових державних промислових підприємств, що зберігають головну роль в економіці.

Низька ефективність і прибутковість державних промислових підприємств зумовлюють необхідність їх постійного зовнішнього фінансування через державні банки.

Кредитний рейтинг китайських банків — один із найнижчих серед країн Азії, що пов'язано з надмірним і швидко зростаючим обсягом прострочених позичок. Велика частина прострочених позичок державних комерційних банків Китаю за своєю природою принципово відрізняється від прострочених позичок приватних банків, що працюють в умовах ринкової економіки. По-перше, вони були надані винятково державним підприємствам — донедавна тільки державні підприємства мали доступ до офіційних банківських кредитів.

По-друге, неповернення позички стало звичним явищем як для позичальника, так і для кредитора: більшість кредиторів зовсім не розраховують одержати повернення боргу в термін, а позичальники повною мірою усвідомлюють, що не зможуть повернути позичку. Обидві сторони розуміють, що банківські позички — це лише форма субсидування урядом збиткових державних підприємств. [37, 50]

Банківські реформи відіграють важливу роль як частина стратегії трансформації централізованої планової економіки в ринкову з 1978 р. З початку ринкових перетворень банківський сектор зазнав серйозних змін, хоча в ньому зберігаються глибокі структурні проблеми, що стосуються якості активів, достатності капіталу і прибутковості банків. Уряд цілком усвідомлює необхідність розв'язання цих проблем. Про це свідчить активізація банківських реформ у 1998 р. Основна увага була приділена проблемі заборгованості, що накопичилася по прострочених позичках.

Донедавна банківські реформи, в основному, були сфокусовані на розвитку конкуренції, розширенні каналів фінансового посередництва і формуванні правових рамок для банківського нагляду. Так, у 1995 р. були прийняті закон про Центральний банк, у якому за Народним банком Китаю закріплена роль єдиного урядового відомства по банківському нагляду і регулюванню банківських операцій, і закон про комерційну діяльність банків, у якому чітко визначена сфера діяльності комерційних банків.

У 1998 р. уряд почав нову серію дій з метою вирішення проблеми прострочених позичок і зниження банківських ризиків. Серед них: