Курсовая работа: Шляхи вдосконалення проблеми оцінювання в навчальному процесі початкової школи
На подібні функції оцінки вказувала і Л.І.Божович із співробітниками. Вона виділила об'єктивне значення оцінки - визначення рівня знань учня, його успішність, що звичайно відображає результати пізнавальної діяльності дитини в школі;і суб'єктне (особистісне) значення, яке відображає якість самої навчальної праці (тобто її процесуальний план) і суспільну думку про учня. Останнє обумовлено безпосередньо думкою вчителя, але, як правило, формує думку і однокласників і батьків.
Аналізуючи проблему оцінювання, К.Д.Ушинський критикує бальну систему. На його думку, бали негативно впливають на викладання, на успіхи і на моральний розвиток учнів, тому вчений пропонує цифри замінити детальними письмовими описами успіхів і поведінки у класних книгах.
Після Жовтневого перевороту 1917 року оцінки-бали були відмінені, почався посилений пошук гуманістичної системи оцінювання. Бали замінили записами в індивідуальних книгах, характеристиками, виставками робіт та ін. Але з перемогою командно-адміністративних методів управління державою школа під тиском влади повернулася до старих методів оцінювання.
У 1960 році вийшла праця Є.І.Перовського "Перевірка знань учнів в середній школі", його теоретичні висновки зводилися до того, що перевірка знань учнів є самостійною частиною навчального процесу і має свої специфічні функції; вона служить не лише засобом контролю, а й меті навчання, причому контрольна функція є провідною. Ця точка зору стала домінуючою у педагогіці.
Той факт, що шкільна оцінка приблизно з 30-х років ХХст., починала визначати ставлення до дитини як особистості з боку її оточення, породжує масу негативних явищ: порушення особистих стосунків у сім'ї, зниження соціометричного статусу учня в класному колективі, формування неадекватних самооцінок, "погоню за оцінками" і т. д., хоча багато з цих явищ були виявлені пізніше, у 40-60-х роках. Більш того, вони підсилювалися формалізмом оцінювання, неодмінним при кількісному (бальному) вираженні оцінки, залежністю можливості вступу у вуз від середнього балу в атестаті зрілості, "процентоманією" в школі [19; 124].
У кінці 50-х-на початку 60-х років почався пошук шляхів подолання цих недоліків. Експериментальні проби "без оцінного" навчання, проведені спочатку у початковій школі, показали, що воно потребує перебудови всього дидактичного процесу (Ш.Амонашвілі). При цьому оцінка бальна замінюється змістовною, яка здійснюється в різних формах: колективна, взаємооцінювання, самооцінювання. Потім була створена особлива експериментальна психодидактична система, яка широко апробувалася у школах Грузії. Однак поширення цієї системи на освіту в цілому наштовхнулася на значні труднощі: по-перше, наявні педагогічні стереотипи не дозволяють учителям послідовно перебудовувати систему контролю і оцінювання навчальної роботи дітей; по-друге, у свідомості самих дітей закріпився стереотип звичного оцінювання їхніх знань, який нелегко руйнується. Оцінка починає виконувати в процесі навчання функцію мотиву учіння.
Були спроби перебудувати, по крайній мірі, ситуації оцінювання. З цією метою Б.Г.Ананьєв, Л.І.Божович, А.І.Ліпкіна, І.Ю.Кулагіна рекомендують:
індивідуальний підхід до школярів у процесі оцінювання. Б.Ананьєв відмічає, що школа в тій чи іншій мірі здійснює індивідуальний підхід до так званих "важчих" за них дітей і частково - до "відмінників"; від дефіциту уваги найбільше страждає "середній" учень;
диференційована робота з кожним класом; склад класів розрізняється за рядом ознак - від соціокультурних до статево-вікових, тому в різних класах необхідно по-різному будувати ситуації оцінки і контролю;
побудова оцінювальних ситуацій з врахуванням потреб і очікувань самих дітей, відношення оцінки до провідних мотивів учіння.
І справді, рекомендації до побудови оцінювальних ситуацій у класі і поведінки вчителя в цих ситуаціях дуже важливі. Але, на думку Є.Д.Божович, вони нічого не змінюють: "Ситуація оцінювання, як би добре вона не була побудована, для всіх у класі залишається однаковою; п'ятибальна система оцінок також єдина для всіх, професійний стиль учителя також. А реакції на оцінку у дітей різні і будуть різними в будь-яких умовах через індивідуальні відмінності нервово-психічної організації, досвіду особливостей самосвідомості учнів.[19; 137].
В індивідуальному плані гостро-емоційну реакцію на оцінку С.Близнюк пов'язує з підвищеним рівнем тривожності, мотивації досягнення, стресовими станами і т. п. Вона встановила, що вони самі впливають на якість виконуваної роботи і, відповідно, на оцінку. Але у всіх дітей однаково: велике значення має тип нервової системи за параметром "сили-слабості"; баланс процесів збудження і гальмування; актуальна мотивація виконання завдання, від яких залежить вплив оцінки на результат роботи [7;34-40].
В умовах класно-урочної системи індивідуальний підхід і диференціація педагогічних впливів - найслабше місце освітнього процесу. У відомих межах вони здійснюються - але виключно по відношенню до когнітивної сторони діяльності школяра, хоча оцінка пов'язана з багатьма особистісними аспектами розвитку дитини, зокрема з самооцінкою.
§ 2. Педагогічне оцінювання у навчально-виховному процесі, його структура та функції
Проблемі оцінювання знань присвячений цілий ряд монографічних та дисертаційних досліджень. Ученими розглядаються такі питання, як суть і критерії контролю знань, вдосконалення цифрової системи оцінювання, методи використання оцінки, як мотиву в навчанні та ін. На експериментальній основі висувається ідея безоцінного навчання у початковій школі. Розкриваються різні сторони використання вчителями оцінки на практиці, пропонуються нові підходи до перевірки знань учнів.
Головне, що об'єднує педагогів - прагнення відшукати такі умови і засоби, які сприяють оптимальному застосуванню оцінки, виявити причини, що іноді призводять до перетворення її в зло, у перешкоду на шляху успішного здійснення навчально-виховного процесу, піднести її ефективність.
Основне призначення оцінки знань учнів - фіксувати результати їх навчально-пізнавальної діяльності, кількісним показником яких виступає бал.
Оцінка встановлює рівень засвоєння і якість знань, набутих учнями в процесі навчання, а також ступінь їх розвитку та підготовленості до застосування знань на практиці і показує "співвідношення між тим, що він повинен знати з цих питань на даний момент навчання", тобто між рівнем, досягнутим школярем, і еталоном рівня засвоєння знань.
Кожне з наведених визначень характеризує якусь одну з важливих сторін оцінки, суть якої набагато глибша і функціонально значиміша.
Оцінка включає два компоненти: оцінювання як процес, що відбувається на уроках на всіх етапах навчання, і бал, який фіксує підсумки перевірки знань, умінь та навичок. Як процес оцінка становить специфічну сторону контролю, його невід'ємну частину, як результат - завершує контроль знань. Під час спостережень за діяльністю школяра в ході навчальних занять, перевірки виконання ним домашніх завдань, різних вправ на уроці, відповідей, письмової чи усної рецензій вчитель мислено оцінює не тільки якість знань, а й ретельність, працьовитість, психологічні особливості учнів.
Оцінні судження педагога щодо якості роботи школярів сприяють кращому засвоєнню знань, спрямовують їхні відповіді та дії в потрібне русло.
Можна виділити такі основні функції оцінки:
1) встановлення фактичного рівня засвоєння учнями матеріалу;
2) співвіднесення виявлених знань з еталонними, визначеними програмою;
3) відображення одержаного результату контрольованої діяльності учнів у вигляді бала чи іншого способу фіксації рівня здобутих знань.
У педагогічній літературі, а також у шкільному вжитку термін "оцінка" нерідко використовується як синонім поняття "бал". Характерно, наприклад, що в українській мові взагалі застосовується один термін "оцінка знань", яким охоплюється і поняття "бал" (цифровий показник). Однак насправді це не одне й теж саме. Оцінка може виражатися як словесно, описово, так і в формі строго ранжированих позначень, одним із яких є бал.
Крім балів, використовуються оцінні судження, що характеризують якість роботи учнів, заохочувальні зауваження, чи, навпаки, стислі заперечення типу "неправильно", що спрямовують школяра на пошук потрібного варіанта розв'язання завдання.
Отже, бал є однією з форм оцінки. Водночас деякі педагоги й психологи повністю розмежовують поняття "оцінка" і "бал". Бал - це показник результатів контролю, заключний етап перевірки знань, одна з форм оцінки.
Очевидно, було б неправильним протиставляти бал і оцінку, вважаючи перший чимось шкідливим для школи, а оцінку якщо не благом, то одним із важливих засобів, що забезпечує успіх у навчанні. У певному розумінні між ними існує співвідношення змісту й форми, що перебувають у тісному зв'язку.