Курсовая работа: Сіоністський рух на Поділлі в 20-х роках ХХ-го ст

Хоча тільки пів відсотка від загальної кількості єврейського населення приєдналося до партії більшовиків, вони склали великий відсоток всіх більшовиків в Україні, в 1922 приблизно 13.6 % в Компартії (Більшовиків) України. 15.5 % делегатів на Українському Конгресі Рад в 1921 і 1922 рр. було єврейського походження.

Після жовтневого перевороту 1917 р. у зв'язку з ліквідацією «смуги осілості» більшість євреїв переселилася на лівобережжя та у найбільші міста України і Росії. За даними перепису 1926 р., у містах України проживало вже 60 % від усіх євреїв України, тоді як у 1897 лише 40 %. Євреї становили більшість населення у таких містах, як Житомир, Вінниця, Умань, Проскурів, Новоград-Волинський, Коростень, Овруч, Бердичів. На західноукраїнських землях згідно польського перепису 1921 року більшість євреїв проживало у таких містах, як Бучач, Чортків, Заліщики, Ковель, Дрогобич, Луцьк, Рівне, Станіслав, Тернопіль.[13]

В наслідок міграційних процесів чисельність євреїв в Україні зменшилася за 1897—1926 рр. з 1 644,5 тис. до 1 565,5 тис. чоловік, у той час як у цілому по СРСР зросла з 2 430,4 тис. до 2 597, 4 тис.чоловік. Крім того, поряд із створенням у 1928 році Єврейської автономної області, куди виїхала і певна кількість українських євреїв, у 1924—1930 роках за допомогою ОЗЕТ в Україні було засновано 162 єврейських землеробських поселення, з яких утворили 5 єврейських національних районів:

Калініндорф на Херсонщині (40 селищ);

Новий Златопіль у Запорізькій окрузі (45 селищ);

Сталіндорф на Криворіжжі (11 селищ);

Фрейдорф і Ларіндорф у Криму (40 селищ).

До нашого часу, крім деяких кримських, єврейські сільські поселення не збереглися.

На прикінці 1920-х рр. загальна чисельність євреїв у сучасних межах України становила близько 2.5 млн. чоловік. У наступні роки чисельність єврейського населення значно зменшилась внаслідок міграційних та етнічних процесів і передусім їх масового винищення в роки другої світової війни.

Розділ ІІІ. Питання сіонізму на Поділлі

1. Українське єврейство

Термін «українські євреї» зустрічається в історичній літературі порівняно рідко. Його понятійний обсяг перекривають (здебільшого, частково) терміни «польські євреї», «російські євреї», «австрійські євреї», «литовські (тобто з литовського королівства) євреї». Інші терміни вирізняють його субетноси – «галицькі євреї», «євреї Покуття», «євреї Поділля», «євреї Волині», «евреи Юга России», «евреи западных районов России». Причина останнього – пов'язаність з різними історичними долями окремих українських земель долі єврейського населення цих земель, зокрема.

Українське єврейство мало ряд рис, які вирізняли його серед єврейства середньовіччя та країн Східної Європи XIX ст. Сюди належить велика щільність розселення, коли в містечках євреї дуже часто становили половину, а то й переважну частину населення; більш тісні контакти з народом-господарем землі, вміння контактувати, в тому числі з духівництвом і вченими. Українці, з свого боку, сприймали євреїв як природних представників певних занять, і козацтво не раз вимагало від царського уряду дозволити перебування євреїв в Україні заради збереження торгівлі.[14]

Водночас євреї (зокрема ті, що приймали християнство, але зберігали на основі соціального успадкування риси єврейської цивілізації) зробили чималий внесок у культуру і промисловість України. Деякі з них були діячами українського революційно-визвольного руху (наприкінці XIXст. Мойсей Гехтер, Сергій Марлах (Рабомен), на початку ХХст. – євреї-члени Центральної Ради УНР, бійці «жидівського