Курсовая работа: Система міжнародного приватного права
3) юридичний факт, що мав чи має місце за кордоном.
До сфери міжнародного приватного права належать питання цивільно право- та дієздатності іноземних фізичних та юридичних осіб, держави; її імунітету; відносин по зовнішньоторговельних угодах; прав авторів на твори, видані за кордоном; трудоправового та соціального статусу осіб, які знаходяться на території іноземної держави, працювали на такій території тощо.
Регулюючи вказані та інші відносини, норми міжнародного приватного права утворюють систему, яка відображає упорядковану сукупність норм національного права.
Отак, міжнародне приватне право — це система юридичних норм, спрямованих на регулювання міжнародних невладних відносин з ”іноземним елементом”. Завданням міжнародного приватного права є регламентація вказаних відносин для всебічного захисту прав та інтересів суб’єктів права, створення єдиного правового простору щодо здійснення ними своїх прав та обов’язків, укріплення співпраці держав, які належать до різних економічних, правових, соціальних, культурних систем.
Під джерелами міжнародного приватного права в юридичній науці розуміють, зокрема, форми, в яких знаходить вираження правова наука. Міжнародного приватному праву відомі чотири форми джерел:
1) внутрішнє законодавство;
2) міжнародні угоди;
3) міжнародні й торговельні звичаї;
4) судова та арбітражна практика.
Наявність міжнародних угод та звичаїв є особливістю права цієї галузі. Тому можна небезпідставно говорити про подвійність джерел міжнародного приватного права. Вона полягає в тому, що, з одного боку, джерелами права є міжнародні угоди та міжнародні звичаї, а з іншого — норми законодавства та судова практика окремих держав, а також звичаї, що застосовуються у сфері торгівлі та мореплавства. Подвійність джерел указаної галузі права не впливає на єдність предмета регулювання — цивільно-правові відносини з ”іноземним елементом”. Згадана властивість джерел права завжди викликає питання щодо їх юридичної сили. Так, у конституціях держав, інших нормативних актах звичайно закріплюється юридична сила норм конституції держави та актів, прийнятих на її основі, а також міжнародних угод. Питання щодо примату одних норм перед іншими, їх рівноцінності чи визнання як однієї юридичної системи закріплено в конституціях ФРН, Італії, Франції та ін.
У конституції України вказано, що юридична сила норм національного законодавства має найвищу юридичну силу, на її основі приймається інше законодавство, а чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Вирішення питання співвідношення юридичної сили джерел міжнародного приватного права є важливим ще й тому, що питома вага кожного з видів джерел права у різних правових системах неоднакова. При цьому часто до певного право відношення можуть застосовуватися норми, що містяться в різних джерелах права.
2.2 Вчення про колізійні та матеріально-правові норми
Правовий метод регулювання — це сукупність узгоджених між собою способів на певну групу відносин. У міжнародному приватному праві це питання чи не найменш вивчене. Для міжнародного приватного права характерним є цивільно-правовий метод, що виражає правову природу цієї галузі. Крім нього, для врегулювання відносин з ”іноземним елементом” застосовується два юридично-технічні методи: колізійний та матеріально-правовий. Вони характеризують і зовнішню форму джерел міжнародного приватного права, тобто національно-правових і міжнародно-правових.
Колізійний метод є необхідним для регулювання цивільно-правових відносин, регламентація яких не узгоджена, а також у разі потреби зробити вибір між нормами права. Виникнувши наприкінці середніх веків, колізійний метод став похідним від колізії статутів, які діяли на певних територіях. Згодом виникло колізійне право. Застосування колізійного права в міжнародному приватному праві відбувається частіш, ніж у інших; але водночас навряд чи правильно вважати, що колізійний метод є специфічним і притаманним лише саме цій галузі права.
Отже, потреба в застосуванні колізійного методу може виникати як у випадку неідентічності законодавства різних правових систем з одного і того ж питання, так і у випадку їх абсолютної схожості.
Для міжнародного приватного права значення мають не тільки будь-які колізії, а тільки ті, що виникають між іноземними правовими системами (міжнародні колізії). Колізійна норма, відсилаючи до законодавства певної держави, самостійно не врегульовує правовідносин з ”іноземним елементом”. Її існування має сенс за умови використання й матеріально-правової норми, тобто такої, що по суті регулює правовідносини у міжнародному приватному праві. Наявність матеріально-правових відносин свідчить про існування поряд із колізійним матеріально-правового методу регулювання вказаних правовідносин.
Зміст цього поняття полягає в тому, що правовідносини регулюються безпосередньо юридичними нормами, без відсилання до іноземної правової системи. В доктрині та практиці держав існують розходження у розумінні змісту матеріально-правового методу. Вони виникають через неоднозначність того, які саме матеріально-правові норми належать до сфери міжнародного приватного права.
Вочевидь, визначаючи коло матеріально-правових норм, які входять до складу міжнародного приватного права, слід враховувати:
а) характер відносин, що регулюють ці норми;
б) специфіку правового регулювання у сфері міжнародного приватного права.
Тому до матеріально-правових норм у міжнародному приватному праві належать:
1) уніфіковані норми міжнародній договорів;
2) норми національного законодавства, які регулюють правовідносини з ”іноземним елементом”;
3) міжнародні й торговельні звичаї;
4) судова та арбітражна практика (в державах, де вона визнається джерелом права).
Матеріально-правові норми міжнародних угод є уніфікованими правилами, створеними кількома суб’єктами права для безпосереднього регулювання правовідносин, що часто виникають у практиці міжнародного приватного права. Здебільшого матеріально-правовій метод застосовується за укладення угод з питань авторського права, регулювання праці, відшкодування шкоди, зовнішньоекономічних відносин, деяких інших. міжнародні й торговельні звичаї, судова та арбітражна практика є джерелами матеріально-правових норм у державах тією мірою, якою вони їх визнають.
Використання матеріально-правового методу в регулювання відносин у міжнародному приватному праві має переваги перед колізійним. Вони полягають у тому, що, по-перше, цей метод створює значно більшу визначеність для учасників правовідносин, оскільки для них ці норми можуть бути відомими заздалегідь. По-друге, уніфіковані матеріально-правові норми дозволяють уникнути односторонності у правовому регулюванні. Своєю чергою, колізійний метод регулювання сприяє усуненню прогалин, які утворюються з використанням виключно матеріально-правових норм. Поєднання вказаних методів дозволяє врахувати конкретні умови виникнення й реалізації прав та обов’язків суб’єктів правовідносин.
2.3 Правові засади регулювання статусу фізичних осіб у міжнародному приватному праві
Серед суб’єктів міжнародного приватного права важливе місце у правовідносинах займають фізичні особи, правовий статус яких може бути різноманітними. У доктрині, законодавстві, практиці до цих осіб застосовують поняття ”іноземці”. Воно вважається широким за змістом і включає вужчі за значенням поняття: ”іноземний громадянин”, ”особа без громадянства” (апатрид), ”особа з кількома громадянствами” (біпатрид).
Кожна держава визначає у власному законодавстві, хто є її громадянином. Тобто, враховуючи вимоги національного законодавства, можна вирішити питання про те, яка особа не є громадянином цієї держави. Положення про визначення громадянства особи закріплені в Європейської конвенції про громадянство. Україні поки що не підписала цієї Конвенції. Концепція, за якою іноземцем вважається особа, що не є громадянином цієї держави, превалює у більшості держав.