Курсовая работа: Система оподаткування в Італії

Оподатковуваний дохід сімейних підприємств визначається відповідно до загального положення, однак при цьому є деякі допущення. У зв'язку з тим, що дрібні підприємства ведуть бухгалтерську звітність за спрощеною схемою, не всі види витрат даного підприємства документально підтверджуються. Для визначення цих витрат використовується наступне правило: обсяг неврахованих витрат дорівнює 3% з доходів до 12 000 000 лір, 1% від 12 000 000 до 150 000 000 лір, 0,5% від 150 000 000 до 180 000 000 лір (у сучасних умовах – еквівалент у ЄВРО) [14].

За загальним правилом, підприємницький дохід обкладається за прогресивними ставками податком на доходи фізичних осіб. Однак, фізичні особи, що організують новий бізнес або професійну діяльність, можуть вибрати заміну у вигляді оподатковування за ставкою 10%. Дане право передбачене тільки для перших 3 років діяльності й тільки в тому випадку, якщо виторг не перевищує 30987,41 євро для сфери послуг і 61974,83 євро для інших видів діяльності. Фізичні особи, що постійно здійснюють невелика діяльність (дохід не перевищує 25822,84 євро), можуть вибрати заміну у вигляді оподатковування за ставкою 15%, не обмежену в часі [8, c.166].

У категорію д) входять наступні види доходів: прибуток від спекулятивного перепродажу землі, нерухомості, предметів мистецтва в межах обумовленого періоду часу; доходи від власності, яка перебуває за кордоном; платежі за разові й випадкові послуги й ін.

Туди ж варто віднести виграші в лотерею, призи на змаганнях, іграх і парі, організованих для публіки, дохід від землі не кадастрової оцінки, що має, включаючи землі, орендовані для несільськогосподарського використання, дохід від землі й нерухомості, розташованої за рубежем, дохід від економічного використання інтелектуальної власності, винаходів, патентів, формул і «ноу-хау», отриманий особами, що не є власниками або винахідниками й ін.

Сукупний дохід, утворений із всіх перерахованих вище джерел, потім коректується на дозволену суму відрахувань.

Відповідно до нового кодексу, платник податків має право на відрахування з оподатковуваної суми наступних витрат:

1) суми сплаченого місцевого прибуткового податку;

2) орендної плати й інших усіляких платежів за нерухомість;

3) відсотків, що сплачуються по отриманому раніше іпотечному кредиту;

4) витрат на лікування (повністю віднімаються витрати на відвідування фахівців, протезування й хірургічні операції);

5) витрат на похорони (у сумі не більше 1 000 000 лір або - у сучасному еквіваленті ЄВРО);

6) витрат на освіту (у сумі, не перевищуючій плату за навчання, установленої в державних навчальних закладах);

7) аліментів. Повне вирахування проводиться відносно періодичних платежів, зроблених чоловікові (дружині), крім платежів на утримання дітей, у результаті юридичного або фактичного поділу, розлучення або анулювання шлюбу або завершення його цивільних наслідків, якщо вони були зроблені відповідно до судового порядку;

8) внесків у систему соціального страхування й забезпечення;

9) внесків по страхуванню життя й від нещасних випадків;

10) витрат, пов'язаних із проведенням виборних компаній (дане право мають підприємці);

11) витрат, пов'язаних з поточним ремонтом, утриманням і охороною творів мистецтва;

12) внесків до фонду боротьби з голодом (максимальна сума 2% оподатковуваного доходу);

13) допомоги театральним об'єднанням (до 20% оподатковуваного доходу);

14) втрат, понесених орендарем через припинення орендної угоди;

15) пожертвувань на користь церкви [14].

Прибутковий податок з юридичних осіб. Податок - це універсальний інструмент оподатковування прибутків капіталістичних корпорацій. Він поширюється на всі промислові, комерційні й кредитно-фінансові компанії на території країни, а також на їхні закордонні філії. Під нього підпадають і дрібні приватні підприємства, що не мають статусу акціонерних товариств, але побудовані на участі на паях у капіталі (партнерства, кооперативи й ін.).

Об'єктом обкладання є чистий дохід компанії у вигляді нерозподіленого прибутку. Останній визначається на основі рахунку прибутків і витрат і інших даних бухгалтерського обліку за формулою: валовий дохід компанії мінус витрати виробництва й витрати, необхідні для підтримки процесу комерційної діяльності.

Витрати й видатки, що віднімаються із валового доходу підприємства, включають широкий ряд статей. Насамперед, це заробітна плата персоналу, але без урахування виплат директорам компанії в порядку участі в прибутках. Експлуатаційні витрати, видатки на ремонт і модернізацію основних фондів дозволені в межах до 5% вартості на початок податкового періоду. Видатки на НДДКР (науково-дослідницьку та дослідно-конструкторську роботу) можуть відніматися в повному обсязі з доходів у перший рік їхнього проведення; у наступний період розмір відрахування - не більше 25% фактичних витрат.

Регулююча роль прибуткового податку з юридичних осіб проявляється й у ряді інших випадків. Наприклад, якщо при продажі частини основних капіталовкладень отримана прибуток, то вона зараховується на спеціальний резервний рахунок, що прирівняний до амортизаційного фонду й у такий спосіб звільнений від податку.

Спеціальні правила регулюють обкладання доходів, отриманих за кордоном. Податки, сплачені там, надають право на податкову пільгу в Італії. У тих випадках, коли між Італією й країною, де був отриманий дохід, є договір про запобігання подвійного оподатковування, він регулює відсоток вилучення, що не може перевищувати суми італійського прибуткового податку. У тих випадках, коли такий договір відсутній, пільгове вилучення лімітується в межах 25%. Таким чином, принцип універсальності обкладання доходів, отриманих за кордоном, в Італії не існує, і ефективні ставки прибуткового податку коливаються від 33 до 75% поточних ставок залежно від країни походження.

З 1983 р. податок стягується за єдиною ставкою 36%. До цього періоду основна ставка прибуткового податку становила 25%. Крім неї в Італії були дві спеціальні ставки. Для фінансових і холдингових компаній, що оперують тільки із цінними паперами, ставки прибуткового податку скоротилися до 7,5%. Компанії й організації з “змішаним” капіталом, у якому частка участі держави перевищувала 50%, сплачували податок за ставкою 6,25% [14].

Місцевих податків в Італії безліч. Деякі з них є доволі цікавими. Так, наприклад, на італійському острові Сардінія введено податок на швартування яхт – 15 тис.ЄВРО [9, c.2]. Новинкою є введення податку на туристів, що схвалене в Італії у виправленні до фінансового бюджету на 2007 рік.

З початку 2007 року кожний турист, що відвідує країну, повинен буде сплачувати від двох до п'яти євро в день залежно від міста, у якому він зупиниться. Але остаточне рішення про введення податку на туристів повинні будуть прийняти органи влади кожного окремого міста.