Курсовая работа: Соціальнополітичне становище в Західній Україні 1945-1950 роки

Вступ.

Розділ 1 . Соціальне становище в Західній Україні в1945 – 1950

1.1 Індустріалізація та колективізація сільського господарства

Розділ 2 . Радянізація Західної України в 1945 – 1950 роки

2.1 Придушення національно – визвольного руху

2.2 Масові репресії радянського режиму проти населення Західної України. Операція «Вісла»

Висновки

Джерела та література

Додатки

Вступ

Актуальність проблеми Війна принесла багато втрат в Україні . У важких умовах жила більшість населення України. Досить складним залишалося внутрішньополітичне становище , особливо в Західних регіонах , де з поверненням радянської влади з небаченою силою спалахнула боротьба з ОУН- УПА . Насамперед , тоталітарного режиму , прискорена радянізація західних областей після вигнання німців , масові репресії проти місцевого населення призвели до спалаху громадської війни . Спираючись на значну підтримку місцевого населення , боротьба ОУН-УПА.

Розглядаючи це питання, треба передусім звернути увагу на те, що в повоєнні роки в Україні, як і в цілому в Радянському Союзі, склалися відповідні умови для істотної перебудови соціально-економічної та політичної систем. Це завершення , головним чином, індустріалізації і перехід (можливий з урахуванням світового досвіду та НТР) до нового постіндустріального етапу розвитку суспільства; розуміння деякими ставниками партійної та урядової влади необхідності демонтажу репресивної системи, а головне — зміни в духовній коли зміцнилися позиції православної церкви, у морально психологічному настрої суспільства, яке очікувало на демократичні зрушення на тлі зростання авторитету радянського народу, який переміг у найжорстокішій війні та з великим труднощами відновлював зруйноване господарство. Аналізуючи ситуацію у повоєнні роки на західноукраїнських землях, треба порівняти її із ситуацією в цьому регіоні у 1945 — 1950рр., знайти спільні риси і відмінності, які були викликані наслідками Другої світової і Великої Вітчизняної воєн.

Зокрема, спільним було те, що після війни, як і напередодні, було продовження насильницької колективізації, цьому сприяли 10 тисяч представників інтелігенції, які були прислані сюди для ліквідації неписьменності, вирішення проблем охорони здоров'я, організації бібліотек, хат-читалень, клубів тощо. Водночас, і на цьому бажано детально зупинитися, протидія цим заходам радянської влади, які несли і чималу користь для людей, з боку націоналістичного підпілля і УПА мала значний агресивний характер. Як правило, молоді фахівці, які прибули сюди з названими цілями, не належали до партійного щ комсомольського активу, а вояки УПА чи інших націоналістичних формувань їх нищили безжалісно і страшними методами, таким чином провокуючи владу до все нових каральних акцій. У післявоєнні роки УПА і її союзники знищили понад 40 тис. громадян, присланих за рознарядкою для допомоги місцевому населенню у подоланні наслідків війни і до партійного активу належало не більш як 5 % кількості. Отже, слід наголосити, що невинна кров проливалася не тільки радянською владою, а й УПА, вояки як вимагають урівняти себе в правах з воїнами Радянської котрі воювали з фашизмом..

Метою дослідження є висвітлити цей надзвичайно складний період нашої історії, для його кращого засвоєння слід визначити етапи радянізації в Західній Україні. Вони почалися фактично в 1946 р. і тривали до самої смерті Сталіна, зокрема включаючи репресії проти військових , соціальне становище та відбудова економіки .

Об’єктом і предметом дослідження є соціальне та політичне становище Західної України в 1945 – 1950 роки .

Хронологічні рамки охоплюють 1945-1950 роки тобто післявоєнний період нашої історії , коли у досить складних і суперечливих умовах почалася післявоєнна відбудова народного господарства , могутнє патріотичне та національне піднесення України .

Структура курсової роботи відповідає поставленій меті та розв'язанню основних завдань дослідження. Робота складається із вступу, двох розділів, висновків , списку використаних джерел та літератури і списку вживаних скорочень.

Історіографія проблеми Зазначена проблема активно досліджувалась та вивчалась в різних аспектах істориками, політологами та письменниками. Цікаве Дослідження провів Володимир Литвин , який охарактеризував становище українців в західних областях та всіх регіонів України в (1946-1955 р.р .)[1] .

У нарисі доктора історичних наук, професора Грачака та кандидата історичних наук, доцента В.В Палька розповідається про минуле стародавнього слов'янського міста Ужгорода ,про його славне радянське сьогодення: господарське, наукові і культурно – мистецьке життя, про чудових людей , які гідно примножують славу свого міста [2] .

Висвітлюється багата про події історія міста з часів його заснування до наших часів. Документи розповідають про історичні шляхи розвитку міста , національно – визвольну і революційну боротьбу городян , про возз’єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною , бойові і трудові подвиги трудящих соціалістичного Ровно їх досягнення в комуністичному будівництві [3] . Велике значення мають збірники документів і матеріалів Львова міститься велика кількість інформації щодо економічного та політичного життя Західної України [4] .

Сергійчук висвітлює тенденційну інформацію про діяльність українських націоналістів , особливо про національно – визвольний рух на західно – українських землях у повоєнний час.

Спроба відновити історичну правду про події , що відбулися там після приходу Червоної армії в 1944 році дозволяють у першу чергу ті свідчення самої ж компартійної системи які протягом десятиліть були заховані в спец фондах під грифом « Цілком таємно » , а також документи ОУН ,до яких не мали доступу дослідники .

Цей збірник дає можливість широко ознайомитися з ними , відчути весь трагізм десяти повоєнних літ[5] .

Таким чином, жодне історичне дослідження не може обійтися без порівняння різних теорій окремих дослідників.

1.1 Індустріалізація та колективізація:

В австрійські і польські часи Східна Галичина мала дуже слабку промисловість , в якій було зайнято не більше 4 відсотків населення. Тому "соціалістичні перетворення" починалися з прискореного насадження в краї промисловості. Одночасно з закінченням війни, 7 травня 1945 р. ЦК КП(б)У і уряд УРСР прийняли постанову "Про заходи по відбудові і дальшому розвитку господарства Львівської, Станіславської, Дрогобицької, Тернопільської, Волинської, Чернівецької областей на 1945 р.". Було взято курс на відбудову і реконструкцію традиційних галузей нафтогазової на Львівщині, лісової, лісопильної і лісохімічної - в районі Карпат, легкої - на Буковині, соледобувної - на Закарпатті [6] .

Особлива увага надавалася перетворенню Львова на великий промисловий центр. Першу постанову з цього приводу ДКО прийняв ще в грудні 1944 р [7] . У законі про п'ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства СРСР на 1946-1950 рр. завдання перетворення Львова на великий індустріальний центр виділялося окремим рядком.

У 1945-1946 рр. у Львові були розміщені демонтовані в різних регіонах СРСР заводи-електроламповий, телеграфної апаратури, інструментальний, сільськогосподарських машин. У 1949 р. дав першу продукцію завод автонавантажувачів. Розгорнулося будівництво великого автобусного заводу.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--