Курсовая работа: Соціологія як наука про суспільство

Із соціологічної точки зору американський соціо­лог Едуард-Альберт Шілз (нар. у 1911 р.) суспільством вважав об'єднання, що відповідає таким критеріям:

— існування його як елемента більшої системи;

— ідентифікація з певною територією;

— наявність власної назви та історії;

— укладення шлюбів між представниками даного об'єднання (суспільства);

— поповнення за рахунок дітей, які визнані представниками цього суспільства;

— існування його у тривалішому часі, ніж середня тривалість життя окремого індивіда;

— єдність загальної системи цінностей (традицій, звичаїв, норм, законів, правил тощо).

Усе це дає змогу трактувати суспільство як соціаль­ну систему,

Проблема типологізації суспільств передбачає, з одного боку, відокремлення понять «суспільство», «природа», «держава», «країна», з іншого — з'ясуван­ня співвідношення між ними. Людина і суспільство є частиною природи, але помилково було б ототожнюва­ти їх з природою. Адже, коли йдеться про природу у широкому сенсі (природна єдність світу, всієї дійснос­ті), то лінія „суспільство — природа” відображає те, що людина і суспільство виникли з природи. Суспіль­ство при цьому перебуває у тісному зв'язку та взаємо­дії з природним середовищем і не може функціонувати, розвиватися поза ним, оскільки і природа, і суспільство підкоряються єдиним фундаментальним законам. Але розуміння природи у вузькому сенсі (частина реального світу, природно-географічне середовище) пе­редбачає визнання того, що людина є не стільки біоло­гічним, скільки соціальним творінням, а буття суспіль­ства — це своєрідне соціальне буття, котре не можна зводити до тільки біологічного існування.

Розмежування цих понять дає змогу правильно зрозуміти двоєдину — природно-соціальну — основу людини та суспільства, не допустити як ігнорування природних засад у людині та суспільстві, так і запе­речення вирішальної ролі соціального у цій єдності. На певних етапах розвитку соціології домінували різні точки зору, то абсолютно відриваючи людину, суспіль­ство від їх природних основ, то абсолютизуючи місце і роль біологічного на противагу соціальному.

На думку представників сучасної американської соціології, у XXст. сформувалася так звана «парадиг­ма людської винятковості», сутність якої визначаєть­ся екологічними залежностями та обмеженнями. Згідно з нею людина, істотно відрізняючись від тварин, здатна розпоряджатися собою і діяти як завгодно для досягнення мети. Соціокультурне середовище, соці­альні та культурні чинники є головними для неї, що змушує інколи ігнорувати біофізичне середовище. Позаяк усі проблеми можна вирішити за допомогою на­уки, соціальний і технологічний прогрес ніщо не мо­же обмежити.

Однак сучасний стан суспільства, людини і довкіл­ля доводить наукову неспроможність абсолютного про­тиставлення суспільства і природи, ресурси якої не безмежні.

Розмежовуючи категорії «суспільство», «держава», «країна», слід виходити з того, що «країна» — понят­тя, яке є переважно географічною характеристикою частини нашої планети, а «держава» — категорія, що відображає політичний стан цієї частини. Співвідно­шення між даними категоріями визначає типологізацію суспільств.

Суспільство є високоабстрактною категорією, витвореною на перетині соціальної філософії, соціології, історії та ін. наук, надзвичайно складним соціальним феноменом, що зумовило різні тлумачення його.

Цей термін вживається і на позначення конкретного виду суспільства з його історичними, економічними, культурними особливостями.

До найхарактерніших сутнісних рис суспільства належать:

─ спільність території проживання людей, що взаємодіють між собою;

─ цілістність і сталість;

─здатність підтримувати та відтворювати високу інтенсивність внутрішніх зв’язків;

─ певний рівень розвитку культури, система норм і цінностей, покладених в основу соціальних зв’язків між людьми;

─ автономність та самодостатність, самовідтворення, саморегулювання, саморозвиток.

Із соціологічної точки зору американський соціолог Едуард- Альберт Шілз суспільством вважав об’єднання, що відповідає таким категоріям;

─існування його як елемента більшої системи;

─ ідентифікація з певною територією;

─ наявність власної назви та історії;

─ укладання шлюбів між представниками даного суспільства;

─ існування його у тривалішому часі, ніж середня тривалість життя окремого індивіда;

─ єдність загальної системи цінностей: традицій, звичаїв, норм, законів.