Курсовая работа: Співвідношення церкви і держави у правовому вимірі

Майже в тридцяти мусульманських країнах державною релігією офіційно визнаний іслам. У конституціях та інших конституційних актах Марокко, Пакистану, Йорданії, Бахрейну, ОАЕ та інших країн закріплена концепція ісламської форми правління і відповідно привілейоване становище ісламу, роль якого в мусульманських державах особливо велика. Релігія регулює всі сторони життя суспільства за допомогою правової системи, заснованої на вченні ісламу - мусульманського права. Конституційне оголошення ісламу державною релігією служить закріпленню верховенства мусульманського права по відношенню до прийнятих державою законів. Дослідники відзначають, що жодне з арабських держав не встановлює світського характеру держави. Навіть там, де конституція не проголошує іслам державною релігією, цей не означає відокремлення релігії від держави, а лише служить визнанням існування крім ісламу інших конфесій (Лівія, Судан).

У тих державах, де одна з релігій оголошена державною, можуть існувати й інші релігії, але їх статус більш обмежений у порівнянні з офіційною церквою. Наприклад, урядовим меморандумом 1918 року на території британських колоній допускалася діяльність місіонерських організацій католицької церкви, які мають статус «визнаних товариств», тобто товариств, чия діяльність пересвідчувалася Вестмінстерським архієпископом. У Росії в становищі «терпимою» релігії перебував іслам. Духовні справи мусульман були віднесені до ведення МВС. Особи неправославного віросповідання офіційно іменувалися іновірцями.

У деяких країнах встановлено формальне рівність всіх релігій, що є ознакою демократичного суспільства (Ірландія, Аргентина), так як закріплюється терпимість по відношенню до інших релігій. Однак це рівність не завжди дотримується на практиці. Зокрема, в Італії, де в 1984 році уряд і Ватикан підписали конкордат, с?