16

674

10,4

422

1605

Поряд з цим деякі параметри виявилися незалежними від довжини тіла: ЧСС, хвилинний обсяг крові, частота подиху, фізична працездатність. Таким чином, перша група показників є морфозалежною і тому буде далі обговорена. Друга ж група параметрів відбиває безпосередній вплив спортивного тренування на системи кровообігу і дихання і не залежить від структурних особливостей тіла баскетболістів.

Збільшення об`єму серця визначається, головним чином, зростом спортсменів. На користь цього говорить факт незалежності фізичної працездатності від довжини тіла. У звичайних умовах обсяг серця і фізична працездатність тісно взаємозалежні: об`єм серця збільшується під впливом ефективного спортивного тренування [19,62].

У людей високого й особливо надвисокого зросту істотно посилені газообмін і, зокрема, споживання кисню у середньому дорівнює 571 мл/хв замість 200— 300 мл/хв у нормі. Це, очевидно, зв'язано в двома факторами. Перший з них (чисто морфологічний) — у високорослих спортсменів значно збільшена маса біологічно активних тканин, харчування яких вимагає збільшення споживання кисню. Другий фактор — це посилення роботи самої дихальної мускулатури, що також забезпечується збільшенням споживання кисню з навколишнього середовища.

РОЗДІЛ 2. ВИЗНАЧЕННЯ РІВНІЯ ПРИДАТНОСТІ ДО ЗАНЯТЬ СПОРТОМ

2.1 Тестування в діагностиці фізичної роботоспроможності і функційної готовності спортсменів

У функціональній діагностиці важлива роль належить інформації, яка одержана за допомогою різноманітних проб (у педагогічній практиці синонімом терміна "функціональна проба" є термін "тест"), що проводяться як у лабораторних умовах (у кабінетах функціональної діагностики), так і безпосередньо під час тренувань у спортивних залах і на стадіонах. Проби дозволяють оцінювати функціональний стан організму в цілому, його готовність до змагальної діяльності, рівень загальної фізичної працездатності і т.д. Останній термін визначається різними авторами неоднозначно. У самому загальному виді фізична працездатність пропорційна тій кількості механічної роботи, що організмові спортсмена здатна виконувати довгостроково і з досить високою інтенсивністю. Оскільки тривала робота м'язів лімітується доставкою до них кисню, загальна фізична працездатність значною мірою залежить від кардіо-респіраторної продуктивності. Очевидно, поряд з терміном "загальна" доцільно користуватися терміном "спеціальна" фізична працездатність, що характеризує можливості спортсмена виконувати специфічну для даного виду спорту роботу. Очевидно, що рівень загальної і спеціальної фізичної працездатності може істотно розрізнятися в того самого спортсмена.

Усі матеріали функціональних проб розглядаються не ізольовано, а комплексно з врахуванням інших медичних критеріїв. Тільки комплексна оцінка даних лікарського обстеження, результатів застосування інструментальних методів дослідження і матеріалів, отриманих при проведенні функціональних проб, дозволяє давати об'єктивну оцінку готовності організму спортсмена до змагань [19,126].

Варто нагадати, що медична інформація повинна розглядатися у взаємозв'язку з педагогічними і психологічними показниками, що дозволить педагогові об'єктивно судити про стан тренованості.

Функціональні проби почали застосовуватися в спортивній медицині ще на початку XX століття. Реакція організму вивчалася по даним серцевої діяльності. У наступному спортивні медики в значній мірі розширили арсенал проб, що застосовувалися, запозичаючи них із клінічної медицини.

Треба відмітити, що раніше функціональні проби в спортивній медицині застосовувалися найчастіше для оцінки ефективності роботи тієї або іншої системи організму. Так, бігові тести застосовувалися для судження про функціональний стан серцево-судинної системи, проби зі зміною подиху — для оцінки ефективності роботи апарата зовнішнього дихання, ортостатичні проби — для оцінки діяльності вегетативної нервової системи і т.д. Такого роду підходи до використання функціональних проб у спортивній медицині не цілком обґрунтовані. Справа в тім, що зміни роботи тієї або іншої вісцеральної системи, зв'язані з впливами, що обурюють, на організм, значною мірою визначаються регуляторними нейрогуморальними впливами. Тому, оцінюючи, наприклад, пульсову реакцію на фізичне навантаження, не можна сказати, чи відбиває вона функціональний стан самого виконавчого органа — серця або ж зв'язана з особливостями вегетативної регуляції серцевої діяльності. Зовсім аналогічні зміни серцевої діяльності у відповідь на зміну положення тіла в просторі спостерігаються як в осіб з інтактною симпатичною нервовою системою, так і в осіб, яким зроблена функціональна десимпатизація серця шляхом уведення пропранолола — речовини, що блокує бета-адренергічні рецептори в міокарді.

Тому більшість функціональних проб характеризує діяльність не однієї окремо узятої системи, а організму людини в цілому. Такий інтегральний підхід не виключає, природно, використання функціональних проб для оцінки переважної реакції якої-небудь окремої системи у відповідь на вплив.

У відповідності зі вказаними основними задачами тестування в спортивній медицині є: 1) вивчення адаптації організму до тих або інших впливів (за даними дослідження ряду найбільш інформативних систем) і 2) вивчення відбудовних процесів після припинення впливу. З цього випливає, що тестування в загальному вигляді ідентично вивченню функціональних властивостей систем регулювання в технічній кібернетиці..

До числа загальних вимог до проведення функціональних проб відносять насамперед забезпечення нормального мікроклімату в приміщенні для тестування. Приміщення повинне бути добре провітрено, температура в ньому повинна підтримуватися на рівні температури комфорту. У випадку виконання великих і тривалих навантажень, що супроводжуються інтенсивним потовиділенням, доцільно іспитову установку, на якій проводиться проба, оснастити вентилятором.

Приміщення повинно бути естетично оформлено. У тестуванні повинен брати участь мінімум медичного персоналу. Необхідно виключити виникнення звукових, світлових і інших не стосовних до дослідження сигналів. Обов'язково треба мати аптечку першої допомоги з препаратами, що стимулюють кровообіг і дихання.

Апаратура, на якій проводиться тестування, повинна бути чистою, добре заземленою відповідно до загальноприйнятих правил, без неохайного накопичення електричних проводів.

Безпосередньо в процесі проведення функціональної проби необхідно вести протокол тестування. У ньому поряд з паспортними даними повинні бути зазначені тип функціональної проби, усі її елементи, час їхнього виконання і моменти запису показників, а також застосовувана вимірювальна апаратура. Протокол проби остаточно заповнюється після розшифровки кривих, що характеризують фізіологічні функції, досліджувані в процесі тестування [23,127].

Перед початком тестування повинна бути дана докладна інструкція про його поводження під час проведення функціональної проби. У протилежному випадку результати тестування можуть значною мірою визначатися емоційними реакціями спортсмена. Це особливо часто спостерігається в юних спортсменів. У деяких з них навіть при отриманій докладній інструкції перший іспит виявляється недостатньо достовірним. Лише практично освоївши пробу, спортсмен при повторних тестуваннях дає результати, реально відповідному функціональному станові його організму. Особливо важлива бесіда зі спортсменом у тих випадках, коли здійснюється забір крові.

Сучасні спортивно-медичні функціональні проби одержали досить широке поширення й у практиці педагогічного контролю. У ряді випадків лікар може навіть не залучатися до проведення функціональних проб (він лише оцінює результати проби). Однак функціональні проби з граничними навантаженнями, коли можливий розвиток деяких гострих патологічних станів, повинний проводити лікар. Це в першу чергу відноситься до визначення МПК.

Виконання всіх перерахованих вимог до процедури тестування забезпечує надійні результати, на підставі яких досить обґрунтовано може бути оцінені фізична працездатність і підготовленість спортсмена.

Функціональні проби доцільно проводити на кожнім етапі тренувального макроциклу. Так, для спостереження за динамікою функціональної готовності відповідні проби варто проводити на початку і наприкінці підготовчого періоду й у середині змагального періоду. У цих випадках рекомендується і поглиблене комплексне обстеження спортсмена. Поряд з цим функціональні проби можуть використовуватися для спостереження за поточним функціональним станом організму.

Знання раціональної класифікації функціональних проб, проведених у лабораторії, допомагає тренерові і лікареві вирішувати конкретні задачі, зв'язані з об'єктивною оцінкою стану тренованості, працездатності спортсмена, вибирати саме ті функціональні проби, що потрібні на даному етапі тренувального циклу і які дозволяють відповідати на найбільш актуальні питання, що виникають у процесі тренування даного спортсмена.

Розрізняють наступні види вхідних впливів, використовуваних при тестуванні: а) фізичне навантаження; б) зміна положення тіла в просторі; в) напруження; г) зміна газового складу вдихуваного повітря; д) медикаментозні засоби й ін.

Найбільше часто як вхідний вплив застосовується фізичне навантаження. Форми її виконання різноманітні. Це насамперед найпростіші форми, що не вимагають спеціальної апаратури: присідання (проба Мартине), підскоки (проба Гцифка), біг на місці (проба С. П. Летунова) та інші.

В даний час застосовуються різні види м'язової роботи, інтенсивність якої може бути кількісно оцінена. Наприклад, одержали поширення проби, у яких як фізичне навантаження використовується сходження з визначеною частотою на сходинку (або сходинки) визначеної висоти. До числа таких проб відносяться степи-тести Майстра, Гарвардський і ін.

Умовно прийнято вважати, що різні види м'язової роботи, які задаються в лабораторних умовах, відносяться до неспецифічних форм впливу (наприклад, біг на місці). Специфічними ж формами впливу є ті, котрі характерні для локомоцій у конкретному виді спорту: бій з тінню в боксера, кидки опудала в борців і т.д. Однак такий підрозділ у значній мірі умовно, коли мова йде про визначення загальної працездатності; реакція вісцеральних систем організму на фізичне навантаження залежить головним чином від її інтенсивності, а не від форми. Специфічні ж проби корисні для оцінки ефективності навичок, придбаних у процесі тренування, і для оцінки спеціальної працездатності.

Зміна положення тіла в просторі є одним з важливих впливів, застосовуваних при так званих орто-кліностатичних пробах. Реакція, що розвивається під впливом ортостатичних впливів, вивчається у відповідь як на активну, так і на пасивну зміну положення тіла в просторі. Активна зміна положення тіла полягає в тому, що піддослідний самостійно переходить з горизонтального положення у вертикальне. Достоїнство проби — її надзвичайна простота.