Курсовая работа: Стан та напрямки удосконалення бухгалтерського обліку тварин на вирощуванні та відгодівлі

- перевірка чисельності тварин та їх обов'язкове зважування при визначенні приросту, прийманні та відпуску;

- веденням обліку поголів'я проведення контролю за своєчасним і правильним на фермах;

- систематичне проведення інвентаризації з метою недопущення втрат поголів'я та маси;

- встановлення переліку осіб (завідуючі фермами, бригадири, старші робітники ферм тощо),що відповідають за приймання і відпуск тварин, їх зважування, правильне та своєчасне оформлення цих операцій, а також збереження закріплених за ними тварин;

- звільнення і переміщення матеріально відповідальних осіб за згодою головного бухгалтера сільськогосподарського підприємства;

- затвердження переліку посадових осіб, яким надано право підписувати документи на переміщення тварин в господарстві, а також видавати дозвіл (підписувати перепустку) на їх вивезення за межі сільськогосподарського підприємства. Списки цих осіб, а також зразки їх підписів повинні бути передані у структурні підрозділи (на ферму, бригаду, в цехи і т. д.);

- присвоєння персональних шифрів особам, які обробляють та мають доступ до інформації в комп'ютері.

2.2.МЕТОДИ ОЦІНКИ ТВАРИН.

Згідно з пунктом 24 П(С)БО №9 при відпуску виробничих запасів, до одного з яких відносяться і тварини на вирощуванні і відгодівлі, відображаються в бухгалтерському обліку і звітності по одному із слідуючих методів:

- індентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

- середньозваженої собівартості;

- собівартості перших по часу прибуття запасів (ФІФО);

- собівартості останніх по часу прибуття запасів (ЛІФО);

- нормативних витрат;

- за найменшою з двох оцінок: первісною вартістю або за чистою вартістю реалізації.

Метод індентифікованої собівартості використовується по тим видам виробничих запасів, які використовуються для спеціальних заказів і проектів, а також по не заміняючим один одного запасам. Іншими словами, примінення даного метода предполагає ведення індивідуального обліку по кожному виду запасів.

Використання метода ФІФО основується на припущенні, що ті одиниці запасів, які були придбані першими, першими і вибувають. Відповідно, в складі собівартості реалізованої продукції спочатку відображається вартість запасів, які були в наявності на початок звітного періоду, потім – вартість запасів, які були першими придбані на протязі звітного періоду і т.д. Таким чином, вартість запасів на кінець звітного періоду відображається фактична по вартості останніх по часу придбання. Недостаток метода ФІФО в тому, що прийого застосуванні виходить заниження веоичини витрат, які списуються по придбаним цінам на собівартість реалізованої продукції і до завищення фінансових результатів (прибутків). В умовах інфляції це невигідно торговим підприємствам, так як приводить до зменшення частки закупівельної вартості у виручкі і недостатку платіжних ресурсів для придбання нових партій товарів по підвищеним цінам. Підприємства в даних випадках завищують ціну реалізації або звертаються за кредитами. Збільшення спросу на кредити визиває ріст цін і подальше підвищення інфляції. Позитивним у використанні методу ФІФО являється те, що залишки нереалізованих товарів відображаються в активі баланса по цінам, приближеним до реальної ринкової вартості на дату складання звітності. Крім того, ФІФО вигідно примінять при плануємому зменшенню закупівлі товаро-матеріальних цінностей і при очікуваному падінні цін на реалізуємі товари (продукцію).

Середньозважений метод визначення собівартості запасів потребує визначення середньозваженої вартості одиниці запасів. При цьому визначається кількість одиниць запасів на початок звітного періоду і їх вартість, а також кількість одиниць запасів, придбаних на протязі звітного періоду, і їх вартість. Дальше сума кількості таких запасів і їх вартості ділиться на кількість таких запасів, що в результаті дозволяє визначити середньозважену собівартість одиниці запаса на кінець періоду. Даний метод ефективний для оптових торгових операцій.

Використання методу ЛІФО базується на допущенні, що виробничі запаси відпускаються на виробництво в послідовності, зворотньої їх отриманню на підприємство, тобто запаси, які відпускаються у виробництво, оцінюються по собівартості останніх по часу отримання запасів. При цьому вартість залишків запасів на кінець звітного періоду визначається по собівартості перших по часу отримання товарів. При використанні методу ЛІФО проходить завищення витрат, які відносяться на фінансові результати і до зниження податкового прибутку.

Метод нормативних витрат заключається в застосуванні норм витрат на одиницю продукції, встановленої підприємством з врахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін.

Виробничі запаси відображаються в бухгалтерському обліку і звітності за найменшою з двох оцінок: первісною вартістю або за чистою вартістю реалізації.

Запаси відображаються по чистій вартості реалізації, якщо на дату баланса їх ціна знизилась або вони зіпсовані, застаріли або іншим шляхом втратили початкову очікуєму вигоду (п.25 П(С)БО №9).

Сума, на яку початкова вартість запасів перевищує чисту вартість їх реалізації, списується на витрати звітного періоду.

Якщо чиста вартість реалізації запасів, які раніше були уцінені, в подальшому збільшуються, то на суму збільшення чистої вартості реалізації, але не більше суми попереднього зменшення, сторнується запис про попереднє зменшення вартості цих товарів.

Протягом року тварини на вирощуванні і відгодівлі оцінюються за плановою собівартістю, яка розраховується на початку року, а в кінці доводиться планова собівартість до фактичної і визначається фактична вартість тварин на вирощуванні та відгодівлі на кінець періоду. Продукцією вирощування та відгодівлі худоби і птиці є приріст живої маси, одержаний в звітному періоді, та жива маса, а від тварин які не зважуються, продукція не оприбутковується, а витрати спрямовуються на дооцінку поголів”я, виходячи із кількості кормо-днів та собівартості 1 кормо-дня.

Приріст живої маси молодняка тварин та тварин на відголдівлі і птиці певного виду та групи визначається як різниця між живою масою поголів”я, яке було на кінець рокеу та яке вибуло протягом року (включаючи загиблих), і живою масою париплоду та масою тварин і птиці, які надійшли в групу протягом року та які були на початок року.

Собівартість 1 центнера приросту живої маси визначається діленням зщагальної суми витрат на утримання відповідної групи худоби чи птиці (без вартості побічної продукції) на кількість центнерів приросту живої маси.

Собівартість живої маси молодняка тварин і тварин на відгодівлі та птиці всіх вікових груп визначається виходячи з витрат на їхб вирощування і відгодівлю в поточному році (без вартості побічної продукції), вартості худоби та птиці, що були в групі на початок року та надійшли з основного стада чи з інших груп, ферм і підприємств, та вартості приплоду (без вартості загиблих тварин).

Кількість живої маси становитиме масу тварин, що реалізовані, забиті, переведені в інші групи та залишені на кінець року.

Собівартість 1 центнера живої маси худоби і птиці визначається діленням їх вартості на кількість центнерів живої маси (без маси тварин, що загинули).