Курсовая работа: Становлення і розвиток вищої освіти на Україні
Вступ
У культурному надбанні українців Києво-Могилянська академія була, є і залишається явищем яке яскраво підтверджує розум і талант народу, його самовідданість і прагнення до самореалізації, самовиявлення. Майже 200 років Києво-Могилянська академія виконувала роль освітнього і культурного центру не лише в Україні, а й у Східній Європі. Та роль академії у культурному житті України не можна обмежувати лише цим. Вона мала ще одну історичну цінність – академія заклала підвалини для інтелектуального і культурного життя другої половини XVIII-XIX ст., її здобутками живилися Харківський та Київський університети, Київська духовна академія, численні школи та колегіуми, і Слов’яно-греко-латинська академія у Москві, Академічний університет в Петербурзі, школи в Росії, Білорусії, Сербії.
Її випускники займали високі пости у Війську Запорізькому, творили Гетьманську – козацьку державу, були носіями національно-визвольних ідей. Існуючи в умовах наступу на Україну російського великодержавного шовінізму, академія продовжувала поповнювати українську поезію, літературу, музику, науку новими здобутками що заперечували будь-які спроби довести другосортність нації.
Її діяльність заслуговує тим вищої оцінки, що вона розпочалась і здійснювалась в період, коли український народ був поневолений і його духовній культурі загрожувало знищення.
Академія з’явилася не за наказом згори, а була створена волею самого народу, а потім і сама живила його.
На Академію мав великий вплив загальноєвропейський історичний прогрес, який обумовив прийняття Україною ідей гуманізму та реформації, що виявилися в організаційній побудові української вищої школи, у змісті та обсязі предметів, що давали завершену гуманітарну освіту – апробовану в Європі систему «семи вільних наук».
Метою нашої курсової роботи є дослідити становлення і розвиток вищої освіти на Україні.
Предметом дослідження є процес навчання в Києво-Могилянській академії.
Об’єктом дослідження є діяльність Києво-Могилянської академії.
Джерелом роботи було опрацювання публікацій.
Робота складається зі вступу. з трьох розділів, висновку та списку літератури.
Становлення вищої освіти на Україні у XVI–XVII ст.
Києво-Могилянська академія з’явилася в період першого Українського національно-культурного відродження, що тривало майже два століття.
У XVI ст. майже всі українські землі були загарбані польськими магнатами й шляхтою. Жорстокий соціальний і національний гніт важким тягарем ліг на плечі трудового населення України. Річ Посполита прагнула духовно поневолити народ – чинила насильство над його культурою і мовою, насаджувала католицизм і унію. Але народні маси не корилися, адже у прогресивних українських колах визріла думка про те, що Річ посполита може знищити національне життя, культуру, і етнос.
Починаючи з XVII ст. починається новий період української історії, який характеризується появою буржуазних зв’язків. В конкретний період починають рости міста розширюється внутрішній і зовнішній ринок, збільшується кількість міського населення – ремісників, торговців різних категорій, посилюється і соціально-класова диференціація. Зростають і духовні сили українського народу, його національна свідомість. В умовах боротьби проти польсько-шляхетної експансії пробуджуючи інтерес українців до власної історії, мови, культури, традиціям.
Зрушення, які проходили в духовному житті українського народу, були частиною загального піднесення, яке переживала Європа в XV–XVI ст. відоме як Відродження.
Розповсюдженню ідей гуманізму епохи Відродження значною мірою сприяли представники України, які навчалися закордоном – в Краківському, Празькому та інших університетах, де Україна була відома під назвою Рутенії і Роксолани.
В Краківському університеті вихідці з України навчались з самого початку його заснування. Тільки в XV–XVI ст. отримували освіту вісімсот українців. При Краківському і Празькому університетах вже в XIV ст. існували спеціальні гуртожитки для українських і білоруських студентів. Вихідці з України вчились і в других зарубіжних університетах – в знаменитому паризькому Сорбоні, в університетах Германії. Вчились українські студенти також в Італії – в Болонії і Падуе. Переважна більшість українців по закінченню науки поверталась на батьківщину. Адже і тут потрібні були свої школи, підручники, вчителі, друкарі, вчені, письменники. Особливий внесок у захист і примноження національної культури зробили братства. Серед братчиків були високоосвічені люди – «міщани з поривами і сумнівами з прикметами та недоліками людей Відродження та Реформації». Діяльність братств була надзвичайно плідною. Братства дали людям знання, а це було найважливіше. Перше братство виникло у Львові в 1439 р. Його основу становили ремісники і торговці. Поступово кількість братств зростає. Створюються Рогатинське, Самбірське, Луцьке, Київське, Вінницьке та інші братства. Братства, а також окремі прогресивні діячі розгорнули на Україні книгодрукування. Це був дуже необхідний і важливий крок. Перша друкарня на Україні заснована в 1573 р. у Львові московським першодрукарем Іваном Федоровим. Після його смерті вона перейшла у власність Львівського братства.
Зразком високого рівня мистецтва друкування в Україні стала «Острозька біблія», яку в 1581 р. надрукував в Острозі Іван Федоров. Це перше повне видання біблії на слов’янській мові – результат тривалої і клопіткої праці українських вчених і руського першодрукаря.
Особливе місце серед видань кінця XVI ст. поч. XVII ст. займала полемічна література. Найбільш цікавими зразками полемічної літератури, які дійшли до наших часів, є «Ключ царства небесного» (1587) Р. Смотрицького «Апокрисис» (1597) Христофора Філамета, «Тренос» (1610) і «Версифікація» (1621) М. Смотрицького. Культурне відродження України готували саме полемісти, серед яких Мелетій Смотрицький, Юрій Рогатинець, Іван Вишенський, Захарій Копистецький та ін.
Аналізуючи цей період Д. Дорошенко писав, що натиск римокатолицизму і викликана ним релігійна боротьба спонукали українське громадянство до самооборони і створення в себе школи й просвіти на західноєвропейський зразок. У XVII ст. тут вибухає гострий конфлікт, що набирає характеру всенародного руху, об’єднує всі верстви українського народу. І саме в цій боротьбі український народ об’єднується, виховується і скріплюється почуття його національної свідомості, яке було приспане за кілька віків життя в умовах чужої державності і чужих впливів.
Провідну роль в історії українського народу на протязі багатьох століть відігравав Київ, який був головним культурним центром України. Тут велося інтенсивне будівництво, процвітали різні ремесла, живопис, архітектура, музика. При київських монастирях – Печерському, Софіївському і Михайлівському Золотоверхому та інших – були крупні бібліотеки, де створювалися і переписувалися книги. В монастирських школах навчали дітей.
На початку XVII ст. в Києві визначаються два освітні культурні осередки, тісно зв’язані між собою, – братство і група учених – просвітителів при Києво-Печерській лаврі на чолі з її архимадридом Єлисеєм Плетенецьким.
Київське братство з самого початку своєї діяльності заснувало школу, яка поклала початок першій вищій школі у Східній Європі. Ця школа мала латино-польське спрямування, тобто українська освіта прилучалася до культурних і освітніх надбань Заходу і Сходу через вивчення класичних мов.
Великий особистий внесок в розвиток Київської братської школи вніс православний український полководець, гетьман Війська Запорізького Петро Коношевич-Сагайдачний, який вступив у братство усім військом в 1620 р.
Традицію засновану Сагайдачним, – опікувати Київську братську школу і виявляти матеріальну й політичну підтримку – продовжували і інші гетьмани Війська Запорізького і України.
Без сумніву, що провідну роль в встановленні Київської школи, визначенні характеру і рівня навчання відіграли її ректори. Почесне місце серед них належить першому ректору і професору Й. Борецькому ученому і педагогу, відомому просвітителю і діячеві.
З іменем борецького тісно зв’язаний прогресивний напрямок в розвитку педагогічної думки на Україні в кінці XVI початку XVII ст. Виняткову роль в житті суспільства він відводив школі, просвітництву. Борецький був упевнений, що власне освіта визначає місце людини в житті, що від її розповсюдження залежить суспільний прогрес.
Борецький був неперевершеним оратором. Його думки і слова справляли великий вплив на слухачів. Виступаючи на козацьких радах Борецький закликав: «Стійте сильно, не хитаючись і не боячись!», чим і заслужив славу «козацького митрополита».
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--