Курсовая работа: Степова зона
У Південній Америці степи називають Пампою (Пампасами), а в Північній Америці – Преріями (високотравні степи на вологих ґрунтах), в Австралії – Даунлендами. Полігональні степи в зоні вічної мерзлоти називаються "добуни".
В межах Євразії степи простягаються майже суцільною смугою від Карпат до північно-східного Китаю, мають широтний напрямок. У Північній Америці степи (Прерії) простягаються в меридіанному напрямку вздовж східних схилів скелястих гір. У Південній Америці степи (Пампаси) займають лише окремі більш-менш значні території.
Степова зона України займає південну частину республіки з заходу на схід від нижньої частини Дунаю до південних відрогів Середньоруського плоскогір’я.
Довжина українського степу до 1000 км, а ширина – до 500 км. У межах степової зони України розміщені Одеська, Миколаївська, Херсонська, Дніпропетровська, Запорізька, Донецька, Луганська, південна частина Кіровоградської та Харківської областей і північна частина Криму. Степова зона України займає 240 тис. км2, що становить 40% території республіки. Степову зону України поділяють на підзони: Дністровсько-Дніпровська, Лівобережно-Дніпровська, Приазовська, Донецька, Степовий Крим.
Українські степи характеризуються не підвищеннями рельєфу, а заглибинами (ярами, байраками), де ростуть дерева, кущі (дуб, верба, лоза, терен, шипшина, глід, барбарис, лох вузьколистий, гледичія, акація, бузина чорна тощо). Навіть у структурі степу ліси займають 11,4% від загальної площі їх в Україні.
Ось таким бачить степ М.В.Гоголь і так пише про нього на сторінках свого роману "Тарас Бульба": "...Все пестрое пространство ее охватывалось последним ярким отблеском солнца и постепенно темнело, так что видно было, как тень перебегала по нему, и она становилась темно-зеленою; испарения подымались гуще, каждый цветок, каждая травка испускали амбру, и вся степь курилась благовонием.
По небу, изголуба-темному, как будто исполинскою кистью наляпаны были широкие полосы из розового золота; изредка белели клюками легкие и прозрачные облака, и самый свежий, обольстительный, как морские волны, ветерок едва колыхался по верхушкам трав и чуть дотрагивался к щекам. Вся музыка, Заповідна справа 43 наполнившая день, утихала и сменялась другою. Пестрые суслики выпалзывали из нор своих, становились на задние лапки и оглашали степь свистом. Трещание кузнечиков становилось слышнее. Иногда слышался из какого-нибудь уединенного озера крик лебедя и, как серебро, отдавался в воздухе".
За видовим різноманіттям ландшафтів у зоні українського степу виділяють 21 фізико-географічну область.
Територія степової зони належить до основних у господарському відношенні: орні землі становлять до 85%, а в деяких районах, наприклад, Баштанському Миколаївської області, – понад 90% від усього земельного фонду.
У степовій зоні України переважають зернові культури. На сільськогосподарське виробництво негативно впливають недостатня вологість території, часті засухи, суховії, пилові бурі, засоленість ґрунтів. Окрім того, це пожежно небезпечна зона.
Основні меліоративні засоби зонального значення – штучне зрошення, полезахисні лісосмуги, меліорація засолених ґрунтів, профілактика засолення в умовах зрошення. Значний тиск на природу степу здійснюють зрошувальні системи – Південно-Кримська, Каховська, Інгульська.
Деякі вчені зону степу поділяють на три підзони:
північностепову;
середньостепову;
південностепову.
Клімат у зоні степу порівняно теплий з тривалим і спекотним літом. Опадів випадає мало, головним чином у ранній весняний період. Кліматичні умови в степовій зоні України м’якші, ніж на сході степів Євразії.
Степова зона України має найбільші в Україні теплові ресурси, найдовший вегетативний період (по 220-250 днів) і найменшу вологість. За рік степова зона одержує від 4100 до 5230 МДж/м2 сонячної радіації. Річний радіаційний баланс становить від 1900 до 2210 МДж/м2.
Середня температура січня -2 – -9°С, а липня + 20 – + 24°С. Безморозний період триває від 220 у південно-західній частині зони до 150 днів на північному сході.
Річна сума опадів зменшується від 450 мм на сході до 350-300 мм у Причорномор’ї. Максимальна кількість опадів припадає на першу половину літа.
Сніговий покрив нестійкий, взимку часто бувають відлиги.
Великі ріки Дніпро, Південний Буг, Дністер, Інгул, Інгулець є транспортними для степової зони.
Озера головним чином приморсько-лиманного типу, частина з них солоні.
Ґрунти гумусні (6-9% гумусу), на півдні 5-6% гумусу – чорноземи до 90%, каштанові (2-3% гумусу), зустрічаються солончаки (поди). Отже, ґрунти українського степу представлені чотирма основними типами.
Трава – основна характеристика степу. У європейсько-західноазіатській та північноамериканській зонах переважають ковилово-типчакові угруповання, у східноазіатській зоні угруповання з ковили, типчака, тонконога та клейстогени.
На території України степова рослинність збереглась лише в заповідниках Асканія-Нова, Михайлівська цілина, Хомутівський степ, Стрілецький степ, на Керченському півострові.
Тип рослинності утворений угрупованнями, у складі яких переважають багаторічні трав’янисті рослини – ксерофіти. Здебільшого це – дернинні вузьколисті злаки: типчак, ковила, костриця, пирій-синець, житняк, келерія, тонконіг тощо; рідше – кореневищні та різнотрав’я: голубина (вика мохната), верблюдка, перм’як.
У степу помірного поясу, в південних районах, поширені ефемери, ефемероїди, перекотиполе, курай, зарості кущів. У місцях, де випасають худобу, створилися сприятливі умови для заростання полином.
Для степу характерна швидка зміна барвистих аспектів, утворених різними видами рослин (фізіологічний годинник).
Весною багато ефемерів і ефемероїдів: крупка, зірочка, горицвіт, тюльпани тощо.