Курсовая работа: Структурно-семантичні особливості перекладу пареміологічних одиниць англійської та української мови

2) систематизувати загальні структурні, фонетичні, лексико-граматичні та стилістичні особливості пареміологічних одиниць;

3) узагальнити особливості відтворення структурно-семантичної побудови англійських паремій в українських перекладах;

4) систематизувати способи перекладу фонетичних, лексико-граматичних та стилістичних особливостей англійських пареміологічних одиниць українською мовою.

Об’єктом дослідження є структурно-семантичні особливості англійських та українських прислів’їв і приказок.

Предметом дослідження є способи відтворення структурно-семантичних та мовних особливостей англійських пареміологічних одиниць в українських перекладах.

Матеріалом дослідження слугували українсько-англійські збірки паремійних одиниць, лінгвокультурологічні, довідкові джерела, а також сучасні двомовні фразеологічні і тлумачні словники. Загальний обсяг матеріалу склав 450 одиниць англійських паремій.

Методологічною основою даної роботи слугували:

1) теоретичні загальнонаукові методи абстрагування, узагальнення, формалізації, індукції та дедукції;

2) емпірико-теоретичні методи (аналіз, синтез, ідеалізація, моделювання, системний метод та метод класифікації);

3) метод зіставного аналізу оригіналів англомовних творів (для виокремлення структурно-семантичних особливостей перекладу пареміологічних одиниць на матеріалі англійської та української мов);

4) метод дескриптивного перекладознавчого аналізу (для встановлення способів перекладу та умов їх застосування).

Наукова новизна роботи полягає у визначенні специфіки структурно-семантичного аспекту перекладу англійських прислів’їв і приказок на українську мову, а також у встановленні та систематизації загальних функціональних, семантичних і структурних ознак англійських паремій.

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що в роботі встановлюються особливості відтворення структурно-семантичної побудови англійських пареміологічних одиниць в українських перекладах. Робота також доповнює наукові знання про лінгвістичний статус пареміологічних одиниць та мовні засоби їх реалізації.

Практична цінність дослідження полягає в тому, що одержані у праці результати можуть бути використані під час укладання навчальних посібників та інших методичних матеріалів для підвищення ефективності вивчення мовних особливостей паремійних одиниць та засобів їх перекладу. Крім того, результати дослідження можуть бути використані при проведенні занять з практики перекладу, а також при написанні студентами курсових і дипломних робіт з теорії перекладу.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури (62 найменування) та додатків. У першому розділі виконано огляд стану дослідження структурно-семантичних особливостей пареміологічних одиниць, у другому розділі розглянуто теоретичні засади особливостей їхнього перекладу та проаналізовано ілюстративний матеріал з відповідними відсотковими показниками способів перекладу. У загальних висновках подано основні результати роботи. Додатки містять перелік ілюстративного матеріалу.

Розділ 1. Огляд стану дослідження структурно-семантичних особливостей пареміологічних одиниць

1.1 Визначення лінгвістичного статусу пареміологічних одиниць

Не викликає сумнівів той факт, що адекватне розуміння теперішнього і минулого будь-якого народу неможливе без знання його історії взагалі та мови зокрема. При цьому відомо, що зв’язок історії та культури народу з мовою особливо яскраво проявляється на фразеологічному рівні[Ніколаєнко, 2004 : 4].Тому одним із джерел вивчення як мов, так і характеру та світогляду народу є паремії (від грец. рareimia – прислів'я або лат. proverbium – приказка, прислів'я), які трактуються як видове позначення фольклорних малих жанрів афористичного спрямування. Крім того, саме паремії містять уявлення про норми співіснування і взаємодії людей та представляють їх цінності.

У дослідженні об’єктом лінгвістичного моделювання виступають прислів’я та приказки, що за своєю поверхневою маніфестацією є реченнями. Різні аспекти моделювання речень достатньо розроблені у вітчизняній лінгвістиці (В.П. Феліцина, В.Н. Телія і т.ін.). Крім того, проблематикою даного дослідження займалися такі вчені як: Хавхун А.П., Єрченко П.Г., Буковська М.В., Арнольд І.В., Кузько П.В., Кунін О.В., Даль В., Потебня О.О., Ковалів С.О., Виноградов В.В., Алефіренко М.Ф. та інші. Більш детально ці питання розглядала сучасний лінгвіст Корень О.В.

На теперішній час лінгвісти [там само : 6] вирізняють понад десять різновидів паремій. Першим видом є вітання, тобто сталі вислови-кліше, які вживаються при зустрічі знайомої людини. Окрему групу становлять святкові вітання, або усталені фрази, якими вітають один одного лише у певні свята. Побажаннями називаються словесні мініатюри зичення добра, щастя, матеріального статку, а тостами – застільні побажання, висловлені господарям дому або гостям. Побажання-подяки, прощання, формули-побажання до певних нагод (з нагоди народження дитини; застосовані у похоронному обряді) також є пареміями. Прокльони (своєрідні форми вираження почуття незадоволення, обурення, досади, гніву з висловленням побажання зла чи загибелі іншій людині), присяги (словесні формули, якими людина підтверджує правоту своїх слів із зазначенням, що у разі обману чи невиконання обіцяного, лихо або нещастя повинно впасти на неї), приказки-застереження (формули, якими один співрозмовник спиняє іншого або й самого себе, щоб не сказати зайвого) також відносять до паремійних одиниць.

Крім того, на думку М. Лановик та З. Лановик [Мостовий, 2003 : 67], до паремій належать прикмети (сталі вислови, в яких певні явища природи відповідно до змін пір року пов'язуються з кліматичними чи погодними змінами, що впливають на наслідки хліборобської праці), народний календар (перелік прикмет на кожен день року і пов'язана з ним народна мудрість), народні порівняння (стійкі словесні формули, в яких одні предмети, явища або дії зіставляються з іншими предметами, явищами або діями на основі спільності, подібності, спорідненості).

Інші автори [Раєвська, 1991 : 75] відносять до паремій і афоризми, оскільки вони є короткими влучними оригінальними висловами, в яких узагальнена, глибока думка висловлена у стислій лаконічній формі, інколи несподівано парадоксальній. Щодо гумористичних різновидів паремійних одиниць, то сюди належать [там само] каламбури та стягнені анекдоти. Каламбури, або сталі фрази, побудовані на зіставленні чи поєднанні непоєднуваних, несумісних понять та явищ, що набуває форми нісенітниці, вживаються, здебільшого, в сатиричному й іронічному контекстах. Стягнені анекдоти, або діалогічні каламбури, в лаконічній формі в кількох репліках передають комічну ситуацію. Як й інші каламбури, вони побудовані на мовних парадоксах чи використанні прийому невідповідності. До жанрів дитячої пареміографії належать також казкові зачини і кінцівки, дитячі примовки, скоромовки, дразнилки. Видатний російський письменник М. Горький називав прислів’я та приказки «афоризмами» [Голубовська, 2004: 72] і вважав, що вони зразково формують весь життєвий, соціально-історичний досвід народу.

Як бачимо, думки щодо статусу пареміологічних одиниць є досить різноманітними, проте дослідники доходять одностайності в тому, що до паремій слід відносити прислів’я і приказки, які й будуть проаналізовані в нашій роботі. Розглядаючи мовну специфіку паремій, необхідно зазначити, що особливості мови виражаються, крім інших чинників, через прислів’я та приказки. Велика їх кількість позначає специфічні національні риси, а своїм корінням вони сягають в давнішню історію народу, його побут, звичаї, традиції. Тому прислів'я та приказки є безмежним мовним багатством народу, що створювалось упродовж віків, оскільки в них міститься багатовіковий досвід суспільного розуму [ там само].

Характерними лінгвістичними ознаками актуалізованого у мовленні прислів’я як біфункціональної комунікативно-номінативної одиниці є стислість, синтаксична замкненість, евфонічність та інтонаційна цільнооформленість.

Для визначення лінгвістичного статусу прислів’я найбільш доцільними вбачаються терміни текст малої форми або нетиповий текст малої форми, оскільки його специфіка полягає у відсутності чіткої фабули, структурно-композиційних параметрів звичайних текстів, зафіксованого авторства та дійових осіб [Pawley, 1990 : 3].

1.1.1 Джерела виникнення англійських прислів’їв та приказок

Немає такої людини, яка б у своєму житті не користувалася цими короткими, але з глибоким змістом виразами. Свої життєві спостереження, особливо спостереження над явищами природи, люди здавна фіксували в коротких висловах, які віками відточувалися, шліфувалися танабували дедалі досконаліших форм. У прислів’ях та приказках народ виразив своє соціально-політичне мислення, прагнення до кращого життя, мрії про волю. Народ використовував приказки та прислів’я у боротьбі проти гнобителів, проти різного роду суспільних вад і пороків. Високо цінували народні афоризми Пушкін, Гоголь, Горький, Шевченко, Франко.

Прислів’я та приказки мають різні походження. Їхніми джерелами були відомі народні пісні, казки, байки, анекдоти і т.п. Говорячи про генетичні коріння народних прислів’їв та приказок, М. Шолохов писав, що вони “перелітають із століття в століття”, від одного покоління до іншого, а багатоманітність людських відносин знайшла свій відбиток у карбованих народних висловах і афоризмах, у яких відображаються радість і страждання людські, сміх і сльози, любов і гнів, віра і безвір’я, правда і кривда, чесність і обман, працьовитість і лінощі тощо [Сухенко, 1992 : 24].

Прислів’я та приказки в переважній більшості створюються самим народом і відбивають найрізноманітніші сторони людського життя. Виникнення прислів’їв, на думку дослідників [Баранцев, 1973: 87], бере початок з часів первіснообщинного ладу. Воно пов’язане з трудовою діяльністю людей. Прислів’я та приказки мали утилітарно-практичне значення, носили повчальний характер. У майбутньому тематика прислів’їв значно розширилась. Проте їх повчальний зміст зберігся та незабаром став однією з їх відмінних жанрових ознак.