Курсовая работа: Створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань

Якщо санкція норми закону, за якою кваліфікуються дії винного, поряд з позбавленням волі передбачає більш м'які види покарання, при постановленні вироку суд має обговорити питання про можливість застосування покарання, не пов'язаного з позбавленням волі. У таких випадках позбавлення волі може призначатися лише тоді, коли суд, виходячи з конкретних обставин справи і даних про особу винного, дійде висновку про неможливість застосування іншого виду покарання. При цьому застосування позбавлення волі повинно бути мотивовано у вироку.

Позбавлення волі на певний строк може призначатися самостійно або в поєднанні з додатковими покараннями (конфіскацією майна, позбавленням військового або спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу тощо).

Мінімальна межа позбавлення волі на певний строк дорослих осіб - один рік, а верхня — п'ятнадцять років.

Призначаючи покарання у виді позбавлення волі, суд не може перевищити верхню межу санкції статті, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Виняток з цього правила становлять лише випадки призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів або вироків відповідно до статей 70, 71, але й при цьому строк позбавлення волі обмежений. Він не може перевищувати 15 років, а у випадку, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі може бути вище 15 років, але не повинен перевищувати 25 років (ч. 2 ст. 71).

Керуючись ст. 69, суд може призначити позбавлення волі нижче від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, але не менше одного року. Якщо ж суд вважатиме таке покарання недоцільним, він може призначити покарання, не пов'язане з позбавленням волі. У санкціях деяких статей нижня межа позбавлення волі не вказана. В таких випадках суд відповідно до ч. 2 ст. 63 призначає не менше одного року позбавлення волі.

Кримінальне законодавство України не знає інституту невизначе-них вироків до позбавлення волі. Це покарання завжди призначається на певний строк.

За передбачених законом умов можливе звільнення від відбування покарання, в тому числі і у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, з випробуванням.

Висновок

Отже, враховуючи все вище викладене, можна зробити наступний висновок.

Проблема боротьби з не передбаченими законом воєнізованими або збройними формуваннями є вкрай важливою і складною для суспільства. Існування таких формувань створює загрозу безпеки особи, суспільства і держави, несе потенційну небезпеку для кожного громадянина. Зазначені формування в змозі перешкоджати здійсненню соціально-економічної політики держави. Таке становище потребує термінового здійснення заходів, в тому числі і кримінально-правового характеру. У першу чергу, це повинно стосуватися законодавчої бази, що визначає боротьбу із зазначеними об’єднаннями.

На теперішній час в українському суспільстві складаються сприятливі умови для виникнення воєнізованих або збройних формувань. Цьому сприяє політична нестабільність, адже такі формування можуть створюватися під егідою певних політичних сил, які використовуватимуть їх як засіб досягнення своїх цілей, тобто як інструмент впливу на будь-які державні органи або суспільство. І такі випадки відомі в історії Української державності.

У юридичній літературі відсутнє комплексне теоретичне дослідження зазначеного складу злочину, його кваліфікації та відмежування від суміжних складів злочинів. Відсутнє чітке тлумачення ознак, що властиві цим формуванням, немає конкретного визначення форм прояву діяльності цих угруповань, у зв’язку з чим правозастосовчі органи зазнають труднощів у розумінні та застосуванні кримінально-правової норми, що передбачає відповідальність за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань.

У нашій державі забороняється створювати не передбачені законами України воєнізовані формування (такі, що мають організаційну структуру військового типу, а саме: єдиноначальність, підпорядкованість та дисципліну, і в яких проводиться військова або стройова; фізична підготовка) та брати участь у їх діяльності. Крім того, забороняється створювати не передбачені законами України збройні формування (тобто воєнізовані групи які незаконно мають на озброєнні придатну для використання вогнепальну, вибухову чи іншу зброю). Особи, які здійснюють керівництво такими формуваннями, а також займаються їх фінансуванням, постачанням їм зброї, боєприпасів, вибухових речовин чи військової техніки підлягають кримінальній відповідальності за ч. 3 ст. 260 КК. Особи, які беруть участь у складі збройних та воєнізованих формувань у нападі на підприємства, установи, організації чи на громадян несуть відповідальність відповідно до ч. 4 ст. 260 КК.

Воєнізованими формуваннями слід вважати організації, яким, крім загальних ознак злочинної організації, притаманні ще й такі:

- вони схожі на передбачені законами України військові формування, але їх створення не передбачене законами України.

- вони мають організаційну структуру військового типу, що характеризується наявністю єдиноначальності, підпорядкованості та дисципліни.

- воєнізований характер завдань і методів, які ставляться перед такою організацією, засобів, які нею використовуються.

Об'єкт злочину — це те, на що посягає особа, яка вчиняє протиправне діяння, і чому може завдати або завдає шкоди.

Отже, об'єктом злочину, який, порівняно з іншими елементами складу злочину, відбиває характер суспільної небезпечності вчиненого діяння, мають визнаватися не абстрактні суспільні відносини, а конкретні людські, суспільні або державні цінності.

Об’єктом злочину за статтею 260 КК є громадська безпека від діяльності непередбачених законами України воєнізованих або збройних формувань.

Об'єктивна сторона складу злочину — це сукупність ознак, що характеризують зовнішню сторону злочину.

Характерними ознаками об'єктивної сторони, які властиві майже всім складам злочину, вважаються:

1) суспільно небезпечне діяння особи;

2) таке діяння, вчинене певним способом, у певний час, у певному місці із застосуванням певних предметів, знарядь або засобів;

3) таке діяння заподіює або створює загрозу заподіяти шкідливі наслідки;

4) між небезпечним діянням і шкідливими наслідками має бути причинний зв'язок.

Об'єктивна сторона злочину виражається у таких формах:

1) створення непередбачених законом України воєнізованих формувань;

2) участь у їх діяльності (ч. 1 ст. 260);