Курсовая работа: Суб’єкти провадження в справах про порушення митних правил

– представляти і захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їх дорученням у всіх органах, підприємствах, установах і організаціях, до компетенції яких входить вирішення відповідних питань;

– збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення, зокрема:

- запитувати і отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об’єднань, а від громадян – за їх згодою;

- ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для виконання доручення документами і матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом;

- отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань, опитувати громадян;

- застосовувати науково-технічні засоби відповідно до чинного законодавства;

- доповідати клопотання і скарги на прийомі у посадових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги;

- бути присутнім при розгляді своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів і давати пояснення щодо суті клопотань і скарг;

- виконувати інші дії, передбачені законодавством.[16]

Захисник є самостійним учасником розгляду справи про порушення митних правил, він не заміняє особу, яка притягається до відповідальності, а діє поряд з нею. Навіть, якщо порушник визнає себе винним, захисник вправі за наявності для цього підстав відстоювати перед органом, який розглядає його справу, невинність чи меншу винність. Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України «Про адвокатуру» при здійсненні своїх професійних обов’язків адвокат зобов’язаний неухильно додержувати вимог чинного законодавства, використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб і не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення, та відмовитись від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.[16]

Кодекс України про адміністративні правопорушення (ст.268) і Митний кодекс (ст.366,368) одностайні у визначенні процесуального моменту вступу захисника у справу про порушення митних правил. Ним є момент розгляду справи по суті.

1.4 Права та обов’язки експерта у випадку його призначення

В рамках провадження про порушення митних правил здійснюється значно більша кількість експертиз, ніж у звичайних провадженнях про адміністративні правопорушення. Це зумовлено особливостями правопорушень, адже у багатьох складах як обов'язковий елемент передбачений предмет, знаряддя або засоби скоєння правопорушення, об'єктивна оцінка яких часто потребує спеціальних знань.

Процесуальний статус експерта визначається ст. 369 МК України. Експертом може бути особа, яка має необхідні знання для надання відповідного висновку. На думку В.Г. Драганова експертами (лат. expertus - знаючий, досвідчений) прийнято називати універсально освічених людей, що володіють, як енциклопедичними пізнаннями, так і спеціальними знаннями, персональними знаннями і досвід. Експерт призначається посадовою особою органу, в провадженні якої перебуває справа про порушення митних правил, у разі потреби в спеціальних знаннях.[5; c. 229]

Проводячи дослідження експерт за допомогою спеціальних знань має отримати необхідну для подальшого вирішення справи інформацію і дати відповіді на поставлені перед ним питання, провести їх дослідження, формалізованим підсумком якого є експертний висновок Такий висновок надається експертом у письмовій формі від власного імені. В ньому має бути викладена суть проведеного дослідження (експертизи) та подана обґрунтована відповідь на поставлені запитання.

Якщо експерт під час проведення експертизи встановить обставини, що мають значення для справи, з приводу яких йому не було поставлене запитання, він вправі, але не зобов'язаний, викласти таку інформацію у своєму висновку. [6; c. 41]

Посадова особа митного органа, у провадженні якого знаходиться справа про порушення митних правил, як відзначалося вище, може не погодитися з висновком експерта, і мотивовано відобразити свою незгоду в постанові, що виноситься в справі про порушення митних правил.

У разі неналежної якості або повноти експертного висновку може бути призначена повторна експертиза, проведення якої доручається іншому фахівцеві. [23]

Важливою проблемою є порушення експертом своїх процесуальних обов'язків. В законодавстві передбачена відповідальність експертів (до речі й адміністративна) за такі порушення лише в тому випадку, коли вони виникають у сфері кримінального процесу або негативно впливають на діяльність суду. Так, ст. 384 Кримінального Кодексу передбачає відповідальність експерта за наперед свідомий неправдивий висновок під час провадження дізнання, досудового слідства або проведення розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України або в суді, а ст. 185-3 КУпАП - відповідальність за злісне ухилення експерта від явки в суд.[9]

Тобто склалась ситуація, коли порушення експертом своїх обов'язків в межах досліджуваного провадження може мати різні наслідки. Коли розгляд справи віднесений до компетенції суду, то експерт може бути притягнений до правової відповідальності, а коли розгляд справи проводиться митними органами для застосування такої відповідальності немає підстав. Такий стан речей навряд чи можна визнати правильним. Він не сприяє ефективній участі експерта в справі і його відповідальності за власний висновок.

Але так чи інакше, експерт обов'язково повинен нести відповідальність за наступні порушення: надання наперед свідомого неправдивого висновку та ухилення від надання висновку по справі про порушення митних правил, оскільки така поведінка, експерта буде істотно перешкоджати ефективному і своєчасному здійсненню провадження у справі. Запровадження відповідальності за ухилення від надання висновку по справі вимагає законодавчого визначення випадків, коли експерт може відмовитись від провадження експертизи на законних засадах.

Що ж стосується підстав, які виключають можливість проведення конкретною особою експертизи в окремо взятій справі, то доцільно закріпити на законодавчому рівні їх вичерпний перелік. До таких підстав варто віднести наступні:

- некомпетентність експерта;

- відсутність необхідного для проведення експертизи знаряддя та обладнання;

- наявність родинних зв’язків між експертом та ким-небудь з осіб, зацікавлених в результатах експертизи;

- пряма чи побічна зацікавленість в результатах справи;

- пряма службова залежність експерта від домінуючого учасника провадження, який ініціював експертизу.

З одного боку, слід встановити обов’язок експерта повідомити митному органу про наявність підстав, що виключають можливість здійснення ним експертизи у справі, а з іншого, наявність цих підстав дає експертові право цілком законно відмовитись від проведення експертизи.[6; c.42]

Як, цілком слушно вважає Д.В. Приймаченко, визначаючи процесуальний статус експерта, потрібно було б законодавчо закріпити його обов’язок з’явитися за викликом органу (посадової особи), у провадженні якої перебуває справа, а також надати йому право ставити особі, яка притягається до відповідальності, свідкам запитання, що стосуються предмета експертизи, і бути присутнім при розгляді справи.[15; c. 6]