Курсовая работа: Сучасне світове господарство та інтеграція України у світове господарство

Державне регулювання міжнародної міграції робочої сили — певна сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу на міграційний рух працездатного населення з метою його пристосування до потреб національної економіки, насамперед для потреб розширеного відтворення крупного капіталу.

Для регулювання чисельності емігрантів використовується показник еміграційної квоти, який щороку розраховується і затверджується. При цьому враховуються статево-вікова структура, рівень освіти, рівень безробіття, наявність ринку житла та інші параметри.

Країни — експортери робочої сили також намагаються впливати на міжнародну міграцію працівників. З цією метою здійснюється регулювання обсягів еміграції та якісного складу емігрантів (деяких з них обмежують в еміграції за умов нестачі кваліфікованих і висококваліфікованих спеціалістів, за несприятливої демографічної ситуації); еміграція використовується як засіб залучення валютних ресурсів в економіку країни (відкриваються валютні рахунки з наданням вищих відсоткових ставок, створюються вигідніші умови для використання цих коштів, ставиться вимога про переказ у країни певної частки зарплати та ін., залучається частина коштів посередницьких організацій тощо).

Тенденції розвитку ММРС:

— головний напрям міграції робочої сили: з країн, що розвиваються, та країн із перехідними економіками у найрозвиненіші країни;

— активізація міграційних процесів із однієї розвиненої країни в іншу;

— посилення міждержавних переселень у межах країн, що розвиваються;

— пожвавлення маятникової міграції між країнами з перехідними економічними системами;

— виникнення нової форми міграції робочої сили — міграції науково-технічних кадрів;

— посилення тенденції "втеча умів" із країн з перехідними економіками та країн, що розвиваються, у розвинені країни;

— утворення нових привабливих міграційних центрів на Близькому Сході (Саудівська Аравія, Бахрейн, Кувейт, Ізраїль), у Латинській Америці (Аргентина, Бразилія, Венесуела), у Південно-Східній Азії (Японія, Гонконг, Тайвань, Сінгапур);

— зростання частки "молодої міграції";

— розширення обсягів нелегальної міграції, зумовлене жорсткішою міграційною політикою США і країн Західної Європи, які прагнуть обмежити приплив іноземної робочої сили.

1.6 Міжнародний поділ праці

1.6.1 Суть та фактори розвитку міжнародного поділу праці

Міжнародний поділ праці (МПП) – це найвищий ступінь розвитку суспільно-теориторіального поділу праці між країнами, основою якого є економічно вигідна спеціалізація окремих країн і обмін випущеною продукцією визначеної кількості та якості.

У країнах, які широко використовують можливість брати участь в МПП, як правило, вищі темпи економічного розвитку.

Серед чинників розвитку МПП треба відзначити:

· природно-географічні умови;

· технічний прогрес;

· соціально-економічні умови.

Розвиток технічного прогресу призвів до зменшення значення природно-географічних умов, надавши можливість використати переваги науково-технічних досягнень, розвитку науки і техніки. Нова модель економічного розвитку набула таких характерних рис:

· почав переважати інтенсивний тип економічного зростання;

· з’явилися нові галузі промисловості та швидко модернізувалися діючі;

· скористався виробничий цикл;

· розширилася сфера послуг (особливо банківських і страхових).

Паралельно з НТП у МПП значну роль почали відігравати і соціально-економічні умови:

· досягнутий рівень економічного і науково-технічного розвитку;