Курсовая работа: Сучасні аграрні відносини стан і проблеми розвитку в Україні

Ринкова трансформація економічної системи України об'єктивно формує передумови для залучення землі в ринковий обіг, що надає їй змісту товару. Як і на будь-якому іншому ринку економічних ресурсів, ціна на землю формується під впливом попиту і пропозиції, хоча і має свої особливості.

Ринок землі – це система юридичних та економічних відносин між фізичними, юридичними особами, державою, а також між державами і наддержавними органами з приводу організації, купівлі-продажу, оренди, обміну та іпотеки землі з метою здійснення ефективної господарської діяльності. Найбільш ґрунтовно охарактеризувати ринок можна через його функції: регулювання; стимулювання; розподілу; контролю; ціноутворення; інформування; інтеграції.

Функція регулювання проявляється в тому, що ринок землі приводить у відповідність платоспроможний попит пропозиції землі за допомогою механізму цін, визначає напрями перерозподілу земель між аграрною сферою та іншими галузями економіки. Функція стимулювання спонукає землекористувачів до зниження витрат виробництва продукції за рахунок здійснення додаткових капіталовкладень, спрямованих на покращення якості землі. Функція розподілу за допомогою механізму цін перерозподіляє доходи окремих землевласників, зумовлюючи соціальне розшарування суспільства. Суть функції контролю полягає у тому, що ринок здійснює постійний контроль над привласненням земель, скороченням витрат на придбання земельних ділянок та ін. Функція ціноутворення розкривається в процесі здійснення ринкових операцій із землею, коли на основі збалансування попиту і пропозиції землі здійснюється остаточне визначення ціни землі. Функція інформування проявляється в тому, що ринок інформує продавців і покупців земельних ділянок про попит, пропозицію та ціни на землю, що дає змогу суб'єктам ринку планувати свою господарську діяльність. Що ж до функції інтеграції, то вона об'єднує усіх учасників ринку землі задля формування єдиного економічного простору у сфері земельних ресурсів як на рівні окремої держави, так і на наддержавному рівні [22, с. 248]. З вищевикладеного слідує, що для ефективного функціонування ринку землі має бути налагоджено механізм ціноутворення на землю, головними компонентами якого виступають попит і пропозиція.

Попит на землю – платоспроможна потреба в ній, а пропозиція – прагнення землевласників продати свої земельні ділянки за певну ціну. Під впливом взаємодії попиту і пропозиції формуються ринкові ціни на товар. Проте, земля є особливим товаром, оскільки вона обмежена в просторі, що зумовлює нееластичність пропозиції (рис. 2.1). А це зумовлює обмеженість впливу ринкового механізму на ціноутворення.

Отже, попит є єдиним чинником, що визначає ціну землі (рис. 2.2).

Рис. 2.1 Рис. 2.2

Сукупний попит на землю (рис. 2.3) складається з індивідуальних попитів на земельні ділянки сільськогосподарського (Dсг) та несільськогосподарського (Dне сг) призначення:

D= Dсг+ Dне сг. (2.1)

Рис. 2.3

Криві попиту на землю завжди мають спадний характер, що пояснюється дією закону спадної граничної продуктивності чинників виробництва. Адже постійне зростання чисельності населення зумовлює нагальну потребу залучати у виробництво все менш прибуткові земельні ділянки.

Попит на землю формується під впливом трьох груп чинників: адміністративно-економічних, природно-кліматичних і соціальних. Попит на земельні ділянки сільськогосподарського призначення є похідним, оскільки залежить не лише від продуктивності чи ціни землі, а переважно від цін на сільськогосподарську продукцію. Так, якщо сільськогосподарська продукція, яку можна вирощувати на певній земельній ділянці, буде користуватися високим попитом на ринку та матиме високу ціну, то й попит на таку ділянку буде значним. Водночас, малоймовірно, що якийсь виробник захоче придбати земельну ділянку, яка є навіть надзвичайно високопродуктивною, якщо продукція, що може на ній вироблятися не матиме відповідного збуту.

Основними чинниками, які визначають попит на земельні ділянки несільськогосподарського призначення, є:

● економічна політика держави;

● рівень науково-технічного розвитку;

● місцезнаходження земельної ділянки;

● придатність для ведення промислового чи житлового будівництва;

● якість інженерного облаштування території;

● життєвий рівень населення;

● демографічний стан регіону;

● рівень ділової активності у регіоні;

● кліматичні та екологічні умови в певному регіоні.

У зв'язку з постійним збільшенням чисельності населення попит на землю невпинно зростає, що призводить до зміщення ціни рівноваги з рівня r0 до r1 (рис. 2.4).

Рис. 2.4

Механізм функціонування ринку землі ґрунтується на попиті, пропозиції та ринкових цінах. Попит на землю – це платоспроможна потреба в ній, а пропозиція – прагнення землевласників продати свої земельні ділянки за певну ціну. Під впливом взаємодії попиту і пропозиції формуються ринкові ціни. Оскільки земля обмежена в просторі, сукупна пропозиція землі є абсолютно нееластичною, що зумовлює обмеженість впливу ринкового механізму на ціноутворення. Єдиним чинником, що визначає ціну землі, є попит. Попит на землю є похідним і залежить, насамперед, від ціни продукції, яка на ній виробляється.

2.2 Рента. Ціна землі як капіталізована рента

Земля виступає класичним і унікальним благом тривалого користування, ринкова вартість якого може бути визначена тільки через вартість її особливої послуги, тобто через ренту.

Слово «рента» походить від латинського «renddita» – те, що приносить прибуток. Цивільне законодавство України встановлює, що за договором ренти одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов'язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі [22, с. 235]. Таким чином, кодекс трактує ренту як орендний платіж, що суперечить положенням деяких нормативних актів. Так, Законом України «Про систему оподатковування» рентні платежі віднесені до загальнодержавних податків і зборів. У Законі України «Про оцінку земель» земельна рента (рентний дохід) визначена як дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки.