Курсовая работа: Сучасні концепції регулювання міжнародних відносин

Однак використовувати імпортний тариф як важливе джерело бюджетних доходів можна тільки доти, поки місцева промисловість під захистом тарифу не почне робити аналоги імпортної продукції, на яку він накладається. У результаті скорочення імпорту і заміни його в споживанні на місцеві аналоги доходи бюджету скоротяться. Щоб протидіяти цієї тенденції, можна увести внутрішній податок на продукцію, аналогічну імпортної, зі ставкою, рівній імпортному миту. В ідеалі згодом бажано зовсім відмовитися від імпортного мита і перетворити його у внутрішній податок на продаж або на споживання. Таким чином, тариф як інструмент бюджетних доходів може бути виправданий тільки для слаборозвинених країн, у яких немає іншого засобу сформувати дохідну частину бюджету.

- Тариф – захист національної безпеки, міжнародного престижу країни, її культури і традицій. Ці аргументи відносяться до розряду позаекономічних аргументів, що періодично виникають у захист тарифу в тих або інших зацікавлених політичних сил і груп. Аргументи такого типу звичайно висловлюються угрупованнями, що лобіюють за ті галузі, що або не конкуруючі на світовому ринку, або роблять продукцію, що знаходиться на пізніх стадіях свого життєвого циклу. Дуже часто подібні аргументи висуваються політично вагомими монопольними виробниками неконкурентної продукції, що збираються одержати весь економічний виграш від введення тарифу. Розуміння національної безпеки, що зобов'язують кожну країну мати на своїй території мінімум необхідного виробництва на випадок виникнення надзвичайних обставин, історично неодноразово служили аргументом, що обґрунтовує введення імпортного тарифу в багатьох країнах, наприклад на нафту в США в 1959-1973 роках. Однак після нафтової кризи з'ясувалося, що куди розумніше і дешевше створити стратегічні запаси нафти за цінами мирного часу, ніж підтримувати за допомогою тарифу менш ефективне в порівнянні з закордонним національне виробництво.

1.4. Нетарифні бар'єри

1.4.1. Вимір нетарифних методів

Для виміру нетарифних методів звичайно використовують один з наступних індексів:

- Індекс парності – індекс, що показує частку тарифних позицій, покритих нетарифними обмеженнями. Звичайно використовується для визначення рівня нетарифних обмежень, але не показує відносну важливість обмеження окремих статей імпорту і їхню ефективність для економіки.

- Індекс покриття – показує вартісну частку експорту або імпорту, покриту нетарифними обмеженнями. Слабістю цього індексу є те, що він недооцінює вплив найбільш інтенсивних нетарифних бар'єрів.

- Індекс впливу на ціни – співвідношення ціни світового ринку і внутрішньої ціни на товар, імпорт і експорт якого піддається нетарифним обмеженням. Недоліком індексу є те, що далеко не вся різниця між внутрішньою і світовою ціною на товар залежить від нетарифних обмежень.

Звичайно для цілей порівнянності за допомогою одного з перерахованих індексів розраховують вартість нетарифних бар'єрів у виді еквівалента адвалерного мита.

Кількісні обмеження - адміністративна форма нетарифного державного регулювання торговельного обороту, що визначає кількість і номенклатуру товарів, дозволених до експорту й імпорту. Кількісні обмеження можуть застосовуватися за рішенням уряду однієї країни або на основі міжнародних угод, що координують торгівлю визначеним товаром. Кількісні обмеження включають квотування, ліцензування і «добровільне» обмеження імпорту.

1.4.2. Квотування (контингентирування)

Найбільш розповсюдженою формою кількісних обмежень є квота або контингент. Два цих поняття мають практично те саме значення з тією різницею, що поняття контингенту іноді використовується для позначення квот сезонного характеру.

Квота – кількісна нетарифна міра обмеження експорту або імпорту товару визначеною кількістю або сумою на визначений проміжок часу.

По спрямованості їхньої дії квоти розділяються на:

- експортні – вводяться або відповідно до міжнародних стабілізаційних угод, що встановлюють частку кожної країни в загальному експорті визначеного товару, або урядом країни для запобігання вивозу товарів, дефіцитних на внутрішньому ринку.

- імпортні – вводяться національним урядом для захисту місцевих виробників, досягнення збалансованості торговельного балансу, регулювання попиту та пропозиції на внутрішньому ринку, а також як відповідь на дискримінаційну торговельну політику інших держав.

За охопленням квоти поділяються на:

- глобальні – установлюються на імпорт або експорт визначеного товару на визначений період часу поза залежністю від того, з якої країни він імпортується, або в яку країну він експортується. Зміст таких квот звичайно полягає в забезпеченні необхідного рівня внутрішнього споживання, і обсяг їх обчислюється як різниця внутрішнього виробництва і споживання товару.

- індивідуальні – встановлена в рамках глобальної квоти кожної країни, що експортує або імпортує товар. Такі квоти встановлюються звичайно на основі двосторонніх угод, що дають основні переваги в експорті або імпорті товару тим країнам, з якими маються тісні взаємні політичні, економічні й інші інтереси. Найчастіше індивідуальні квоти бувають сезонними, тобто вводяться на визначений період часу, коли внутрішній ринок найбільше має потребу в державному захисті. Звичайно це осінні місяці, коли відбувається реалізація сільськогосподарської продукції нового врожаю.

Звичайно політика імпортних квот легше піддається адміністративному керуванню, чим тарифна політика. Квоти легше і швидше вводити у випадку надзвичайних ситуацій, ніж тарифи, що звичайно вимагають розгляду в парламенті. З іншого боку, імпортні квоти можуть стати причиною монополізації внутрішнього ринку, оскільки місцеві виробники упевнені, що постачання конкуруючих імпортних товарів не перевищить квоту, і можуть в умовах достатнього попиту роздувати ціни. Розходження імпортного тарифу й імпортної квоти підсумовані в таблиці 2 – додаток 1.

1.4.3. Ліцензування

Тісно зв'язаний із квотуванням інший вид державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, що називається ліцензуванням.

Ліцензування – регулювання зовнішньоекономічної діяльності через дозволи, видавані державними органами на експорт або імпорт товару у встановлених кількостях за визначений проміжок часу.

Ліцензування може бути складовою частиною процесу квотування (і тоді його економічний зміст цілком збіжиться з розглянутим вище) або бути самостійним інструментом державного регулювання. У першому випадку ліцензія є лише документом, що підтверджує право ввезти або вивезти товар у рамках отриманої квоти; у другому – здобуває ряд конкретних форм:

- разова ліцензія – письмовий дозвіл терміном до 1 року на ввіз або вивіз конкретній фірмі на здійснення однієї зовнішньоторговельної операції;

- генеральна ліцензія – дозвіл на ввіз або вивіз того або іншого товару протягом року без обмежень кількості угод;

- автоматична ліцензія – дозвіл, видаваний негайно після одержання від експортера або імпортера заявки, що не може бути відхилена державним органом.

Ліцензування використовується багатьма країнами світу, що насамперед розвиваються, для цілей державного регулювання імпорту. Розвиті країни найчастіше використовують ліцензії як документ, що підтверджує право імпортера на ввіз товару в рамках установленої квоти.

Механізми розподілу ліцензій, використовувані різними країнами, досить різноманітні:

- аукціон – продаж ліцензій на конкурсній основі. Вважається самим економічно ефективним способом розподілу ліцензій, здатним принести доходи державній скарбниці, порівнянні з доходами від мита на той же товар.

- система явних переваг – закріплення урядом ліцензій за визначеними фірмами пропорційно розмірам їхнього імпорту за попередній період або пропорційно структурі попиту з боку національних імпортерів. Звичайно цей метод використовується для підтримки тих фірм, що змушені скоротити імпорт товару через введення квот, що дозволяє зменшити їхній лобістський тиск на уряд з метою скасувати ці ліцензії. У США така система використовувалася на початку 70-х років для розподілу ліцензій на імпорт нафти;

- Розподіл ліцензій на позаціновій основі – видача урядом ліцензій тим фірмам, що продемонстрували свою здатність здійснити імпорт або експорт найбільш ефективним образом. Звичайно цей спосіб вимагає утворення експертної комісії, розробки критеріїв оцінки (досвід, наявність виробничих потужностей, кваліфікація персоналу й ін.), проведення декількох турів конкурсу, що неминуче зв'язано з великими витратами і зловживаннями.