Курсовая работа: Сучасний стан туристичної галузі Республіки Словенія
- охарактеризувати рекреаційно-туристичну галузь Словенії;
-дослідити рекреаційно-туристичні райони країни.
РОЗДІЛ 1. Загальні відомості про країну
рекреаційна туристична словенія
Словенія знаходиться в Південній Європі, на північ від Балканського Півострова. На півночі межує з Австрією (330 км), із заходу з Італією (232 км), із північного сходу з Угорщиною (102 км) і на півдні з Хорватією (670 км). Більшу частину території країни займають гори, за винятком малої смуги узбережжя над Трієстською Затокою (Адріатичне Море). Найвища вершина Словенії – Тріглав (2864 м над р. м.), вона знаходиться в Юлійських Альпах, які простягаються вздовж кордону з Італією та Австрією. У південно-західній частині країни простягається плоскогір’я Крас. Східна частина розташована скраю Великої Угорської Низовини. Природною окрасою Словенії є ліси, які займають приблизно 50% поверхні країни. Чисельними є також національні парки і заповідники. Словенії належить невелика частина Адріатичного Моря завдовжки 47 км. Найбільшими річками в країні є: Сава, Драва, Мура, Соча. Площа країни становить 20,3 тис. км2. Словенія поділена на 136 регіонів разом з 11 міськими округами (Целіє, Копер, Крань, Любляна, Марібор, Мурска Собота, Нова Ґоріца, Ново Место, Птуй, Словень Градец, Веленє). Столицею країни є Любляна (267 тис. мешканців, міське населення 323 тис., 1993), інші більші міста (1992): Марібор (104 тис.), Крань (72,8 тис.), Птуй(68,8тис.),Целє(66,4тис.)
Грошова одиниця: з 01.01.2008 – Євро €. Державна мова: словенська. Національне свято: 25.06 – Національний День Державності. Конституція ухвалена в 1991 році.
Населення:1932917(2002). Середня густота населення: 93 чол./км2 Природний приріст: 0,14% (2002).
Етнічний склад: словенці (88%), хорвати (3%), серби (2%), босняки (1%),угорці (0,4%) та інші (5,6%) (1991). Віросповідання: католики (70,8%), лютерани (1%), мусульмани (1%) атеїсти (4,3%) та інші (22,9%).Політичний устрій: багатопартійна республіка з двопалатним парламентом.
Географічне положення
Регіон, до якого входить Словенія має досить вигідне економіко-географічне положення, зумовлене розташуванням на шляхах із Південно-Західної Азії до Центральної Європи. Держави регіону межують із країнами Східної, Південної та Західної Європи, а також Південно-Західної Азії. Омиваються морями Атлантики (Чорним, Адріатичним), а через Середземне море мають вихід до транспортних шляхів в Атлантичному океані. Ускладнює економіко-географічне положення регіону високий рівень гористості території (Карпатські та Балканські гори) і розташування її в зоні молодої альпійської складчастості. Це є передумовами високої сейсмічності території.На особливості політико-географічного положення району негативно впливають непоодинокі релігійно-етнічні конфлікти. Всі країни регіону мають перехідну економіку. Входять до ООН.
Словенія (Slovenija), Республіка Словенія (RepublikaSlovenija) на заході граничить з Італією і на півночі з Австрією. Вихід до Адріатичного моря в районі Трієстської затоки. Країна розташована в південно-східній частині Європи на північному заході Балканського півострова. На південному заході омивається Адріатичним морем. Довжина берегової лінії 46 км. Словенія має кордони з Італією, Австрією, Угорщиною і Хорватією. На північному заході і півночі країни розташовані хребти Східних Альп, утворюючи природний кордон з Австрією. Високогір'я поступово переходить в невисокі гори і горби, порослі хвойними і листяними лісами, а потім і в родючі долини річок.
Сусідами Словенії є також Угорщина і Хорватія.
Історична довідка країни
Територія Словенії в давнину була заселена кельто-іллірійськими племенами; в І ст. до н.е. захоплена Римом (піддалася сильній романізації), в 6-7 ст. заселена слов'янами – словенками (займали територію значно обширнішу, ніж територія сучасної Словенії). В 7 ст. утворилася ранньофеодальна держава – Карантанія, що потрапила близько 745 р. в залежність від Баварії (в цей же час почало насильно розповсюджуватися християнство німецькими місіонерами), потім (788) – від Франкської держави; з її розпадом (843) – у складі Східно-Франкського королівства (пізніше – Німеччина). 9-11 ст.ст. – час остаточного встановлення феодальних відносин (феодали були німцями, селяни – головним чином словенцями), німецької колонізації словенських земель, особливо інтенсивної в 11-13 ст.ст.
У 11-13 ст.ст. на території, заселеній словенцями, утворився ряд феодальних князівств, що входили до складу "Священної Римської імперії": Карінтія, Штірія, Крайна (основна територія сучасної Словенії), Горіца, Істрія. В 1282 захоплення словенських земель почали Габсбурги, що поширили до початку 16 ст. свою владу на всі словенські землі; Словенія опинилася у складі багатонаціональної Австрійської монархії.
У XIV ст. в південнослов'янські землі вторгнулися турки-османи. В 1389 р. вони завдали дуже важкої поразки сербсько-боснійським військам на Косовому полі. Ця битва залишилася в пам'яті південних слов'ян як загальнонародна трагедія.
У XV – на початку XVI ст. турки-османи стали вторгатися в хорватські, словенські, угорські землі. Вони захопили південну Угорщину і частину хорватських земель. Угорське дворянство вимушене було просити допомоги в Габсбургів. В результаті Угорщина, а разом з нею і хорватські землі ввійшли на початку XVI ст. до складу Австрійської монархії.
Посилення феодального гніту в XV-XVI ст. привело до селянських повстань в західних південнослов'янських землях. В 1515 р. спалахнуло повстання словенських селян, що висунули гасло боротьби за "стару правду", що означало практично відміну феодальних повинностей селян. В 1573 р. відбулося найбільше повстання хорватських селян під керівництвом Матія Губеца, до якого приєдналися і словенські селяни. Декілька локальних селянських виступів відбулося в південних словенських землях в першій половині XVII ст.
Зростання міст і розвиток раннього капіталізму в словенських землях послужили основою для поширення там в XVI ст. ідей реформації. Словенські протестанти, і перш за все їх глава Прімож Трубар, видали перші книги на словенській мові, створили першу словенську граматику, поклавши тим самим початок формуванню словенської літературної мови. В Хорватії через нерозвиненість міст реформацію підтримали тільки деякі земельні магнати, тому плоди її тут були менш значні, ніж у словенських землях. Перемога контрреформації на початку XVII ст. означала перемогу феодалізму над паростками капіталістичних відносин.
В 1809-1814 рр. велика частина території Словенії (з Любляною) входила до складу Іллірійських провінцій, залежних від наполеонівської Франції. Ліквідація феодальних відносин після Революції 1848-1849 рр. відкрила шлях швидкому розвитку капіталізму в словенських землях; вже до середини 19 ст. вони за рівнем розвитку промисловості значно перевершували інші південнослов'янські території. В 50-60-ті рр. посилюється національний рух; в кінці 60-х рр. він розпався на два табори: старословенців, що дотримувалися принципу безумовної вірності Габсбургам і католицизму, і младословенців, якими була знову висунута програма Об'єднаної Словенії і багато хто з яких виявився прихильником південнослов'янських і всеслов'янських ідей.
У роки першої світової війни Сербія і Чорногорія билися на стороні Антанти, тоді як південні слов'яни Австрійській монархії були примушені воювати на стороні Австро-Угорщини і Німеччини. В 1915 р. Сербія і Чорногорія були окуповані Австро-Угорщиною.
У кінці 1918 р. було утворено королівство сербів, хорватів, словенів (з 1929 р. – Югославія).
До нової багатонаціональної держави увійшли переважно відсталі аграрні області зі значними пережитками добуржуазних відносин. Значна маса селянства страждала від браку землі, боргової кабали, напівфеодальних або архаїчних форм експлуатації, в багатьох районах країни гостро стояла необхідність аграрної реформи і ліквідації пережиткових соціальних структур в селі. Суперечності, зумовлені незавершеністю буржуазно-демократичного перевороту, перепліталися з різко позначеними суспільними конфліктами, що породжувалися самим капіталістичним розвитком, який в умовах відсталості відрізнявся найбільш застійними формами і грубими методами експлуатації. За рівнем економічного розвитку і умовами життя народу країна перебувала на одному з останніх місць в Європі. Влада в новій державі опинилася в руках пануючих класів; домінуюче становище в ній зайняла великосербська буржуазія і військово-чиновницька бюрократія на чолі з династією Карагеоргієвичів. Політика буржуазно-монархічного режиму була направлена на придушення протесту пригноблюваних мас. Одночасно великосербська правляча верхівка майже із самого початку стала на шлях шовіністичного диктату відносно несербських народів і національностей країни, що складали близько половини населення. В 1919-1920 рр. в країні розвернувся широкий революційний рух.
Реакційний репресивний режим не міг, проте, розв'язати гострих соціальних, політичних, національних проблем країни. Політика національної нерівності і придушення викликала незадоволеність і протест навіть серед буржуазії несербських народів і національностей, особливо в Хорватії. Прагнучи утримати свої позиції, великосербська правляча верхівка на чолі з королем Олександром вчинила 6 січня 1929 р. державний переворот. Конституція 1921 р. була відмінена, скупщина розпущена, всі політичні партії заборонені, в країні встановлена військово-монархічна диктатура. Але банкрутство відкрито диктаторських методів примусило уряд піти на політичні маневри: в 1931 р. король "дарував" нову конституцію.
Посилився вплив КПЮ, значно активізувалася її діяльність. В 1937 році було утворено нове керівництво КПЮ на чолі з Й. Броз Тіто.
Оголосивши на початку другої світової війни про нейтралітет, уряд Югославії під тиском гітлерівській Німеччині підписав, проте, 25 березня 1941 р. протокол про приєднання до Троїстого пакту (Німеччина, Італія, Японія). Група проанглійськи налаштованих військових 27 березня провела переворот. Новий уряд, що орієнтувався на Англію, підписав 5 квітня 1941 р. Договір про дружбу і ненапад з СРСР. 6 квітня Югославія піддалася нападу гітлерівської Німеччини, до якої приєдналися фашистські режими Італії і Угорщини. В ході звільнення в країні утвердилася нова держава, що була своєрідною формою соціалізму на чолі з КПЮ. 29 листопаду 1945 р. Засновницька скупщина одноголосно проголосила створення Федеральної Народної Республіки Югославії (ФНРЮ). Прийнята в 1946 р. конституція проголошувала ФНРЮ союзною державою з шести народних республік.
Свій шлях до незалежності Словенія почала раніше інших югославських республік. 2 липня 1990 р. словенська Скупщина (парламент) прийняла Декларацію про суверенітет без яких-небудь консультацій і узгоджень з федеральними властями, а 23 грудня 1990 р. в новонародженій державі був проведений плебісцит, на якому 88,5% населення висловилося за повне відділення від Югославії... А 27 червня в країну були введені війська ЮНА нібито "для захисту словенської частини югославських кордонів з Італією, Австрією і Угорщиною". Словенці сформували загони самооборони, які оголосили федеральним силам справжню партизанську війну. Цей конфлікт, який тепер називають "малою війною", тривав 10 днів. В ході бойових дій загинуло 35 військовослужбовців югославської армії і три словенці. 7 жовтня 1991 р. Словенія остаточно підтвердила свою незалежність. Не дивлячись на жорстокий опір керівництва СФРЮ (працюючої вже без представників Словенії і Хорватії), на своєму рішенні настояла. 26 грудня республіка вперше святкувала офіційний День незалежності. А вже в січні 1992 року була визнана багатьма країнами (включаючи всіх членів ЄС).
Сучасний державний устрій і форма правління
Сучасна словенська державність виникла у результаті розпаду Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії. 23 грудня 1991 р. парламент прийняв Конституцію Республіки Словенія.