Курсовая работа: Сутність ділового секрету та способи захисту комерційної таємниці

До даних, що становлять комерційну таємницю належать секретні відомості (інформація) науково-технічного та комерційного характеру, пов’язані з [7]:

- виробництвом і технологією (ідеї, винаходи, відкриття, створені підприємством бази даних, комп’ютерні програми, ноу-хау, технічні проекти, описи технологічних іспитів, промислові зразки);

- управління підприємством (нові методи організації праці та виробництва, укладені та заплановані контракти, інформація про конфіденційні переговори);

- фінансовою діяльністю (калькуляція витрат виробництва підприємства, структура цін, розміри знижок, рівень прибутку, інвестиції);

- господарською діяльністю (огляди ринку, маркетингові дослідження, плани розвитку підприємства).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці" від 9 серпня 1993 року № 611 не можуть бути комерційною таємницею[12]:

- установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою діяльністю та її окремими видами. До цих документів належать статут, установчий договір, ліцензії на здійснення певних видів господарської діяльності, сертифікати на право здійснення деяких видів операцій, патенти тощо;

- інформація за всіма встановленими формами державної звітності. До даних державної звітності належать дані податкової, фінансової (бухгалтерської), статистичної та інших видів звітності, встановлених законом;

- документи про платоспроможність;

- дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов’язкових платежів, а також документи про сплату податків і обов’язкових платежів. До цих даних належать документи щодо ведення податкового обліку на підприємстві і виконання господарських операцій. Тобто документи, на підставі яких встановлюються об’єкт, база і ставки нарахування податків (книги обліку продажу і придбання, податкові накладні, первинні розрахункові та облікові документи, документи про рух коштів тощо);

- відомості про чисельність і склад працівників, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць (колективний договір, штатний розклад, табелі обліку робочого часу тощо);

- інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров’ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків;

- відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об’єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;

- відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню: інформація про випуск акцій підприємством, що пропонуються для відкритого продажу, яка згідно зі статтею 23 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" від 18 червня 1991 року № 1201-XII підлягає обов’язковому опублікуванню.

Комерційна таємниця не включена до переліку об’єктів промислової власності, наведеного у статті 1 Паризької конвенції про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року (чинна в Україні з 25 грудня 1991 року). У статті 39 Угоди "Про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності" (TRIPS) від 15 квітня 1994 року комерційна таємниця визнається об’єктом права у випадках захисту проти недобросовісної конкуренції, як передбачено статтею 10bis Паризької конвенції. Зазначена норма діє на території держав, що вступили до СОТ та ратифікували Угоду. Україна сьогодні не є членом СОТ.

У національному законодавстві комерційна таємниця включена до переліку об’єктів інтелектуальної власності (стаття 420 Цивільного кодексу України).

1.2 "Ноу-хау" як різновид комерційної таємниці

З поняттям "комерційна таємниця" тісно пов’язане поняття "ноу-хау". "Ноу-хау" є вужчим поняттям і складає підінститут комерційної таємниці.

З моменту появи терміна "ноу-хау" (від англ. knowhow – знаю як) і дотепер немає чіткого наукового визначення цього поняття.

В тексті Угоди "Про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності" ноу-хау розглядається як "інформація", яка не розкривається.

Альтернативні підходи до визначення поняття "ноу-хау" постійно обговорюються в юридичній, економічній та технічній літературі, існує і безліч визначень цього терміна. Спочатку цим терміном визначали інформацію, необхідну для здійснення винаходу і спеціально пропущену заявником в описі до патенту. Цьому термінові надавали такий зміст: "знати, як застосовувати патент" [17].

В американських довідниках і словниках 50 – 60-х рр. наводяться такі визначення "ноу-хау" [8]: це технічне вміння або специфічна майстерність у будь-якій галузі, інколи використовується для позначення інтуїтивного або невиразного знання – усвідомленість; це практичне знання того, як зробити або виконати щось уміло і кваліфіковано, з мінімальними зусиллями, набута майстерність або кваліфікованість.

Нині "ноу-хау" визначається як сукупність знань і навичок, що стосуються промислової власності або процесу, пов’язана з таємницями виробництва, є конфіденційною (економічним надбанням, придатним для експлуатації), передається в речовій (матеріальній) та нематеріальній формах [17].

Згідно з визначенням Міжнародної ліги конкурентного права, ноу-хау складаються із технічної, комерційної, адміністративної або іншої інформації, що не охоплюється патентами і використовується при експлуатації певного підприємства, здійсненні інформаційної діяльності, до якої немає легкого доступу (секрет виробництва) і яка може передаватися за договором [19].

До ноу-хау можуть бути віднесені [9]:

- різного роду технічні знання і досвід, що не мають правової охорони, включаючи методи, способи і навички, необхідні для проведення проектування, розрахунків, будівництва або виготовлення будь-яких об’єктів чи виробів, науково-дослідних, дослідно-конструкторських, пусконалагоджувальних та інших робіт;

- розробки та використання технологічних процесів;

- склад речовин, сплавів тощо, методи і способи лікування, пошуку і видобутку корисних копалин;

- знання і досвід адміністративного, економічного, фінансового або іншого порядку.

Водночас, на думку деяких дослідників, "ноу-хау" і "комерційна таємниця" – поняття не стільки ідентичні, скільки такі, що перетинаються. Прихильники цієї позиції трактують ноу-хау як результат творчої діяльності людини, потенційна цінність якого не пов’язана з конкретним бізнесом [19]. На їхню думку, власник ноу-хау, на відміну від власника комерційної таємниці, вводить режим обмеженого доступу лише до тієї його частини, яка може бути передана іншим особам для практичного використання.