Курсовая работа: Сутність екологізації розвитку продуктивних сил України
Безумовно, названі компоненти є дуже важливими складовими механізму екологізації. Однак вони далеко не вичерпують його. Більше того – не є в ньому вирішальними ланками.
В індустріальному технократичному суспільстві, яке досягло апогею в умовах командних економік, центральною ланкою суспільного життя була виробнича сфера. Саме вона визначала політичні, економічні та соціальні процеси. Саме для обслуговування цього працювала людина, найчастіше забуваючи, що в тріаді “організм – особистість – робоча сила” останній компонент таки має бути допоміжним. Навіть мотивація діяльності базувалася не на перший двох компонентах – фізіологічних потребах або соціальних інтересах, але адресувалася до “трудолюдини” – до її трудових подвигів, виробничих успіхів тощо – часто на шкоду її здоров’ю, духовному розвитку, особистісному щастю.
Перехід нашої країни до ринкових відносин змушує по новому переглянути проблему екологізації суспільного виробництва, проаналізувати всю його складність і різноманітність зв’язків повного циклу виробництва і суспільного споживання. У ринкових системах потреби людей є головною рушійною силою і суспільного розвитку взагалі і виробництва зокрема. У так званому потязі з назвою “попит-пропозиція” саме попит є тим могутнім мотивом, який тягне за собою довгий ланцюг пропозицій.
Звичайно, “економічний потяг” відрізняється насамперед сильними зворотними реакціями “вагонів-пропозицій” на “тягу попиту”. Однак у цілому обидві моделі характеризуються зовнішньою подібністю: наприклад, при гальмуванні вагони можуть підштовхувати локомотив, при швидкому розгоні вони, навпаки, починають пробуксовувати (виробники не встигають насичувати ажіотажний попит), і звичайно, вагони постійно “перестукуються”, взаємодію між собою. А головне визначальною рисою незмінно залишається провідна роль локомотива-попиту.
Розуміння того, що споживач є головним винуватцем драми під назвою “екологічна криза” почало формуватися за Заході в 60-ті роки. Тоді на Заході вперше спалахнули наукові дискусії на тему: хто платить за екологічну шкоду – забруднювач чи споживач.
У нашій країні в цей час кипіли гарячі суперечки між “фізиками” і “ліриками”. Перші віддавали перевагу прозі життя, другі - поезії. Що ж до другорядної теми – природокористування, то з виходом на екрани фільму “У озера” питання надовго було знято з порядку денного. Екологічно несвідомий директор промислового підприємства усвідомив необхідність будівництва очисних на радіо полегшення громадськості. Про загибель сотень озер і морів, навіть таких гігантських, як Ладога, Біле море, Арал, Байкал, Азов – країна дізнається через 20-30 років [11 ст. 64-65].
Ланцюжок послідовних процесів руйнування природи, подовжуючись, веде до споживача. Аналізуючи представлений виробничий споживчий цикл, неважко дійти до висновку, що до зниження екологічного тиску може призвести відмова від сповивача найбільш шкідливих видів продукції, заміна первинних природних ресурсів утилізованими з відходів, підвищення ефективності виробництва і нарешті загальне зменшення матеріально-енергетичного обсягу споживання товарів. Перелічуючи напрямки екологізації споживання необхідно зазначити кілька обставин. По-перше, зниження матеріально-енергетичного обсягу споживання не повинно нести зниження якості обслуговування життєвих потреб людини. В іншому разі може виникнути прогнозований компенсаційний потік виробів і послуг для забезпечення “проривів” у споживчих стандартах. Виробництво цих товарів може звести нанівець очікувані екологічні успіхи.
По-друге, від споживання екологічно недосконалих товарів продукція може компенсуватися збільшенням споживання екологічних товарів таким чином, щоб загальний обсяг виробництва послуг, отже і їх виробництво, не зменшувалося. Це надзвичайно важливо, оскільки виробництво залишається єдиним джерелом перебування людей у сучасному світі. Навіть незначне його зниження через численні зв’язки може призвести до відчутних соціально-економічних наслідків, серед яких – зниження життєвого рівня населення, зростання безробіття та ін. крім того зменшення виробництва національного доходу може ослабити науково-технічний потенціал, що в кінцевому підсумку, може призвести до погіршення можливостей розв’язання екологічних проблем. Таким чином, відтворення попиту на екологічні товари (вироби та послуги) є важливою ланкою екологізації економіки [11 ст. 67].
Сьогодні мало хто сумнівається в тому, що насущними потребами людини є дихати не задимленим повітрям, чиста вода для пиття, незабруднені продукти харчування. Коли людина відчуває, що потреба переселитися з промислової зони, купити до дому водоочисну систему, що бажано відмовитися від дешевих продуктів, які можуть містити консерванти або залишки пестицидів, - ми можемо говорити про виникнення інтересів до товарів екологічної спрямованості. І лише коли у людей з’являються кошти, щоб реалізувати свої інтереси, виникає попит на відповідні екологічні товари чи послуги. Це може відбутися тільки за двох умов: або люди стануть багатшими, у них з’являться додаткові кошти, або вони відмовляться від частини інших потреб на користь екологічних. З метою екологізації суспільства мають бути передбачені й реалізовані її передумови.
Розвиток сфери виробництва екологічних товарів та послуг надзвичайно важливі не тільки з екологічних міркувань. Екологізація підприємства сприяє посиленню екологічного потенціалу і розв’язання соціальних завдань. У ФРН на частку екологічних товарів та послуг припадає близько 60-70% експортних продажів. Чи треба говорити про розвиток екологічного підприємства в Україні? Країна, що має колосальний науковий, інтелектуальний та технічний потенціал і яка ще й досі займає в ряді галузей виробництва очисного обладнання, моніторингових систем майже монопольне становище серед країн СНД, могла б за рахунок активної політики, за рахунок виробництва і продажу екологічних товарів та послуг розв’язати значну частину економічних проблем, оживити виробництво, зупинити зростання виробництва.
Незважаючи на значну кількість згаданих економічних категорій характеризують різні сторони виробничо-споживчого циклу, існує загальний для них фактор, що пов’язує розрізненні економічні процеси. Цим єдиним фактором є людина. Говорячи, про екологізацію попиту, пропозиції, торгівлі, комунікацій тощо, ми насамперед, маємо на увазі екологізацію відносин між людьми, говорячи про екологізацію виробництва і споживання, ми розуміємо, що вона може бути реалізована тільки конкретними людьми, їх працею, знаннями, навиками, бажаннями.
В зарубіжних публікаціях в ужиток увійшов термін “екологізація людей”. Це поняття в розширеному значенні, очевидно має включати деякі головні моменти. По-перше, відтворення мотивів, спрямованих на активне відтворення творчого, інтелектуального та технічного потенціалу людей, який забезпечив би можливість досягнення цілей еклогізації. Перше спрямоване на стимулювання бажання людей екологізувати життя. Це, в свою чергу, зачіпає мотивацію, адекватної поведінки споживачів і створення своєрідного преса для виробництва комунікаційних сфер, що викликає у них бажання на екологічно орієнтовані зміни.
Екологізація виконавчого потенціалу людей пов’язана з формуванням навиків, життєвих установок конкретних людей, причому як можливих виробників, так і споживачів продукції. Це потребує створення системи виховних. Інформаційних і освітніх програм та заходів.
Щоб провадити бажання людей виробляти і споживати екологічно сприятливу продукцію, існують десятки організаційних і освітніх програм. Зокрема, розумне поєднання кредитних, податкових і цінових механізмів може зробити випуск екологічної продукції, порівняно з її “брудними” альтернативами, соціальним і економічно вигідним заходом не тільки для виробництва, але й для споживачів. “Чисте” виявляється не дорожчим, а дешевшим “брудного”. Це – для окремого споживача, але в кінцевому підсумку суспільство за чисте середовище змушене заплатити більше. Часто – грошима, іноді – комфортом, у ряді випадків – витраченим часом.
Як змусити людей не тільки захотіти, але й зуміти аналізувати екологічну мрію про чисте повітря, прозору воду. Тільки бажання людей, поєднане з їхніми вміннями, зможе розв’язати завдання екологізації суспільства [11 ст. 69].
3. Природо ресурсний потенціал продуктивних сил України: надрокористування, водоспоживання та використання повітряного басейну
Україна – високо розвинута індустріально-аграрна держава з потужним комплексом галузей важкої та легкої промисловості, з розвинутим сільським господарством. Основними промисловими галузями є гірничо-добувна, паливна, металургійна, хімічна і нафтохімічна, машинобудівна, електроенергетична і харчова. Базуються вони на власних багатих мінералах і сільськогосподарських ресурсах. Основними з них є кам’яне вугілля Донбасу і Львівсько-Волинського кам’яновугільних басейнів, залізна руда Криворізького і Керченського басейнів, Кременчуцького і Бєлозерського залізно-рудних басейнів, сірка Роздольського і Яворівського родовищ, нафта Прикарпатського і Дніпрово-Донецького районів. На Україні видобувають також титанові, уранові, ртутні та горючий газ, кам’яну і кухонну сіль, торф та багато інших корисних копалин. Всього в Україні розробляється 8 тис. родовищ різних корисних копалин. На поверхні землі нагромаджено більш як 12 млрд. тонн відходів, під якими зайнято майже 12 тис. га родючих земель. При сучасних видобутках корисних копалин вже через 15-20 років поверхневі нагромадження сягатимуть 20-25 млрд. тонн, для яких треба відвести ще 15 тис. га родючих земель. Після шахтного видобування корисних копалин залишаються великі підземні пустоти, внаслідок чого на значних просторах відбуваються осідання земель, які потім стають непридатними для виробництва. Там, де мінеральна сировина видобувається відкритим способом, постійно постає площа порушених земель, що вже досягла 200 тис. га, з них 58 тис. га – давно відпрацьовані. Майже у всіх районах гірничорудної промисловості відбувається інтенсивне забруднення сільськогосподарських угідь твердими частинками розривних порід, значно погіршується якість продукції землеробства і тваринництва.
Розширення масштабів видобування корисних копалин, розвиток промисловості, сільського, гідротехнічного і транспортного виробництва вимагають постійного вилучення земель з сільськогосподарського обороту. А через зменшення площі сільськогосподарських угідь збуджуються потенціальні можливості для забезпечення населення продуктами харчування, а промисловості – сільськогосподарською сировиною.
Розгляд питань економіко-екологічної оцінки збитків від деградації деградації грунтів та ефективності землеохоронних заходів дозволяє пропонувати методичний підхід до визначення інтегрального пока0зника інтенсивності та ефективності використання сільськогосподарських угідь. Цей показник характеризує сумарний вихід екологічного та економічного ефектів у розрахунку на одиницю площі. Економічний ефект Являє собою частину вартості готової продукції виробництва (у кадастрових цінах), яку зумовило структурою та якістю сільськогосподарських угідь. Екологічна частина інтегрального показника може бути подана у вигляді екологічних збитків від ерозії грунтів або як вартість нагромадження в грунті гумусу і азоту.
Перед сільськогосподарським землекористуванням стоїть завдання зменшення і зведення до мінімуму величини екологічних збитків з одночасним збільшення екологічного грунту. Це дасть можливість на основі розширеного відтворення родючості грунтів і попередження деградаційних процесів в агро-системі забезпечити високу і стабільну продуктивність землеробства [8 ст. 90].
Наслідками непродуманої системи природокористування в сільському господарстві є порушення кругообігу речовин у природі, розблокування харчових зв’язків і катастрофічне зменшення гумусу в грунтах. Через цю проблему відтворення гумусу в грунтах та підвищення їхньої родючості слід розглядати як найважливішу в народному господарстві України. Інакше наша держава не зможе розраховувати на стабільне вирощування виробництва сільськогосподарської продукції та забезпечення свого населення продуктами харчування.
З метою підвищення продуктивності сільського господарства і реалізації продовольчої програми на Україні розпочалися широкомасштабні роботи по осушенню заболочених і перезволожених земель у західних областях і на Поліссі та зрошенню осушених районів Півдня.
Однак меліорація викликає цілий ряд негативних екологічних наслідків, які в багатьох випадках перекреслюють її позитивний ефект. Найефективнішими екологічними наслідками осушення земель є загальне зниження рівня грунтових вод, зміна гідрогеології та режиму не тільки на території Поліської низовини, але й прилеглих до них районів, перерозподіл стоку річок протягом року, загальне зменшення стоку в головних водних артеріях України, погіршення водогосподарського балансу, переосушення торфових грунтів, поява вітрової ерозії та пилових бур, погіршення умов для рослинного і тваринного світів, зменшення видового складу дикорослих лікарських і ягідних рослин. На зрошувальних землях відбуваються процеси заболочення, підтоплення і засалення, деградації грунтового покриву, зменшення в ньому гумусу, скам’яніння чорноземів, погіршення гідрогеологічного режиму на значних територіях і підтоплення населених пунктів [8 ст. 25-26].
Щоб подолати згубний вплив ерозійних процесів, нині в усіх природних зонах України освоюються ґрунтозахисні системи застосування добрив землеробства, які включають контурно-меліоративну організацію землеробства, комплекси протиерозійних заходів, системи застосування добрив, спеціальну технічну обробку грунту, інтегрований захист рослин від шкідників і хвороб. Оскільки впроваджені елементи і системи землеробства у цілому дають неоднаковий ґрунтозахисний та економічний результат, постає необхідність в їх комплексній еколого-економічній оцінці. Причому допущені втрати мають бути враховані як додаткові затрати, а недопущені – як показники нових прямих річних збитків (втрат грунту) від водної та вітрової ерозії, нормативи запобігання цим збиткам за всіма видами протиерозійних заходів і нормативи недобору продукції на еродованих землях. Їх застосовують у порівняльному аналізі різних варіантів використання угідь, а також для визначення резервів, які можна використати для нейтралізації негативних наслідків ерозії грунтів та інших видів деградації земель [31 ст. 48].
Розвиток продуктивних сил України супроводжується великими темпами водоспоживання.
Використання гідросфери (світового океану і континентальних вод) тісно переплітається з усіма видами територіального і галузевого природокористування. В Україні вода належить до природних ресурсів, що пояснюється не тільки її великим споживанням, а й забрудненням.
З усього річкового стоку. Що формується на Україні, майже 80% використовується в народному господарстві. В ряді районів забирання води з річок набагато перевищило екологічний мінімум, і створюється великий дефіцит водних ресурсів. Води вже не вистачає не тільки в областях Донбасу, але й у східних та північних районах України, де водозабезпеченість є в 3-4 рази більшою. Водночас багато води не можна використовувати в народному господарстві через її надмірне забруднення. На колектори стічних вод перетворилися ріки Донбасу, Придністров’я, Прикарпаття. Понад 80% водних ресурсів України радіоактивно забруднені. Радіоактивно забруднена вода використовується для водопостачання міським і сільським населеним пунктам, тваринницьким фермам і комплексам, для обводнення і зрошення сільськогосподарських угідь [8 ст. 26].
Еколого-економічна політика держави ще не стала чітко впорядкованою системою, а економічне регулювання водокористування ще не організовано належним чином. Для правильного налаштування справи слід насамперед укласти повні переліки об’єктів загальнодержавного та місцевого значення, користування якими підлягатиме регулюванню на державному рівні.
Другий крок – визначення суб’єктів регулювання, які відповідатимуть за стан закріплених за ними водних об’єктів. Досвід західноєвропейських країн переконує, що таким суб’єктом має бути спеціальний госпрозрахунковий орган (басейнове управління).
Третій крок – відведення місць (ділянок) на водних об’єктах, де може здійснюватися конкретне водокористування.
Четвертий крок – укладання переліків водокористування у конкретній прив’язці до видів та місць водокористування і видача їм відповідних дозволів.