Курсовая работа: Свобода слова, преси, журналістської діяльності в Білорусі

Крівник спецпроектів Першого каналу російського телебачення Павло Шеремет неодноразово мав сутички з білоруським урядом, пов*язані з його професійною діяльністю. 17 жовтня 2004 року в Мінську на Шеремета було здійснено напад, він був жорстоко побитий. Зі слів свідка, журналістки Світлани Калінкіної, коли вони разом з Павлом Шереметом виходили з її будинку, на російського журналіста накинулись двоє людей в цивільному одязі. На її крики про допомогу з*явилася міліція, яка запропонувала Шеремету пройти в найближчий відділок міліції для складання протоколу, але звідти він – повернувся лише згодом.

Павло Шеремет і Світлана Калініна разом працювали над публіцистичною книгою «Випадковий президент», в який критикується білоруський президент Алєксандр Лукашенко.

Напад відбувся в дворі Совєтського райвиконкому. Обидва нападники і Шеремет були відвезені до РУВС Совєтського району Мінська. Там всіх затриманих допитали, і тоді, за свідченнями працівників міліції цього відділку, російського журналіста відправили у розподільник на вулиці Окрестіна. Павла Шеремета звинуватили в хуліганстві. Після затримання журналіст опинився і лікарні з черепно-мозковою травмою і вже в лікарні йому вручили повістку в суд. Суд мав відбутися 20 жовтня, але вже в залі засідань Шеремета повідомили що він вільний, як виявилось, документи з міліції до суду так і не були передані.

Після цього інциденту місцеперебування Павла Шеремета тривалий час було невідоме.

В 1997 році Павло Шеремет вже перебував під арештом, тоді він був керівником кореспондентського пункту ОРТ в Білорусі, причиною арешту стало звинувачення в незаконному перетині білорусько-литовського кордону. Кілька місяців він провів у слідчому ізоляторі в місті Гродно і був звільнений на особисте прохання першого президента Росії Бориса Єльцина.

5.1.4 Михайло Мариніч

Ще один політичний в*язень у Білорусі – Надзвичайний і Повноважний посол Республіки Білорусь в Латвії, Фінляндії і Естонії, екс-міністр зовнішньоекономічних відносин, депутат Верховної Ради 12-го і 13-го скликань активний опозиціонер Михайло Мариніч. Його було арештовано в Мінську 26 квітня 2004 року, його визнали винним у присвоєнні оргтехніки, наданої посольством Сполучених Штатів в тимчасове користування громадській організації «Ділова ініціатива», керівником якої він був. При цьому американська дипломатична місія жодних претензій до Мариніча не виявила. Після перебування під слідством його було звинувачено у «незаконних діях стосовно вогнепальної зброї, боєприпасів і вибухових речовин», які начебто були знайдені під час обшуку в його приватному гаражі.

Політика засудили до п*яти років перебування в місцях позбавлення волі – в колонії посиленого режиму – з конфіскацією майна. Мариніч відбував покарання в оршанській колонії(Вітебська область). 18 лютого 2005 року строк перебування під вартою скоротили до трьох з половиною років.

Під час і після суду білоруська опозиція особливо звертала увагу на те, що кримінальне переслідування Мариніча почалось невдовзі після його спроби

у 2001 році сиунути свою кандидатуру на пост президента Білорусі.

В колонії Мариніч переніс інсульт і складне захворювання очей, окрім того за інформацієї адвоката Мариніча у нього загострилась ціла низка хронічних хвороб і він отримав інвалідність другої групи.

14 квітня 2006 року Михайло Маринич вийшов на свободу. В своєму інтерн*ю Інтернет-виданню «Хартыя*97» політик заявив: «Тюрма мене ще більше переконала, що треба йти вперед, треба боротися за негайні зміни. Нам необхідно розвивати країну і суспільство. Треба позбавитись диктатури. Диктатура – це глухий кут».

5.2 Нас убивають

5.2.1 Вероніка Черкасова

20 жовтня 2004 року відома білоруська журналістка Вероніка Черкесова була вбита у власній квартирі – їй нанесли 45 ножових поранень. У вбивстві звинуватили 14-річного сина Вероніки Антона Філімонова – через відсутність інших кандидатур(згодом звинувачення з хлопчика було знято). Суд Центрального району Мінська відхилив скаргу Анатолія Куликова – адвоката Антона Філімонова, сина вбитої журналістки. Нею адвокат оскаржував рішення прокуратури про направлення Антона на примусове психіатричне обстеження.

Постанова була підписана 31 січня, а 1 лютого слідчий прокуратури Мінська Владімір Чумаченко і два працівники райвідділку міліції намагалися забрати Антона прямо зі школи, де він вчився, під час занять. Але його фактично врятували педагоги. Того ж вечора хлопчика вивезли в Москву, до батька – російського журналіста Дмитра Філімонова.

Слідчі відхилили всі версії вбивства, окрім побутового. І відмовились розробляти запропоновану журналістами версію іракської причини вбивства. Незадовго до початку війни в Іраку білоруський Інфобанк, що обслуговував всі торговельні операції з арабським світом, оплатив групі білоруських журналістів поїздку в Ірак. Серед них була і Вероніка Черкасова. Перед смертю вона поновила контакти з працівниками Інфобанку. Однак слідство за таку версію не взялося.

5.2.2 Дмитро Завадський

7 липня 2000 року Дмитро Завадський приїхав в аеропорт «Менск-2», щоб зустріти свого колегу журналіста Павла Шеремета з Москви. Однак Шеремет свого оператора Дмитра Завадського вже не побачив. Коли він вийшов з літака, Завадського не було. Він застав лише замкнену машину на стоянці. З того часу про долю журналіста нічого не відомо. Перед зникненням Дмитро Завадський вже майже не працював у Білорусі. Після інциденту зі зйомочною групою телеканалу ОРТ, коли всі вони

К-во Просмотров: 225
Бесплатно скачать Курсовая работа: Свобода слова, преси, журналістської діяльності в Білорусі