Курсовая работа: Тактика допиту свідка
Для досягнення цих цілей, допит повинен відповідати певним вимогам: бути об’єктивним, всестороннім, повним. Успіх допиту багато в чому залежить від того, чи проведені слідчим підготовчі дії, що передують допиту. Отже, прийнявши рішення про допит, слідчому необхідно:
1. Ретельно вивчити матеріали справи, щоб ясно уявити, які саме обставини повинні бути з’ясовані у допитуваного. На думку С. Стахівського істотну допомогу у підготовці до допиту надає вивчення матеріалів оперативно-розшукової діяльності, оскільки саме завдяки інформації, яка в них міститься, нерідко виявляються очевидці вчиненого злочину, отримуються відомості, що характеризують особистість свідка. Вивчення цих матеріалів розширює пізнавальні можливості слідчого, позитивно впливає на хід встановлення істини.
2. Детально і як можливо повніше вивчити особистість свідка, якого треба допитати, його відношення до події, до тих чи інших осіб, з’ясувати окремі факти з його життя, трудової діяльності.
3. Підготувати докази, які, можливо необхідно буде використати при допиті (речові і письмові докази, висновки експертиз, протоколи показань окремих осіб, касети із звукозаписом показань та ін.).
4. Скласти план допиту, в якому визначити обставини, на встановлення яких направлений допит, послідовність пред’явлення доказів, включити інші необхідні елементи, які являються результатом планування як розумової діяльності слідчого.
5. Підготувати необхідні технічні засоби для фіксації показань свідка і оголошення йому певних аудіо- і відеозаписів показань раніше допитаних осіб, а також забезпечити участь у допиті осіб, які повинні бути присутні у відповідності до закону (перекладач, педагог).
Також слідчий повинен вирішити питання про час і місце запланованого допиту. Тут, в першу чергу, треба враховувати положення кримінально-процесуального закону, які стосуються допиту окремих осіб (наприклад, заборона допиту в нічний час).
Дуже важливим для налагоджування психологічного контакту з допитуваним, і отже, для ефективності допиту в цілому, є узгодження часу допиту з інтересами допитуваного (коли це можливо).
Звичайним місцем допиту являється місце провадження попереднього слідства, під яким розуміється кабінет слідчого або інше службове приміщення, яке він в цей час займає. Однак, якщо він визнає необхідним, допит може бути проведений і в місці знаходження свідка. (ст. 167 КПК України).
Проведення допиту в місці провадження попереднього слідства являється в більшості випадків оптимальним по ряду причин організаційного та психологічного характеру. В своєму кабінеті слідчий відчуває себе «господарем», володіє обстановкою допиту. Обстановка в кабінеті слідчого «повинна бути строгою: нічого лишнього, що могло б відволікати допитуваного, не повинно знаходитись на столі. Посадовити допитуваного так, щоб його було добре видно. Психологічним фактором, який негативно впливає на допит, являється наявність сторонніх подразників. До їх числа можна віднести знаходження в кабінеті сторонньої людини або предметів, які постійно притягують погляд допитуваного,шум за дверима або в сусідній кімнаті, знаходження поблизу вікна, через яке допитуваний може спостерігати, що робиться у дворі, телефонні дзвінки. Всі ці обставини повинні враховуватись при підготовці до допиту».
В деяких випадках допит за місцем перебування свідка або необхідний, або доцільний. Так, допит осіб похилого віку, осіб, які страждають недугою, що унеможливлює або суттєво ускладнює їх явку в кабінет слідчого, хворих треба проводити за місцем їх знаходження. Такої ж рекомендації про місце допиту треба дотримуватись відносно неповнолітніх свідків – вони більш природно і вільно будуть себе почувати, а значить повно і невимушено давати показання у звичній для себе обстановці (за місцем проживання, в школі), ніж в кабінеті слідчого.
7. Вирішивши питання про місце і час допиту, слідчий повинен також ретельно продумати форму виклику свідка. Законом встановлено, що слідчий може викликати свідка на допит повісткою, телефонограмою або телеграмою. Неповнолітній свідок викликається через законного представника (ст. 166 КПК України). Виклик на допит свідка не повинен по можливості бути для нього несподіваним і неприємним за формою. Бажано не викликати свідків на допит через працівників міліції, коли необхідність цього не диктується надзвичайними обставинами (ухилення свідка від явки).
Бувають випадки, коли одночасно необхідно викликати кілька свідків, тоді слідчий повинен створити обстановку, при якій свідки по одній справі не могли б спілкуватись один з одним до допиту.
При виклику свідка слідчий повинен так розрахувати час, щоб не допустити довгого очікування свідків, бо це негативно відбивається на достовірності його показів. Адже, очікуючи, свідок хвилюється, нервує, що призводить до втоми, в результаті чого свідок може упустити суттєві для справи подробиці.
Із сказаного випливає, що слідчий завжди повинен намагатись створити такі умови, таку обстановку, яка б сприяла одержанню у свідка найбільш точних, найбільш достовірних показань.
Підводячи підсумок, слід наголосити, що успішне вирішення завдання допиту (одержання достовірних показань свідка) визначається насамперед якістю підготовки до проведення цієї слідчої дії.
3. Тактичні прийоми проведення допиту
Правила допиту свідка регламентовані кримінально-процесуальним законом. Точне дотримання встановленого законом порядку проведення допиту свідка вже саме по собі забезпечує одержання найбільш достовірних показань. Коло обставин, по яких може бути допитаний свідок, визначається предметом доказування, обставинами конкретної кримінальної справи, особистістю допитуваного і тим об’ємом інформації, яким він може володіти.
Перед тим, як почати допит свідка, слідчий повинен шляхом перевірки документів впевнитись в особистості допитуваного. Недотримання цього правила може призвести до небажаних результатів, так як слідчій практиці відомі випадки явки на допит підставних свідків.
Впевнившись в особистості свідка, слідчий заповнює анкетну частину протоколу, а потім повідомляє свідку, по якій справі він викликаний для допиту. Саме під час запису анкетних даних в протокол на думку Р.С.Бєлкіна слідчий може встановити контакт із допитуваним. Слідчий може виходити за рамки протоколу, цікавитись не тільки анкетними, але й іншими данними про особу свідка (його умови життя, роботи, його оточення).
Велике значення має і попередження свідка про відповідальність за відмову від дачі показань і дачу завідомо неправдивих показань (ст.. 71 КПК України). Оскільки це попередження повинне служити певною гарантією для отримання найбільш достовірних показань, то звідси і висновок, що слідчий не може до цієї процесуальної дії відноситись формально. В кожному конкретному випадку, в залежності від данних, які є про свідка і оцінки слідчим його психічного стану в момент допиту, попередження про відповідальність повинно носити в різних випадках різний характер і робитись в різній формі. Якщо слідчий допитує добросовісного свідка, то насамперед, він повинен домогтись того, щоб свідок правильно зрозумів відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань.
При допиті свідка, який зацікавлений в результаті справи, слідчий повинен роз’яснити йому, що його покази будуть піддані перевірці і у випадку встановлення в його показах неправди, він буде притягнутий до кримінальної відповідальності. При цьому свідку можна запропонувати самому прочитати в Кримінальному кодексі України зміст відповідних статтей. Закон також вимагає від слідчого з’ясувати перед допитом відношення свідка до потерпілого і обвинуваченого. З’ясування такого відношення має суттєве значення для правильної оцінки показань свідка і прийняття необхідних заходів для усунення впливу цього відношення на результат допиту. Одним з важливих завдань слідчого при допиті свідка являється встановлення психологічного контакту, який виражається в схиленні свідка до відвертості і в щирому його бажанні повідомити всі відомості, які відомі йому по справі. При будь-яких обставинах допиту слідчий повинен бути коректним, об’єктивним, вічливим, володіти собою, знаходити спільну мову навіть в тих випадках, коли йому очевидно, що свідок говорить неправду. Проводячи допит, слідчий повинен прагнути викликати до себе повагу та довіру.
Допит свідка повинен починатись пропозицією розповісти все, що йому відомо по справі. Це базується на тому, що перед допитом слідчий не знає повноти обізнаності свідка по конкретній справі. Практиці відомі випадки, коли свідки повідомляли набагато більше, ніж передбачав почути від них слідчий. Крім того, з вільної розповіді слідчий одержує додаткову можливість більш чітко сформулювати питання, які він хоче поставити допитуваному.
Викладення свідком тих чи інших данних в зручній для нього послідовності полегшує їх згадування, сприяє більш повному відтворенню закарбованого в пам’яті. «При викладенні своїх показань свідки іноді висловлюють свої висновки та пропозиції, що стосуються обвинуваченого. Слідчий повинен прислуховуватись до них і з’ясовувати, на підставі чого він прийшов до них і якими фактами він може їх обґрунтувати. В іншому випадку ці заяви (як голослівні) не можуть бути прийняті до уваги.».
Слідчий може рекомендувати свідку певну послідовність викладення тоді, коли останньому треба дати показання по багатьох епізодах і сам він затрудняється у виборі такої послідовності. В деяких випадках слідчий із тактичних міркувань може запропонувати свідку спочатку висвітлити певний факт, а потім розказати про все інше. Мета такого прийому «…або направити розповідь в певне русло – на з’ясування найбільш важливих обставин, або утримати свідка від дачі неправдивих показань, якщо таку небезпеку слідчий може передбачити. В останньому випадку, давши правдиві показання про один факт, допитуваний буде змушений, щоб не суперечити самому собі, правдиво розповісти і про інші факти».
При допиті важливе значення має також об’єктивність слідчого і хороше знання ним матеріалів справи. Це одна із обставин, яка дозволяє слідчому тактично правильно побудувати допит. При цьому важливо, щоб у свідка склалось враження, що слідчому вже все відомо по даній справі, і приховувати якісь обставини не варто. В тому випадку, якщо свідок під час вільної розповіді повністю висвітлить всі обставини і події, які цікавлять слідчого, то задавати йому питання немає необхідності. Але частіше всього свідок під час вільної розповіді не вичерпує теми допиту. Шляхом постановки доповнюючих, уточнюючих і контрольних запитань слідчий повинен доповнити показання свідка.
Доповнюючі – це питання, які задаються з метою доповнення одержаних показань, ліквідацію прогалин. Вони можуть бути направлені на деталізацію показань. Уточнюючі питання можуть бути задані з метою деталізації показань, але частіше – для конкретизації, уточнення одержаних відомостей.
Контрольні питання задаються з метою перевірити одержані показання.
Не слід задавати свідку питання які йому незрозумілі внаслідок його низького загальноосвітнього рівня, або являються не конкретними. Заборонено задавати навідні питання, в постановці яких закладена очікувана відповідь. Питання, які задаються свідкові, повинні відноситись до предмету допиту, витікати одне з одного, бути чітко і граматично правильно сформульованими і, як правило, передбачати розгорнуту відповідь.
Під час вільної розповіді свідка слідчий повинен уважно слухати його і робити собі помітки на аркуші паперу або ж в плані допиту. «Допитуваний постійно повинен бачити, що слідчий уважно слухає його розповідь, зацікавлений в його показаннях».