Курсовая работа: Тактика пред’явлення для впізнання живих осіб
Деякі вчені вбачають завдання впізнання лише у встановленні наявності тотожності об'єктів. Багатьма вченими висловлюються різні думки щодо цілі впізнання. Одні вважають, що ціль впізнання – встановлення тотожності, інші – групової приналежності. На думку П.П. Цветкова, неможливість трактувати «встановлення подібності» як одну з цілей впізнання обумовлена тим, що висновок особи, що впізнає, про подібність не може бути достовірним доказом того факту, що перед особою, знаходиться той же об'єкт, котрий він бачив раніше, а не інший лише подібний на нього. Ця можлива недостовірність пояснюється тим, що при подібності об'єктів існує співпадіння лише декількох ознак різних об'єктів. При впізнанні мова повинна йти про встановлення співпадіння або неспівпадіння ознак, що стосується одного об'єкта. Інакше кажучи, метою впізнання повинно бути встановлення тотожності або відмінності, але не подібності.
Автори, котрі вважають, що завдання впізнання (крім ототожнення) – встановлення групової приналежності, стверджують, що встановлення тільки тотожності об'єкта не узгоджується з вимогами об'єктивності розслідування і звужує можливості цієї слідчої дії. Не можна не погодитися з думкою Є.Ю. Самолаєвої, що коли в ході пред'явлення для впізнання впізнаючий порівнює мислений образ, що раніше спостерігав і запам'ятав, з представленими об'єктами, він, як правило, робить наступні висновки: про їх тотожність, подібність чи відмінність. Оскільки ступінь точності показань впізнаю чого може бути різною, вважається недостатнім обмежуватися тільки висновком про впізнання чи невпізнання пред'явленого об'єкта.
Пред'явлення для впізнання розуміють як один із способів ототожнення. Ототожнення, як відомо, може здійснюватися по матеріальним відображенням (сліди, копії і т.д.) і за чуттєво-конкретним образом, що зберігся в пам'яті людини. Впізнання відноситься до ототожнення другого типу, так як в основі його лежить запам'ятовування ознак об'єкта, що спостерігався людиною у зв'язку з вчиненим злочином. Для визначення суті пред'явлення може бути вжитий термін, що використовується в психології – впізнавання. Впізнавання – це ототожнення того, що зараз сприймається, зі сприйнятим раніше. Ступінь впізнавання буде залежати від умов первісного сприйняття об'єкта, від стану і здібностей суб'єкта, що проводить впізнавання, від властивостей пам'яті даної особи, від умов, в котрих проводиться впізнавання, від часу, що пройшов з моменту первинного сприйняття. Залежно від ступеня впізнавання в результаті пред'явлення для впізнання може бути здійснено або суб'єктивне ототожнення (впізнавання одиничного конкретного об'єкта), або тільки встановлення групової приналежності предмета чи подібності людини (віднесення об'єкта до загальної групи), або невпізнавання. Звичайно, що доказове значення одержаних у цих випадках результатів буде різним. Найбільш важливий висновок про індивідуальну тотожність. Встановлення групової приналежності зазвичай має лише орієнтуюче значення. В психології розрізняють два види впізнавання – симультанне і сукцесивне. Симультанне впізнавання – це впізнавання в результаті миттєвого співпадіння образу людини, що зберігся в пам'яті впізнаючого, і того, що сприймається ним в момент пред'явлення для впізнання. Сукцесивне впізнавання відбувається шляхом розумового порівняння, відбору, співставлення в пам'яті ознак людини, що збереглися в пам'яті і тих, що сприймаються при впізнанні [8, 642].
Пред'явлення для впізнання, в процесі котрого ототожнення чи становлення подібності відбувається шляхом впізнавання, є різновидом (формою) криміналістичної ідентифікації. Дана ідентифікація по мисленому образу відрізняється тим, що об'єкт може бути ідентифікований лише в тому випадку, якщо він раніше безпосередньо сприймався впізнаючим.
Пред'явлення для впізнання можна поділити на певні види.
Залежно від об'єктів, які пред'являються для впізнання розрізняють пред'явлення для впізнання живих осіб; предметів; трупів; тварин; будівлі, ділянки місцевості. Що стосується будівель та унікальних предметів, то пред'явлення деяких унікальних предметів можливе, хоча для них нема однорідних; типові будівлі не можна пред'явити одночасно, хоча вимога однорідності могла би бути виконана. Це не означає, що предмети з подібними властивостями не можуть бути об'єктами впізнання, але процесуальні форми регулювання його в цих випадках повинні враховувати їх властивості. Окремі автори, крім того, в число об'єктів, що пред'являються для впізнання, включають і рукописні тексти. Слід зазначити, що впізнання почерку шляхом його пред'явлення має лише орієнтуючий характер, оскільки для виявлення його загальних і окремих ознак необхідно проводити почеркознавчу експертизу. Однак потреба в такій експертизі може відпасти, якщо впізнаючий впевнено заявляє, що пред'явлений йому текст написаний ним, і це твердження впізнаючого підтверджується іншими доказами по справі. Впізнання рукописного тексту в таких випадках здійснюється не тільки за ознаками почерку, але і за особливостями паперу, фарби і т.п. Не можуть розглядатися як об'єкти для впізнання фотознімки зі скульптурних портретів, виготовлених за методом М.М. Герасимова, і зліпки з лиця і окремих частин тіла невпізнаних трупів, оскільки ідентифікувати можна той самий об'єкт, котрий безпосередньо сприймався раніше. Скульптурні портрети лиця (голови), одержувані шляхом пластичної реконструкції черепа (метод Герасимова М.М.) несуть в собі елементи суб'єктивного сприйняття їх автора. Впізнавання за зліпками може привести лише до встановлення подібності з раніше сприйнятим об'єктом. Як зазначають А.Є. Крикунов, А.Ф. Маєвський неправильним є включення в число об'єктів для впізнання і зліпків зі слідів ніг і різних предметів. При необхідності ототожнення особи за слідами ніг і різних предметів доцільно призначати трасологічну експертизу, а не проводити пред'явлення для впізнання [13, 42].
Залежно від характеру самого об'єкта, який пред'являється для впізнання, виділяють пред'явлення для впізнання об'єкта в натурі або за фотознімками. Ю.М. Корухов вказує на дві умови, що роблять можливим впізнання за фотознімками. Перша – наявність обставин, що виключають чи надзвичайно ускладнюють пред'явлення предмету в натурі, і друга – наявність достатньо чіткого зображення ознак об'єкта на фотознімках, за котрими може бути проведено влізання. Фотознімки відіграють в даному випадку допоміжну роль, об'єктом впізнання продовжує залишатися особа, зображена на фотознімку [12, 14].
Залежно від процесуального становища осіб, які впізнають – пред'явлення для впізнання за участю свідків потерпілих, підозрюваних, обвинувачених, підсудних.
Залежно від стадії кримінального процесу виділяють пред'явлення для впізнання на досудовому слідстві і пред'явлення для впізнання в суді.
За послідовністю проведення виділяють первинне і повторне пред'явлення для впізнання. Повторне пред'явлення для впізнання одного і того ж об'єкта тій самій особі, що впізнає, неприпустиме. А проте, є випадки, коли доцільно і не протизаконне проводити повторне пред'явлення для впізнання, зокрема у суді. Це буде розглянуто нижче.
Оскільки впізнання може бути здійснено на основі окремих зорових, дотикових, слухових, чи інших відчуттів і їх поєднання, то його можна на цій підставі і розрізняти. Наприклад, впізнання сліпою людиною по голосу і ознаками мови. Крім впізнання об'єкта за зовнішнім виглядом впізнаючий може також пам'ятати його особливості, котрі можна відчувати за запахом.
За порядком проведення впізнання людей можна виділяти звичайне і зустрічне впізнання. Суть зустрічного впізнання полягає в тому, що в цій дії передбачається участь одночасно двох осіб, що виступають одночасно в ролі впізнаючи і тих, хто підлягає впізнанню. Для його проведення формуються дві групи тих, котрі підлягають впізнанню – впізнаючих. Потім ці дві групи запрошуються в одне приміщення, і після того, як вони подивляться один на одного, їх розводять у різні приміщення. Там основні учасники в присутності понятих пояснюють, кого і за якими ознаками вони впізнали.
В той же час впізнання можна поділяти і за іншими критеріями, наприклад, місце проведення впізнання (службове приміщення, зал судового засідання, вулиця, квартира), умови проведення пред'явлення для впізнання (звичайне, впізнання особи поза візуальним спостереженням).
Можливі також впізнавальні акти в ході оперативно-розшукової діяльності, наприклад, впізнання в ході розшукових заходів за участю потерпілого, підозрюваного в натовпі. Кримінально-процесуальним кодексом їх проведення не регламентується. Здійснюються вони без дотримання встановленої законом процесуальної форми. Доказове значення його результати можуть набути, якщо такий факт впізнання в наступному зафіксований в допиті. Не дивлячись на корисність такого впізнання при здійсненні оперативно-розшукових заходів, для того, щоб впізнання стало безспірним доказом в суді, ситуацій непроцесуального впізнання та Інших актів впізнання слід уникати.
Таким чином, якщо узагальнити норми кримінально-процесуального закону і рекомендації криміналістичної тактики, можна виділити такі основні ознаки пред'явлення для впізнання: його самостійний характер; встановлення в наявності чи відсутності тотожності або подібності (групової чи родової приналежності) об'єкта, що раніше спостерігався на основі зорових, нюхових, слухових та інших відчуттів; психологічна сутність цієї слідчої дії пов'язана зі сприйняттям, зберіганням та співставленням зафіксованого розумового відображення об'єкта; участь самої впізнаючої особи – свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, підсудного; наявність об'єкта впізнання; пред'явлення для впізнання не менше трьох однорідних об'єктів, серед котрих знаходиться і той, що раніше спостерігався.
2. Підготовка до пред'явлення для впізнання живих осіб
Пред'явленню для впізнання передує цілий ряд процесуальних та допоміжних дій, виконання яких покликано забезпечити правильність виконання впізнання та адекватність оцінки його результатів. Згідно з розробленими рекомендаціями вчених і практиків в підготовку до пред'явлення для впізнання входять: попередній допит особи, яка буде впізнавати; оцінка слідчим ситуації з позиції можливості проведення пред'явлення для впізнання; підбір, підготовка об'єктів, серед яких слід провести пред'явлення для впізнання; створення необхідних умов і обстановки для його проведення; визначення необхідного комплексу науково-технічних засобів, які будуть використовуватися при пред'явленні для впізнання.
У ч. І ст. 174 та ч. І ст. 175 КПК України вказано, що при необхідності пред'явлення якої-небудь особи чи предмета для впізнання слідчий спочатку допитує про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи або предмета, а також про обставини, за яких впізнаючий бачив цю особу чи предмет. Таким чином, завданням допиту впізнаючого є з'ясування: обставин та фактів, які мали місце перед спостереженням; обставин та умов безпосереднього спостереження; сприйнятих ознак об'єкта та самої можливості впізнання; обставин та фактів, що мали місце після спостереження та до моменту допиту [1].
Попередній допит впізнаючого не треба розуміти як спеціальний допит, що проводиться перед актом пред'явлення для влізання. Якщо впізнаючий раніше вже допитувався в справі про прикмети та обставини сприймання об'єкта, що підлягає пред'явленню, то допитувати його вдруге не потрібно.
Показання на допиті, що передує впізнанню, потенційний впізнаючий дає, як правило, у формі вільної розповіді. Якщо відомості, повідомленні допитуваним, неповні чи незрозумілі, слідчий може задати уточнюючі і контролюючі запитання.
При з'ясуванні обставин, при котрих спостерігався об'єкт, слідчий повинен становити: місце спостереження (точне місцезнаходження, розміщення по відношенню до інших об'єктів, в приміщенні. на вулиці, в лісі і т.п.): відстань, на якій знаходився впізнаючий від об'єкта; тривалість і час спостереження; умови погоди, освітлення; в якому стані був допитуваний перед початком події, в процесі спостереження і після того; яка була спрямованість уваги, тривалість сприйняття, ступінь знайомства з об'єктом. Важливо знати, чи нема дефектів зору, слуху впізнаючого. Доцільно з'ясувати, чи добре він запам'ятовує осіб і ознаки речей.
Черговість питань, що стосуються описання окремих прикмет частин тіла людини, повинна відповідати прийнятій в криміналістиці системі описання за методом словесного портрету. Спочатку ставляться питання, що стосуються загальних прикмет (ріст, будова тіла), потім окремих (описання голови, лиця, лобу і т.д.).для того, щоб допомогти допитуваному описати зовнішність людини, слідчий може використати малюнки, діапозитиви із зображенням окремих частин тіла людини, комп'ютерні і композиційні портрети та інші засоби, за допомогою котрих можна активізувати згадуванні допитуваним прикмет і особливостей обличчя і досягнути максимально точного їх описання.
Вислови та терміни, що вживаються допитуваним під час характеристики тих чи інших прикмет, не можуть змінюватися слідчим відносно до криміналістичної термінології. Показання фіксуються в протоколі дослівно. Однак, якщо допитуваний, описуючи прикмети людини, використовує вислови, котрі не дають визначеного уявлення про неї: «обличчя благородне», «обличчя красиве» чи «некрасиве», «фігура спортивна», слідчий шляхом постановки уточнюючих запитань повинен досягнути їх конкретизації.
Відомо, що у ході сприймання та запам'ятовування краще зберігається помітні, особливі прикмети людей. Тому при допиті конче потрібно з'ясувати, чи не мала людина таких особливих прикмет (родимих плям, шрамів, бородавок та ін.), чи не було у неї яких-небудь фізичних недоліків (косоокість, кульгавість та ін.). Якщо допитуваний запам'ятав лише ті прикмети та особливості, котрі знаходяться на закритій одягом частині тіла, пред'являти для впізнання не слід, оскільки такі прикмети і особливості повинні встановлюватися в ході освідування.
Якщо допитуваний чув розмову особи, то необхідно з'ясувати, швидка вона, чи повільна, довгими чи короткими фразами говорила особа, як були побудовані речення, чи використовувалися професійні або жаргонні вислови, чи допускалися граматичні помилки, чи правильно ставилися наголоси і т.п. В тих випадках, коли допитуваний спостерігав особу в русі, слід ретельно з'ясувати особливості його ходьби: швидка, підстрибуючи, дріботлива, з різким помахом рук і т.п.
Під час допиту, що передує пред'явленню для впізнання трупа (коли допитуються особи, у яких зникли родичі чи близькі), необхідно з'ясувати такі дані: ім'я, прізвище, по батькові, вік, фах, зовнішні прикмети (зріст, стан і колір волосяного покриву на голові, колір очей, шкіри тощо), коли особу бачили востаннє, як вона була одягнена, які речі були при ній, а також інші особливості зовнішності (татуювання, стан зубів – наявність пломб, коронок, протезів, відсутність окремих зубів тощо, післяопераційні шрами) [8].
Якщо пред'явленню для впізнання підлягає тварина, то крім її загальних ознак (масть, порода) з'ясовуються особливі прикмети.
З'ясовуючи ознаки предмета, слід встановити: назву і призначення, розміри, форму і колір; матеріал з якого він виготовлений, ознаки, що утворилися у процесі експлуатації (тріщини, забруднення і т.п.).
Необхідність з'ясування прикмет і особливостей особи або об'єкту може виникнути після того, як проведений допит передбачуваного впізнаючого. В такому випадку допустимо проведення повторного допиту. Проведення повторного допиту іноді буває необхідним через короткочасну втрату допитуваним пам'яті. Однак слід мати на увазі, що якщо описання допитуваним ознак особи або об'єкту відрізняється від описання, котре він дав на першому допиті, то слідчий повинен з'ясувати причини зміни показань. Якщо розбіжності в показаннях в ході допиту не вдалося усунути, то впізнання проводити недоцільно, так як його результати не будуть мати доказового значення.
Досить часто виникає ситуація, коли допитуваному важко назвати ознаки особи, проте він заявляє, що може при пред'явленні впізнати її або при попередньому допиті називає одні ознаки, а при пред'явленні об'єкта впізнає його за іншими. Щодо цього питання в літературі немає однозначної думки. Зокрема, А.Я. Гінзбург пише: «коли з попереднього допиту не зрозуміло, з яких підстав допитуваний не назвав прикмети особи, що підлягає впізнанню, або заявив, що не розглянув прикмети, а потім впізнав пред'явленого, цінність такого впізнання сумнівна і навряд чи можна говорити про винність впізнаваної особи». Як обґрунтовано, на мою думку, зазначають деякі науковці, законодавче положення ст.174 (слідчий перед початком впізнання зобов'язаний провести допит особи, яка впізнає, щоб з'ясувати конкретні ознаки об'єкта, що підлягає впізнанню) не відповідає сучасним уявленням про психологічні механізми розпізнавання образів людини. При впізнаванні, коли воно є підсвідомим, особа може не запам'ятати прикмети, не зможе про них поінформувати на допиті, але варто їй пред'явити цю особу, і вона впевнено впізнає її серед багатьох схожих. Трапляється і таке, що той, хто впізнає, побачивши об'єкт, згадує та називає багато особливостей, про які раніше на допиті не згадував.