Курсовая работа: Техніка писанкарства
Тут і починається катання крашанок по лубку, гра на вбитки, гра в паци, в хрещика, в перепілочку, хороводи, танці, дер-дер і таке інше".
Звичайно, у простих людей стіл був скромнішим, але свято не обминало жодної хати. Цього дня всі люди відпочивають, йдуть на кладовище до поховань своїх рідних.
У великодній понеділок, який ще називають волочильним, люди ходять один до одного в гості, обдаровують гостинцями. Цей день має і назву "обливаний понеділок", бо за давнім звичаєм хлопці обливають водою дівчат.
Про цей звичай розповідалось, наприклад, в історичному творі "Синопсис" вперше надрукованому у Києві в 1674 році. "Об облиянии водою на Великдень. Неціи от древних беззаконий источником и езером, умноження ради плодов земных, жертвы приношаху, а временем и людей в воде топяху. По некіих странах россійских еще й доселе древнего того безчинія отновляется память, егда в время пресветлаго дне Воскресения Христова , собравшеся. обоего полу юноти или и старый друг друга, по подобію некоего утешения, в воду вкидают. И случается наваждением бесовским вверженному в воду или о камень, или о древо разбитися, или утопати и зле испущати душу свою. Иные же аще не вкидают в воду, то поливают водою, томужде бесу жертву древних забобонов отновляюще. А ныне в обычай утешения, а не жертвы ідолскія, творят.Обаче лучше бы и тому не быти." [3, C. 24]
Згадує про цей звичай і Г.-Л. де Боплан: "Ознайомтесь ще з однією витівкою, яка проходить спозаранку у світлий понеділок. Парубки групами простують вулицями і, коли стрінуть дівчат, то хапають їх та силоміць тягнуть до колодязя. А там обливають їх п'ятьма-шістьма відрами води. Дівчата ніби скупані, мокрі з голови до п'ят. Проте ця забава дозволена лише до полудня.
На другий день, у вівторок, черга за дівчатами, але хлопцям вони відплачують більш лукаво. Кілька дівчат ховається у якійсь хаті з глеками, повними води. На вулиці залишають малу дівчинку, яка умовним вигуком повідомляє їх, що бачить парубка. В ту саму хвилину всі дівчата вибігають на вулицю і з криком та вереском ловлять парубка. На допомогу їм біжать інші дівчата; поки дві-три найкремезніші тримають хлопця за руки, інші виливають за шию усі глеки води. І відпускають його лише тоді, коли він мокрий, як хлющ. Ось так пустують парубки і дівчата у великодні дні Та дорослі чоловіки мають іншу забаву у світлий понеділок. З самого ранку вони сунуть натовпом до замку, щоб побачитися із своїм паном; той терпеливо їх дожидає. Низько вклонившись йому, кожен селянин підходить і дарує чи курку, чи якусь іншу птицю.
З вдячності за таке обдаровування пан частує своїх селян горілкою; задля цього наказує викотити барило горілки і поставити посеред майдану". Третього дня свято виряджали - люди збиралися у корчму на музики і там веселилися.
Збирачі і колекціонери писанок нерідко і публікували свої зібрання. Більше десяти писанок із сіл Полошки, Дунаєць, Чорториг (нині Шевченкове), що знаходились у Глухівському повіті Чернігівської губернії, зберігались у колекції писанок П.Я.Литвинової. На білому й кольоровому тлі зображались тюльпани, рожі, гвоздики, півонії. Використані барвники із сандалу, лушпиння цибулі, чорного соняху.
Однією з найбільш представницьких на Лівобережній Україні була колекція писанок Лубенського музею. Там знаходилось і 75 писанок із Чернігівщини. Надійшли вони до музею в 1895 році із Кролевця, який тоді входив до складу Чернігівської губернії. Зібрані в селах Глухівського і Кролевецького повітів. 21 писанка походила із села Слоут Глухівського повіту. З Кролевецького повіту одна писанка надійшла із села Андріївка, ще 35 - із села Добротове, а решта із села Мутин. Всі писанки із села Добротове виготовила козачка Марфа Максимівна Очкур. Хоча вона й втратила зір на одне око, але наполегливо займалась писанкарством протягом більш ніж 50 років. Майстриня навчилась прикрашати яйця в літа своєї молодості, які пройшли в селі Подолове також Кролевецького повіту.
Кожний композиційний тип розпису вона розробляла в багатьох варіантах Називала писанки М.М.Очкур в залежності від того, що зображали узори. Це виключно рослинні мотиви - "тюльпан з квіточками", "тюльпан з трав'янцями" (трав'янка - польова гвоздика), "півонія", "півонія з трав'янцями", "трав'янці", "тюльпан з гвоздичками", "кукіль", "рожа", "півонія з гвоздиками і трав'янцями", "гвоздика".
Виконувались писанки звичайно в кілька кольорів. Із рук майстрині виходили мальовничі твори орнаментального мистецтва. В тому ж таки селі Добротовому займались писанкарством Євфимія Титиха та Василиса Гамалійка.18 писанок із села Мутин дуже близькі своїми орнаментами до попередніх. Серед них зустрічались і зображення вазона з квітами. Цей мотив був дуже вживаний у вишиваних чернігівських рушниках XIXст.
7 писанок надійшли до Лубенського музею з колишнього Прилуцького повіту Полтавської губернії (нині це в основному територія Прилуцького району Чернігівської області). Одну з них виготовила Євдокія Максимова в селі Дідівці в 1890 році з рослинною композицією "бузенник" - на червоному тлі жовті і зелені квітки. Цікаві писанки виготовила Марфа Цинбалова із слободи Петрівка. Писанкарка Параска Бодика (село Рудівка) була представлена у зібранні музею однією писанкою. На білому тлі яйця зображені п'ять трояндових пуп'янківз червоними пелюстками, жовтими чашечками і зеленими листочками.
8 XIXст. на Чернігівщині писанки виготовляли здебільшого заміжні жінки, які дуже старанно відносились до цієї справи. Розписували писанки не в якісь спеціально виділені для цього дні, а протягом 4-6 тижнів великого посту. У святкові та недільні дні розписувати яйця не годилося. Писанки не лише дарувалися, а й продавались Двохкольорова писанка коштувала 5 коп., а в кілька кольорів - 7-9 коп. Відзначалось, що звичай приготування писанок в XIXстолітті йшов до занепаду [19, C. 178].
В кінці XIXст. 5 писанок із Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії зберігались у зібранні історико-географічного музею при реальному училищі у Єлизаветграді. Але ця колекція невдовзі перестала існувати. Частину її передали до Лубенського музею.
До XIVАрхеологічного з'їзду, який проходив у Чернігові в 1908 році з нагоди відзначення тисячоліття від року першої згадки про древнє місто в літопису, була відкрита велика виставка. Серед її експонатів відвідувачі мали змогу познайомитись з 60 зразками мистецтва писанкарок Чернігівщини. Для демонстрації на виставці писанки збирали по селам вихованці чернігівської семінарії під час пасхальних вакацій. Вони мали спеціальну програму із семи пунктів для збору відомостей про писанкарство, а саме: чи існує звичай виготовляти писанки; вік людей, які їх виготовляють;у кого вони навчались; спосіб виготовлення писанок, барвники і обладнання; орнамент виконується за зразками чи по пам'яті; як називаються окремі рисунки і скільки їх відомо; представити зразки писанок з назвами орнаментів.
На виставку доставили писанки і відомості про них із сіл Вільшане, Киселівка та Чепелів Сосницького повіту, Попівка та Ображіївка Новгород-Сіверського повіту, села Куршановичі Новозибківського повіту, села Локотки Глухівського повіту та з містечка Ічня. В усіх цих населених пунктах існував звича?