Курсовая работа: Технологія використання психолого-педагогічної діагностики в соціально-педагогічній роботі

Оскільки діяльність соціального педагога є багатоплановою, а її функції різноманітні та опираються на різні області наукового знання, у практичній роботі йому буває досить важко зберігати зону своєї професійної компетентності. Це стосується і діагностичної роботи, в якій необхідно відмежувати види діагностики та її методи, пов'язані з різними галузями науки.

Психологічна діагностика (психодіагностика) є вимірюванням індивідуально-психологічних властивостей особистості або інших об'єктів, що піддаються психологічному аналізу (група, організація). Її метою є встановлення психологічного діагнозу як висновку про актуальний стан психологічних особливостей особистості (або інших об'єктів) і прогнозу їх подальшого розвитку. Соціальний педагог не ставить психологічний діагноз, але він може виявити або використовувати в якості опорних психодіагностичних ознак наступні фактори ризику:

а) у молодшому шкільному віці:

- поєднання низької пізнавальної активності та особистісної незрілості, які не дозволяють оволодіти новою соціальною роллю учня;

- стійке рухове розгальмування і ейфоричний фон настрою, що знижують самоконтроль і самоорганізацію у діяльності та поведінці;

- підвищене прагнення до вражень у вигляді потягу до гострих відчуттів і бездумних вражень як симптоми і схильності до девіантної поведінки;

- підвищений інтерес до ситуацій, що включає жорстокість та агресію як компонент формування дитячої агресивності;

- невмотивованість, неадекватність і неефективність поведінки як вказівка на проблему особистісного і психічного здоров'я;

- негативне ставлення до навчання, школи, стійка неуспішність, втечі із дому, шкільні конфлікти як ознаки шкільної дезадаптації;

- поведінкові реакції у вигляді відмови, захисту, компенсації, емансипації як наслідок негармонійного ставлення до дитини і незадоволення її потреби в повазі, самоствердженні, досягненнях;

б) у підлітково-юнацькому віці:

- збереження інфантильності, крайня залежність від ситуації, схильність уникнення труднощів, слабовілля, відсутність самоконтролю і саморегуляції як несформованість основних передумов особистісного розвитку;

- поєднання інфантильності з великою збудливістю, афективністю, що призводить до некерованості поведінки;

- ранній статевий розвиток у поєднанні з підвищеним інтересом до сексуальних проблем, що призводить до істероїдної поведінки, алкоголізації, токсикоманії, наркоманії, бродяжництва, агресії;

- переорієнтація інтересів на позашкільне оточення, тенденція до засвоєння зовнішніх форм підліткової поведінки, імітації її асоціальних форм як вказівка на середовищну дезадаптацію, деформацію особистісного розвитку і загрозу асоціальної поведінки[22;39].

Соціальна діагностика - це комплексний процес виявлення і вивчення причинно-наслідкових зв'язків і взаємин у суспільстві, що характеризують його соціально-економічний, культурно-правовий, морально-психологічний, медико-біологічний і санітарно-екологічний стан. Її метою є постановка соціального діагнозу, тобто науково обґрунтованого висновку про стан соціального здоров'я.

Джерелами інформації є епідеміологія, дослідження відносин між соціальним працівником і клієнтом, бесіди з індивідами, сімейні і групові сеанси, вимірювальні методики і методики спостереження.

Концентруючи роботу навколо зростаючої особистості і її соціального оточення, соціальний педагог може використовувати дані соціальної діагностики про проблеми учасників соціальної ситуації розвитку дитини, аналізувати їх вплив на дітей і прогнозувати наслідки для розвитку дитячої особистості.

Питання та проблеми дорослого соціального оточення вельми різноманітні. До них можна віднести небажані, тупікові, кризові та екстремальні ситуації, які є перешкодою до досягнення цілей або заважають задовольняти насущні потреби особистості. При цьому вимагає уточнення суб'єктивне ставлення людини до важких ситуацій, а також ступінь психологічного дискомфорту або рівень стресу, які ці ситуації викликають. Відомо декілька класифікацій психосоціальних проблем клієнтів:

1) дефіцит матеріальних засобів, особистісні недоліки, відсутність

знань і досвіду;

2) деформація особистості або психічні захворювання;

3) розбіжність між очікуваннями клієнта та інших людей, між особистісними запитами і рамками соціальної ролі, невизначеність і суперечливість статусних ролей (X. Перлман, 1968).

Проблеми у всіх випадках визначаються як незадоволені потреби. Зокрема, У.Рід (1978) запропонував таку класифікацію: міжособистісні конфлікти, незадоволення соціальними відносинами, проблеми, пов'язані з прийняттям рішення, емоційне виснаження, неадекватні ресурси тощо. Практичних працівників може поставити в глухий кут величезний обсяг інформації, необхідної для кваліфікованого діагнозу. Потрібні чіткі вказівки про те, як отримати потрібну інформацію і які засоби будуть використані для цієї мети. Зазвичай при постановці соціального діагнозу виникають наступні питання:

1. Хто є клієнт? Які його характеристики і стадії життєвого циклу?

2. Які проблеми турбують клієнта, людей із соціального оточення?

3. Яким чином, хто і коли помітив проблему і що цьому передувало?

4. Які основні внутрішньоособистісні, міжособистісні, групові і місцеві стрес-фактори заважають клієнту функціонувати повноцінно?

5. Які досяжні цілі, визнані клієнтом, могли б стати відправною точкою для надання допомоги?