Курсовая работа: Тема "втрачених ілюзій" в творах Оноре де Бальзака. "Втрачені ілюзії" та Гюстава Флобера "Виховання почуттів"

Даніель д’Артез був геній, “ Ton livre est sublime. Еt ils m'ont commandй de l'attaquer. - Твоя книга чудова. А вони звеліли мені її зарізати!”, але все повстало проти нього, навіть друг.

Отже, ми розглянули один роман і тепер сміливо можемо перейти до ілюзій героїв із “Виховання почуттів” Гюстава Флобера.

Напевне, одної з найбільших втрат ілюзій у даному романі зазнав Шарль Делор’є. У його житті крах розпочався ще з його юності, коли він плекав у своїй душі плани щодо спільного майбутнього із Фредеріком. “D'abord, ils entreprendraient un grand voyage; puis ils reviendraient а Paris, ils travailleraient ensemble, ils ne se quitteraient pas; - et, comme dйlassement а leurs travaux, ils auraient des amours de princesses dans des boudoirs de satin, ou de fulgurantes orgies avec des courtisanes illustres. - Передусім вони здійснять велику подорож; працюватимуть разом, ніколи не розлучаючись, а після праці відпочиватимуть. . .” Зрозуміло, що краху ті плани почали зазнавати поступово, коли хлопці почали дорослішати. Так, час розбив їх ілюзії, які були все ж таки тілесними і ми вважаємо реальними. Але це ще не все “падіння”, якого зазнав Делор’є. І чим далі, тим ставало гірше. Згодом настало розчарування щодо людей загалом, та Фредеріка зокрема. А особливо болісний удар прийшов зі сторони звідки його він зовсім не чекав - від свого честолюбства. “... un homme couvert d'un vieux paletot ,archait la tete basse, et avec un tel air d'accablement, que Frederic se retourna, pour le voir... Comme il prechait la fraternitй aux conservateurs et le respect des lois aux socialistes, les uns lui avaient tirй des coups de fusil, les autres apportй une corde pour le pendre. - . . . понуривши голову, йшов якийсь чоловік у старому пальті, у нього був такий засмучений вигляд, що Фредерік озирнувся; його усунули; влаштувався юрисконсультом” Ще одна розвіяна життям тілесна, реальна ілюзія. Єдиним позитивним є те, що Делор’є не плекав ілюзій щодо жінок та кохання, що і врятувало його від ще болючішого краху.

Жінкам ілюзії втрачати куди болючіше ніж багатьом чоловікам. Можливо це тому, що жінки - більші мрійниці, а може тому, що ілюзії у них переважно душевного характеру. Пані Моро не була виключенням. Як і кожна мати вона будувала грандіозні ілюзії щодо сина та його майбутнього “Mme Moreau nourissait une haute ambition pour son fils. - Пані Моро покладала на сина честолюбні надії”. Ми не вважаємо за потрібне тут уточнювати усі її ілюзії, адже всім це і так зрозуміло. Але про їх крах не згадати неможливо “Quand а Frйdйric, ayant mangй les deux tiers de sa fortune, il vivait en petit bourgeois. - Що ж до Фредеріка, то, витративши дві третини своїх статків, він жив тепер як скромний буржуа”.

Але, наприклад, пані Дамбрез була зовсім інакшою жінкою більшість її ілюзій складали тілесні, проте реальні. Втрата статків таки підкосила нещасну жінку “Une mиre en deuil n'est pas plus la,entable prиs d'un berceau vide que ne l'йtait Mme Dambreuse devant les coffres-forts bйants. - Мати в скорботі за померлою дитиною не так побивається над порожньою колискою, як горювала пані Дамбрез перед опустілими шафами”.

Ще одним зразком згубних тілесних ілюзій є журналіст Юссоне. Крах його ілюзій привів його до певних ницих вчинків, як ото, образа друзів “C'йtait, sans le moindre doute une vengeance d'Hussonnet contre Frйdйric, pour son refus des cinq milles francs. - Це, без найменшого сумніву, була помста Юссоне Фредерікові, за його відмову в п'яти тисячах франків”.

Але невже ми не зможемо знайти у Флобера хоча б невеличкий відтінок душевних ілюзій. Ні, він все ж таки присутній у Дюссардьє та Луїзи. В першого була, напевно, одна з найчистіших, хоч і примарних ілюзій серед всіх “Je ne voudrais aimer qu’une - Я б хотів кохати тільки одну”.

А Луїза пала жертвою ілюзій, які вона плекала в силу своєї молодості та недосвідченості “Jure-moi que tu n'en aimes aucune? Il jura. - Заприсягни, що ти жодної з них не любиш! Він поклявся”. Він поклявся й забив перший гвіздок у труну Луїзиних ілюзій, щодо чистого кохання. Але потрібно бути відвертими, її ілюзії ніколи б не стали реальними, через невпевненість Фредерікового характеру[10; 37].

Отже, загалом можна зробити висновок, що у обох письменників герої мали як честолюбиві, так і щиросердні ілюзії. І не завжди це була їхня вина, що часом, ілюзії розбивалися з такою невблаганною жорстокістю.

2.3 “У Парижі годі зберегти хоч якісь ілюзії”.

Мова у цьому розділі буде йти про головних героїв Люсьєна та Фредеріка з романів Оноре де Бальзака “Втрачені Ілюзії” і Гюстава Флобера “Виховання Почуттів” відповідно. Але перш ніж ми перейдемо до розгляду ілюзій героїв нам необхідно звернути увагу на них самих, щоб скласти повне враження про їхні ілюзії.

В обох героїв є і спільне, і відмінне. Спільне пояснюється добою, про яку йде мова у романах, адже, на той час “романтичного героя-аристократа змінює виходець із буржуазії, який рветься зайняти місце “вверху” [1; 89]. А відмінним є те, що вони творіння різних рук та умів.

“Lucien est une harpe dont les cordes se tendent ou s'amollissent au grй des variations de l'atmosphиre - Люсьєн - ніби арфа, струни якої натягуються чи слабнуть залежно од вітру чи вологості повітря”. Така коротка і водночас влучна характеристика героя дає нам змогу в загальному зрозуміти, які ж ілюзії він може ставити перед собою. Проходячи свій життєвий шлях, Люсьєн міняв ілюзії як рукавички, але й крах ілюзій не лякав і не спиняв його.

Такого першого краху він зазнав у Парижі: “la brillante Parisienne faisait si bien ressortir les imperfections de la femme de province, que Lucien, doublement йclairй. Lucien, honteux d'avoir aimй cet os de seiche - Блиск парижанки так підкреслював вади провінціалки, що Люсьєн зразу прозрів; Люсьєн засоромився свого кохання до цієї чаплі”. Ось такі думки витали у Люсьєна в голові і йому навіть не спало на думку згадати свій власний вигляд кілька годин тому. “Non, s'йcria-t-il, je ne paraоtrai pas fagotй comme je le suis devant madame d'Espard - Ні, я не стану перед очі маркізи отаким опудалом”, хоча саме тоді він дійсно мав би відчути крах ілюзій. Проте, самозакоханість врятувала його тоді. Проте, “біда сама не ходить”, як кажуть люди й втрати ілюзій посипались одна за одною. Ілюзія щодо виходу в суспільство зазнала краху аж двічі “Madame de Bargeton - au lieu de le sauver elle l’a perdu. - Пані де Баржетон - замість того щоб просвітити його, вона його занапастила.”, щодо здобуття багатства - розвіялася “remonta tenant les piиces de la procйdure qui d'aprиs l'endos avait dйclarй Lucien commerзant - повернулася з виконавчим листом, який оголошував Люсьєна комерсантом-боржником.”, щодо повернення собі материного ім'я - розлетілася в друзки “Je ne te blвme pas d'avoir tentй de faire revivre la noble famille d'oщ je suis sortie ; mais, а de telles entreprises il faut avant tout une fortune, et des sentiments fiers : tu n'as rien eu de tout cela. - Я не виню тебе ти хотів відновити шляхетний рід, із якого я вийшла. Але щоб така спроба була успішною, потрібне багатство й почуття власної гідності: а ти не маєш ні того, ні того”.

Навіть ілюзія щодо свого таланту - пішла за вітром “Prenez garde а vous, mon cher ? vous n'avez plus d'esprit, ne vous laissez pas abattre, ayez de la verve. Il nous envoie des choses pitoyables. - Що з вами сталось, друже? Не занепадайте духом, підбадьортесь! Він надсилає нам жалюгідні речі”.

І що ж тоді спричинило крах стількох ілюзій цього молодого таланта? Париж чи все-таки він сам? Чи може всі його ілюзії були зовсім примарними? Даючи відповідь на ці запитання, можна вигадати багато речей, але ж людина залежить тільки сама від себе, а обставини можуть вносити лише невеличкі корективи.

Фредерік - ще одна жертва Парижу чи свого характеру та поведінки?

Можна надзвичайно коротко сказати про ілюзії Фредеріка Моро цитатою “. . . безвільний, не зумівший довести до кінця ні один із своїх задумів, не зумівший знайти своє місце в житті.” [9; 83] Дана цитата відображає вже сам результат - несправджені ілюзії. а що ж саме плекав у своїй душі пан Моро?

Перш за все він підігрівав ілюзії своєї матері щодо власної кар'єри та честолюбивих планів “Frйdйrique a senti que son qmbition s’allume encore une fois. Le dйputat futur a dit qu’il y ira demain - Фредерік відчув, як знову загорається його честолюбство. Майбутній депутат відказав, що вирушить туди після завтра”.

Але йому, як і його матері довелося не раз витерпіти крах ілюзій, зазвичай матеріальних та примарних “Ils m’ont repoussй. Rien а faire - Вони мене відштовхнули! Нічого не вдієш”. І таку фразу йому доводилося говорити собі і не раз.

Проте не тільки краху матеріальних ілюзій він зазнав. Фередерік не був повністю закоренілим поціновувачем грошей. Він ще також полюбляв і жіночу красу. Дуже часто буває так, що краса збігається у понятті з коханням. І тому нерідко нам доводиться бачити як вмирає ілюзія щодо кохання, після того як ми поховаємо ілюзію щодо краси, несуттєво якої - фізичної й духовної. Так сталося з Люсьєном Шардоне. Ця доля не оминула і Фредеріка Моро. Він обожнював красу жінки, яку зустрів вперше “Ce fut comme une apparition... Jamais il n'avait vu cette splendeur de sq peau brune, la sйduction de sa taille, ni cette finesse des doigts que la lumiиre traversait. - Перед ним постало ніби видіння... Ніколи він не бачив такої прекрасної смаглявої шкіри, такого звабливого стану, таких тонких пальців, що просвічувалися наскрізь.”, і майже ненавидів її, коли проводжав в останнє: “La lampe, posйe sur une console, йclaira ses cheveux blancs. Ce fut comme un heurt en pleine poitrine. Pour lui cacher cette dйception... - Лампа освітила її посивіле волосся. Його немов вдарило в груди. Щоб приховати своє розчарування. . .” Він розчарувався в ній, розлюбив її, але все ж таки не зрадив свій ідеал:

“Son visage s'йpanouit, et elle voulut savoir s'il se marierait. Il jura que non.

- Bien sur ? Pourquoi ?

- A cause de vous.

Їй захотілось узнати, чи він одружиться. Він заприсягнув, що ні.

-Чому?

- Заради вас.”

Так розлетілася ще одна ілюзія. Не перша і не остання у житі Фредеріка. А ще одна, яка дала початок наступній. Адже людина не може жити без ілюзій.

І, напевне, це не Париж винен у красі наших ілюзій, мрій, сподівань. Це ми самі винні у тому що відштовхуємо наші ілюзії, розбиваємо їх, і тільки для того, щоб потім створити собі нові.

ВИСНОВКИ