Курсовая работа: Теоретико-методологічні і прикладні проблеми визнання ймовірності банкрутства підприємства
- різке збільшення рівня втрат виробництва і збуту товарів в зв'язку з нераціональною структурою управління, застосуванням дорогих технологій, засобів і предметів праці тощо;
- відсутність стимулів праці у персоналу підприємства;
- виникнення збитків підприємства у зв'язку з незадовільною організацією роботи з ринком, не конкурентоздатністю товарів.
Як відзначають західні спеціалісти, в класичній ринковій економіці зовнішні фактори обумовлюють 1/3, а внутрішні – 2/3 всіх банкрутств. Однак, слід зазначити, що для сучасної України характерною є зворотна пропорційність впливу цих факторів. Політична й економічна нестабільність, порушення регулювання фінансового механізму та інфляційні процеси слід віднести до найбільш значних факторів, які погіршують кризову ситуацію на українських підприємствах.
1.3 Методи діагностики неплатоспроможності і банкрутства підприємств
Прогноз банкрутства як самостійна проблема виникла в передових капіталістичних країнах (і в першу чергу, в США) відразу після закінчення другої світової війни. Цьому сприяло зростання числа банкрутств у зв'язку з різким скороченням військових замовлень, нерівномірність розвитку фірм, процвітання одних і розорення інших. Природно, виникла проблема можливості апріорного визначення умов, що ведуть фірму до банкрутства.
Спочатку це питання розв'язувалося на емпіричному, чисто якісному рівні і, природно, приводило до істотних помилок. Перші серйозні спроби розробити ефективну методику прогнозування банкрутства відносяться до 60-м рр. і пов'язані з розвитком комп'ютерної техніки.
Відомі два основні підходи до прогнозу банкрутства.
Перший базується на фінансових даних і включає операцію деякими коефіцієнтами: Z-коефіцієнтом Альтмана (США), коефіцієнтом Таффлера, (Великобританія), і іншими, а також уміння «читати баланс».
Другий виходить з даних по збанкрутілих компаніях і порівнює їх з відповідними даними досліджуваної компанії.
Перший підхід, безперечно ефективний при прогнозуванні банкрутства, має три істотні недоліки. По-перше, компанії, що зазнають труднощі, всіляко затримують публікацію своїх звітів, і, таким чином, конкретні дані можуть протягом років залишатися недоступними. По-друге, навіть якщо дані повідомляються, вони можуть виявитися «творчо обробленими». Для компаній в подібних обставинах характерне прагнення обілити свою діяльність, що іноді доводить до фальсифікації. Потрібне особливе уміння, властиве навіть не всім досвідченим дослідникам, щоб виділити масиви підправлених даних і оцінити ступінь завуальованості. Третя трудність полягає в тому, що деякі співвідношення, виведені за даними діяльності компанії, можуть свідчити про неплатоспроможність в той час, як інші – давати підстави для висновку про стабільність або навіть деяке поліпшення. У таких умовах важко судити про реальний стан справ.
Другий підхід заснований на порівнянні ознак вже збанкрутілих компаній з такими ж ознаками «підозрілої» компанії. За останні 50 років опублікована безліч списків збанкрутілих компаній. Деякі містять їх опис по десятках показників. На жаль, більшість списків не упорядковує ці дані по ступеню важливості і ні в одному не проявлена турбота про послідовність. Спробою компенсувати ці недоліки є метод балльной оцінки (А-рахунок Агенті).
На відміну від описаних «кількісних» підходів до прогнозу банкрутства як самостійний можна виділити «якісний» підхід, заснований на вивченні окремих характеристик, властивих бізнесу, що розвивається у напрямку до банкрутства. Якщо для досліджуваного підприємства характерна наявність таких характеристик, можна дати експертний висновок про несприятливі тенденції розвитку.
Перш ніж переходити безпосередньо до опису методик, що реалізовують ці підходи, необхідно чітко з'ясувати, що саме ми збираємося передбачати. Загальноприйнятою є думка, що банкрутство і криза на підприємстві – поняття синонімічні; банкрутство, власне, і розглядається як крайній прояв кризи. Насправді ж справа йде інакше – підприємство схильне до різних видів криз (економічним, фінансовим, управлінським) і банкрутство – лише один з них. У всьому світі під банкрутством прийнято розуміти фінансову кризу, тобто нездатність фірми виконувати свої поточні зобов'язання. Крім цього, фірма може випробовувати економічну кризу (ситуація, коли матеріальні ресурси компанії використовуються неефективно) і криза управління (неефективне використовування людських ресурсів, що часто означає також низьку компетентність керівництва і, отже, неадекватність управлінських рішень вимогам навколишнього середовища). Відповідно, різні методики прогнозу банкрутства, як прийнято називати їх у вітчизняній практиці, насправді, передбачають різні види криз. Саме тому оцінки, одержувані при їх допомозі, нерідко так сильно розрізняються.
Інша справа, що будь-який з позначених видів криз може привести до колапсу, смерті підприємства. В зв'язку з цим, розуміючи механізм банкрутства як юридичне визнання такого колапсу, дані методики умовно можна назвати методиками прогнозу банкрутства. Представляється, що жодна з них не може претендувати на користування як універсальна саме унаслідок «спеціалізації» на якому-небудь одному виді кризи. Тому здається доцільним відстеження динаміки зміни результуючих показників по декількох з них. Вибір конкретних методик, очевидно, повинен диктуватися особливостями галузі, в якій працює підприємство.
Більш того, навіть самі методики можуть і повинні піддаватися коректуванню з урахуванням специфіки галузей.
Для діагностики вірогідності банкрутства використовуються декілька методів, заснованих на застосуванні:
1) аналізу системи критеріїв і ознак;
2) обмеженого круга показників;
3) інтегральних показників, розрахованих з допомогою:
– скоригованих моделей;
– багатовимірного рейтингового аналізу;
– мультиплікативного дискримінантного аналізу
При використовуванні першого методу ознаки банкрутства ділять на 2 групи.
1. Показники, що свідчать про можливі фінансові утруднення і вірогідність банкрутства в найближчому майбутньому:
– істотні втрати, що повторюються, в основній діяльності, що виражаються в хронічному спаді виробництва, скороченні об'ємів продажів і хронічної збитковості;
– наявність прострочених кредиторської і дебіторської заборгованостей;
– низькі значення коефіцієнтів ліквідності та тенденції до їх зниження;
– збільшення до небезпечних меж позикового капіталу в загальній його сумі;