Курсовая работа: Типологія підліткових субкультур та іх вплив на соціальне виховання
По-друге, вивчення субкультур - відносно новий напрямок у вітчизняних гуманітарних науках, але він активно розвивається. Вивчаються як соціально-філософські, соціологічні, соціально-психологічні аспекти даного феномену, так і окремі різновиди субкультур, процеси їх становлення, взаємодія з соціальними інститутами і т.д.
Будуть проаналізовані проблеми соціального виховання підлітків, розкриті психологічні особливості вікової субкультури. На основі вивченого матеріалу можна буде виявити ступінь впливу соціальної групи і суспільства на розвиток підлітка як окремої особистості і визначити можливість запобігання і виправлення негативних наслідків такого впливу.
Проблемами соціального виховання дітей займалася знаменитий американський антрополог Маргарет Мід. За результатами своєї першої експедиції в 1925 - 1926гг. на о.Тау М. Мід опублікувала матеріал, який став науковою сенсацією, - про відсутність у архаїчної культури специфічних конфліктів підліткового віку, з чого випливало, що проблеми молоді в «цивілізованому» світі мають чисто соціальні джерела. [23]
Д.Б. Ельконіну належить багато наукових статей, присвячених проблемам соціалізації, її периодизации, психічного розвитку дітей різних вікових груп, психології ігрової та навчальної діяльності, психодіагностики, але самим великим внеском у розвиток не тільки вітчизняної, але й світової педагогіки було розробка і впровадження нової системи навчання, так званого «розвивального навчання». [24]
У працях Макаренка розроблені найважливіші питання сімейного виховання, в тому числі структури сім'ї, її культури, методів виховання в родині. Макаренко стверджував, що виховати дитину правильно легше, ніж потім його перевиховувати. Родина як колектив, поведінка батьків, у кінцевому рахунку, визначають успіх виховання дітей. [11]
Отже, почнемо по порядку.
РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ, СТРУКТУРА І ФУНКЦІЇ МОЛОДІЖНИХ СУБКУЛЬТУР
1.1 Дитяча и підліткова субкультурияк фактор соціального виховання
Новонароджений вступає в світ як біологічний організм, ійого основноютурботоюєвласний фізичний комфорт. У ході развиткудитина, індивід перетворюєтьсяна людську особистість, цей процес називається соціалізацією. Соціалізація - це процес, опосередкованоякиміндивідом засвоюються норми групи, формується власне„Я”, унікальність даного індивіда як особистості.
Чарльз Кулі відводить вирішальну роль в соціалізації індивіда первинним групам – сім’ї, друзям. Безпосередніі тісні контактидитиниз членами таких груп викликаютьсвоєрідні психічні реакції в його свідомості. Особливе значення Кулівіддаєдумкам і представленням осіб, оточуючих дитину. Під їх впливом у індивіда развивається так зване “дзеркальне Я”. Завдякицьому у нього формується самооцінка, він привчається свідомо виділяти себепоміжоточуючих його людей, вироблюючипочуття гордості, повагиабоприниження за власне Я. З часом суб’єктивне Я стає більш стійким, сталим, під впливом вимоготочуючих у індивіда виробляється почуття самоконтролю, віну більшій мірізасвоює нормы і ціності соціальної групи.[6]
Джордж Мід приділявнайбільшуувагу символам і жестам у процесі взаємодії. Він вважав, що необхідною стороною взаєморозумінняіузгодженої соціальної взаємодіїєздатність, яка формується ще в дитинстві– приміняти на себероліінших людей. Головне місцеу формуванніцієїздібності належитьдитячим іграм. Вже сам вступ до колективної спонукає дитину приймати на себе певну роль, потім по мірі накопичення досвіду і дорослішання він навчається приймати на себе ролі кількох осіб, що беруть участь у грі. Завдяки цьому розвивається його розум і самосвідомість, дитина засвоює норми і цінності групи, її вимоги і установки по відношенню до нього. Критерієм формування зрілого Я слугує здібність індивіда приймати на себе роль “узагальненого іншого”, під котрим Мід розуміє деякий узагальнений образ колективних вимог і установок по відношенню до даного індивіда.[5]
Сім’я і інші первинні групи грають найважливішу роль у період ранньої соціалізації дитини. По мірійого дорослішання розширюється коло його спілкування, все більшу роль починають грати різні організації і установи, особливо системи освіти, засобів масової інформації. Ці посередники між людиною і суспільством називаються інститутами і агентами соціалізації.
Агенти соціалізації– це конкретні люди, відповідальні за навчання культурним нормам ізасвоєння соціальних ролей. Інститути соціалізації– це установи, які впливають на процес соціалізаціїі направлятьйого.
Оскільки соціалізація ділиться на первинну і вторинну, так само діляться і агентмйінститути. До агентівтаінститутів первинної соціалізаціївідноситься найближче оточення людини, що виявляє найбільш сильний і істотний вплив на формування його особистості – це родина, друзі, вчителі.Агенти вторинної соціалізації– це представники адміністрації учбового закладу, придприємства, армії, міліції, церкви, держави, співпрацівники ЗМІ. З ними підліток рідше контактує, ці контакти менштривалі, їх вплив, як правило, менш глибокие, ніж у первинних агентів.[9]
Серед агентів первинної соціалізації не всі грають однакову роль. Для підлітка батьки знаходяться в переважаючій позиції, а однолітки рівнійому. Друзі можут вибачитипідлітку те, чого не вибачають батьки:помилки, порушенняморальних заборон і соціальних норм и т.д. Можна сказати, що батькиі друзівиявляють протилежний вплив, що зводить на нівець взаємні зусилля.
І все ж, найголовнішим інститутом є сімья. Існує декілька відносно автономних психологічних механизмів, за допомогою яких батьки впливають на своїх дітей.
По-перше, підкріплення: заохочуючи поведінку, якудорослі вважають правильною, і караючи за порушення встановлених правил, батьки впроваджують у свідомість дитини певну системи норм, дотримання яких з часом стає для дитини звичкою та внутрішньою потребою.
По-друге, ідентифікація: дитина наслідує батьків, орієнтується на їх приклад, намагається стати такими як вони.
По-третє, розуміння: знаючи внутрішній світ дитини і чуйно відкликаючись на його проблеми, батьки тим самим формують його самосвідомість і комунікативні здібності.
Так само важлива емоційна атмосфера в родині. Эмоційний тон відносин між батьками і дітьми психологи представляють у вигляді шкали, на одному полюсіякої стоять максимально близкі, теплі, доброзичливі стосунки (батьківська любов), а на іншому - далекі, холодні и ворожі. У першому випадку основними засобами виховання є увага і заохочення, в другому – суворість і покарання. Безліч досліджень доводять переваги першого підходу. Дитина, позбавлена сильних і недвозначних доказів батьківської любові, має менше шансів на високу самоповагу, теплі і дружні стосунки з іншими людьми і позитивний образ „Я”. [19]
Група однолітків значно впливає на соціалізацію дитини. “Потребауспілкуванні з однолітками, яких не можуть замінити батьки, виникає у дитини вже в 4 - 5 лет (за деякими даними – навіть раніше) і з віком неухильно усилюється”[7]. Особливо значущою група однолітків стає у підлітковому віці, тому що вона допомагає вирішити багато психологічних проблемы, пов’язаних з труднощами перехідного віку. Група однолітків стає для підлітка своєрідною школою життєвого досвіду, який не можуть забезпечити родина або навчальні заклади. В першу чергу, вона дає досвід “горизонтального” спілкування, тобто спілкування з рівними, досід спільної діяльності і засвоєння нових ролей, пов’язаних з цією діяльністю.
А зараз поговоримо про поняття “підліток”.
Які хронологічні рамки даного об’екту? Питаннявікової стратифікації - предмет суперечокбагатьох поколіньі напрямківдослідників. Візьмемо, наприклад, визначення В. Даля: “юноша (рос.) - малый, молодчик, парень, паренек, человек на возрасте, от 15 до 20 лет и более, в поре возмужалости. Подросток (підліток) – дитя на подросте.” [20]
В англійскій мові для визначення підлітка існує слово, що найбільш точно відображає дане поняття: Teenager.
Teen - це суффікс чисельників від 13 до 19, Age - в перекладі означає вік. Тобто, у буквальному перекладіteenager– людина віком 13 – 19 років.
1.2 Виникнення молодіжної субкультури в СРСР
Світ зіткнувся з проблемою молодіжних субкультур у 60-іроки ХХ століття. В СРСР до 80-х років це питання ні підіймалося, тому що в силу склавшихся наукових парадигм субкультуривважалися соціальною патологією. Єдиним дозволеним молодіжним об’єднанням був комсомол, однак у 70-е роки почали з’являтися різноманітні неформальні угрупування, які були вимушені знаходитися в „андеґраунді”. І тількизпочатком перебудову і процессів гласності вони змогли заявити про себе у повний голос.
Їх поява в кінці 70-х на початку 80-х років був свого роду протест частини молоді проти формалізму в громадських організаціях, незадовільну організацію дозвілля, однак цей процес прийняв перекручені, найчастіше соціально небезпечні форми.
Велика частина таких угруповань формувалася навколо різних музичних смаків і стилів (металісти, роллінги, брейкери, бітломани і т.п.); в деяких ціннісні орієнтації мали деякі політичний та ідеологічний відтінок (ностальгісти, пацифісти, зелені). Виділялися групи аполітична характеру (хіпі, панки, люди системи) і, так звані, «Мітьки», що виділялися самоіронією і гротескно підкресленим стилем «ala Русь». Формувалися угруповання, що сповідали «культ м'язів» і фізичної сили (качки) і кріміногені групи, що об'єднувалися на базі агресивності, жорсткої організованості та протиправної діяльності (гопники, любери і т.п.), більшість з яких надихалися гаслами боротьби зі «злом» в особі хіпі, панків і т.п. рухів.