Курсовая работа: Типові випадки порушень видавничих стандартів у сучасних українських виданнях
Міжнародна організація із стандартизації (ISO) заснована 1946 р. в Лондоні на спільному засіданні Координаційного комітету ООН у галузі стандартизації (ККС) і делегатів від 25 країн. Нині це найбільша серед міжнародних організацій, що займаються питаннями стандартизації; членами ISO є понад 90 країн світу. ISO затверджено понад 9 тис. міжнародних стандартів. Офіційними мовами ISO є англійська, французька й російська.
Міжнародні стандарти й рекомендації, що приймаються ISO, не є юридичне обов'язковими для країн-членів Проте вони, встановлюючи вимоги й показники, що відповідають світовому технічному рівню, впливають на національні стандарти, а через них зумовлюють і попит на ту чи Іншу продукцію на міжнародному ринку. Іншими .словами, кожна країна має право застосовувати їх цілком, окремими розділами чи взагалі не приймати.
Міжнародна електротехнічна комісія (IEC) заснована на конференції представників 13 країн у Лондоні в 1906 р. Нині вона є однією з провідних організацій з питань стандартизації в галузі електротехніки, радіоелектроніки й зв'язку. Кількість членів ІЕС (понад 40) менша, ніж членів ISO; це пояснюється тим, що передову електротехніку, електроніку і зв'язок мають тільки промислове розвинуті країни світу. Членами ІЕС є національні комітети із стандартизації.
Нині розроблено понад 2 тис. міжнародних стандартів ІЕС, причому стандарти ІЕС за наявністю в них технічних вимог до продукції, методів випробування її є повнішими за стандарти ISO. Це пояснюється, з одного боку, тим, що вимоги з безпеки превалюють у вимогах до продукції, що входить у сферу діяльності ІЕС, а з другого — досвід роботи, накопичений протягом багатьох десятиліть, дає змогу повніше розв'язувати питання стандартизації.
Враховуючи спільність завдань ISO та ІЕС, а також можливість дублювання роботи окремими технічними органами, між ними укладено угоду, що розмежовує сфери діяльності обох міжнародних організацій та встановлює порядок координування технічної діяльності.
З 1 січня 1993 р. Україну прийнято повноправним членом Міжнародної організації із стандартизації, а з 14 лютого 1993 р. - до Міжнародної електротехнічної комісії.
Серед широко відомих міжнародних організацій слід відзначити Міжнародну організацію законодавчої метрології (МОЗМ), створену в 1956 р.; Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ), створене в 1957 р.; Міжнародну організацію цивільної авіації (ІКАО), створену в 1944 р. (діє з 1947 р.).
У перші роки співробітництва країн — членів Ради Економічної Взаємодопомоги (1962 - 1974 рр.) було прийнято понад 4 тис. рекомендацій РЕВ із стандартизації. З 1975 по 1990 рік діяли стандарти РЕВ. Було затверджено понад 6 тис найменувань. Деякі з них діяли як державні стандарти колишнього СРСР, а окремі державні стандарти відповідали їм повністю або у певній частині. Тому й нині у позначеннях деяких міждержавних стандартів збереглася вказівка на певний стандарт РЕВ. У посиланнях на міждержавні стандарти написаний у дужках номер стандарту РЕВ, ІSО, ІЕС можна не зазначати.
2. Проблем розвитку стандартизації бібліотечної та видавничої справи в Україні
Система стандартів з видавничої та бібліотечної справи діє з кінця 70- х років ХХ ст., хоча створити стандарти намагалися ще 20-х роках. З безперервним розвитком суспільства, науки і виробництва в 60 – 70-х роках призвело до зміщення індустріального суспільства. Традиційна діяльність бібліотек уже не задовольняла його. Систему потрібно було покращувати, і це сприяло появі різної форми аналітико-синтетичної переробки документів. Ці тенденції спричинили появу інформаційних служб різних рівнів, які ввійшли до Державної системи науково-технічної інформації (ДСНТІ)
Крім цих органів у СРСР діяли бібліотеки різних систем і відомств. Тільки в Україні їх було понад 50 тис. Перед бібліотечно-інформаційною системою ставилось складне завдання. Розв’язати проблему можна було шляхом комплексного впорядкування вже існуючих теоретичних і практичних основу галузі бібліотекознавства, бібліографознавства, інформації і видавничої справи.
Вдосконалення цих систем стимулювали створенню СІБВС. УЦ 1978 р. Державний стандарт СРСР починає її запроваджувати. Мета і завдання – забезпечувати координацію нормативного та методичного керівництва науково-інформаційною і видавничою діяльністю.
Система СІБВС складається підсистем: бібліотечна справа та бібліографічна діяльність. Науково-технічна інформація (НТІ), видавнича справа.
Керував розробкою цієї системи Держстандарт СРСР, діяльність у цілому координував підвідомчий головний інститут – Всеросійський науково-дослідницький інститут класифікації, термінології та та інформації зі стандартизації і якості Держстандарту Росії (ВНДІКІ). Підсистемою НТІ керував Державний комітет науки і техніки СРСР (ДКНТ СРСР), підсистемою бібліотечної справи і бібліографічної діяльності – Міністерство культури СРСР, підсистемою видавничої справи – Державний комітет СРСР у справах видавництв, поліграфії і книжкової торгівлі (Держкомвидав СРСР). Координацією, організаційно –методичним та науково-технічне керівництво було покладене на головні організації зі стандартизації: ВІНІТІ ДКНТ СРСР і АН СРСР; Державну бібліотеку СРСР ім. В.І. Леніна Мінкультури СРСР; науково-виробниче об’єднання «Всесоюзна книжкова палата» Держкомвидаву СРСР. Республіканські стандарти розроблялись переважно мовні. Розробка нормативно-технічних документів (НТД) визначалася програмами і реалізувалась лише за встановленим порядком. Створення СІБВС сприяло прискоренню оптимізації процесів інтеграції діяльності з НТІ, бібліотечної та видавничої справи шляхом розробки взаємопов’язаних нормативних документів, що об’єднували ці підсистеми.
Система СІБСВ покращила віддачу служб інформації, бібліотек і видавництв, об’єднавши їх інформаційну сутність і чітко окреслила єдиний комплексний об’єкт стандартизації.
З розпадом ДСНТІ в Україні почала формуватись національна система стандартизації бібліотечної, інформаційної та видавничої справи. Так, як процес розробки стандартів складний і тривалий країни СНД, Балтії та України уклали угоду про проведення узгодженої політики в сфері стандартизації, метрології та сертифікації. , згідно з якою стандарти системи СІБВС намули статусу міжнародних. На даний момент стандартизація набуває більшого значення. Вона забезпечує технічну і термінологічну єдність й взаємозамінність.
Раніше 70% НТД створювалось в Москві, а в Україні тільки 30%. Цей досвід став базою для розробки Державної системи стандартизації України. Декрет Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» (1993рік) визначив правові і економічні основи систем стандартизації та сертифікації встановив організаційні форми їх застосування на території нашої держави. Керівництво з питань стандартизації покладено на Державний комітет України по стандартизації метрології сертифікації (Держстандарт України). Він зобов`язаний займатися організацією фундаментальних досліджень у галузі стандартизації щоб сприяти економічному розвитку держави підвищувати конкурентоспроможність науково-технічних та дослідно-конструкторських розробок технологій і виробів. Мета Комітету в галузі стандартизації – застосовувати системний підхід до розробки комплексу стандартів з головних напрямків економічної діяльності національних НТД з міжнародними стандартами для забезпечення відповідності вимогам ринкової економіки. Держстандарту підпорядковано 118 технічних комітетів (ТК). Частина з них співпрацює з ТК і підкомітетами ISO IEC і країнами СНД. У системі ДССУ функціонує Український науково-дослідний інститут стандартизації сертифікації та інформатики (УкрНДІССІ), Міжнародна рада зі стандартизації, метрології та сертифікації . НТД створюються на підставі узагальнення досягнень науки, техніки й практичного досвіду. «Державна система стандартизації України. Основні положення» нормативно закріпив структуру державної системи стандартизації, вказав мету, об’єкти стандартизації, категорії та види НТД. Порядок розробки і затвердження проектів стандартів передбачено ДСТУ 1.2-93 «Державна система стандартизації України. Порядок розроблення державних стандартів». Держстандарт України видав такі покажчики: «Межгосударственные стандарты» і «Державні стандарти України» (з 1995 р. – «Каталог нормативних документів»), щомісячний покажчик «Стандарти. Інформаційний покажчик (додаток,щомісячно)», «Технічні умови України» (щоквартально). Розроблені та видані «Каталог ІSО» (англо-українська версія в двох частинах) і сумісний з Міжнародною класифікацією стандартів (ІСS), прийнятою Міжнародною організацією по стандартизації (ІS0) «Класифікатор нормативних документів», який дає змогу класифікувати стандарти та нормативні документи.
Упродовж 1992—1996 р. в Україні діючі стандарти (приблизно 60%) гармонізовано з відповідними міжнародними. Очевидно, це досягнення, але тільки як кількісний показник. Аналіз виданих стандартів з бібліотечної, інформаційної та видавничої справи виявив їх недосконалість. Причиною недоліків вітчизняних НТД є нескоординованість бібліотечної політики, що згубно для інформатизації бібліотек. Нині ніхто не керує процесом прийняття рішень у ключових напрямах створення власної національної інформаційної бази, в тому числі й стандартизації інформаційного та лінгвістичного забезпечення автоматизованої бібліотечно-інфорнаційної системи країни (101- Міністерство культури і мистецтв України тільки-но розглядає питання формування державної політики та розробки міждержавної бібліотечно-інформашйної програми «Елібр».
Держстандарт України не дотримується комплексного підходу при групуванні НТД. Держстандарти належать до визначених систем або комплексів стандартів, зокрема Й таких, як «документація», «інформація та документація», «захист інформації», «коди й кодування інформації» тощо, Однак ДСТУ 3017-95 «Видання. Основні види. Терміни та визначення», ДСТУ 2732-94 «Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення» не віднесено ні до якого комплексу. Номер надається лише комплексу стандартів Державної системи стандартизаціїУкраїни (ДСТУ 1.0-93... ДСТУ І.5-93). Міждержавні стандарти цієї системи починаються з цифри «7» з крапкою після неї, а вітчизняні держстандартни не мають єдиної нумерації та єдиної назви системи. Деяким НТД присвоєно тільки назву комплексу без номера. У разі, коли Держстандарт України наближує групування НЇД до якоїсь міжнародної системи чи розробляє свій принцип групування стандартів і позначення комплексів, то слід підготувати методичний посібник, що пояснив би принцип їх позначення і групування.
Розроблені проекти стандартів часто не апробуються у відповідних головних установах. Однак згідно з ДСТУ 1.2-93 «Порядок розроблення державних стандартів» їх проекти обов'язково до розгляду на ТК відправляються на відзив провідним організаціям (п. 3. 3. 2) цієї галузі знань. На підставі одержаних зауважень і пропозицій проекти стандартів (п. 3.4. 2) доопрацьовуються. На практиці цей порядок порушується. Наприклад, тексти ДСТУ 3008-95 «Документація. Звіти у сфері науки і техніки», ДСТУ 2394-94 «Інформація та документація. Комплектування фонду, бібліографічний опис, аналіз документів. Терміни та визначення», ДСТУ 2395-94 «Інформація та документація. Обстеження документа, встановлення його предмета та відбір термінів індексування. Загальні вимоги», не апробувалися ні у великих бібліотеках, ні в Книжковій палаті України, ні на відповідній кафедрі Київського національного університету культури та мистецтв, ні у видавництвах, тому деякі визначення термінів некоректні .
Недоліки, допущені при розробці НТД з бібліотечної, інформаційної та видавничої справи, пояснюються тим, що гармонізація національних стандартів з міжнародними Інколи зводиться до їх повного дослівного перекладу. Переклад міжнародних і міждержавних стандартів українською мовою призводить до їх формального введення .
Загальноприйнятий термін «галузь бібліографічного опису» в ДСТУ 2394-94 «Інформація та документація. Комплектування фонду, бібліографічний опис, аналіз документів. Терміни та визначення» подано як «зона бібліографічного опису». Термін «обов'язковий примірник» визначено як «обов’язковий примірник» документа (безплатний чи платний), який надсилається відповідним державним бібліотекам та інформаційним центрам згідно з правочинним депонуванням». Це визначення дезорієнтує фахівців, бо розуміється інколи дослівно. Виникає колізія, згідно з якою депоновані наукові праці, дисертації, звіти з НДР та пояснювальні записки до ДКР теж обов'язкові до розсипки. У даному разі слід було б не перекладати дослівно міждержавний стандарт, а доопрацювати визначення терміна, сформулювати його чіткіше.
Розробники не дотримуються повноти системи понять. УДСТУ 2394-94 подано визначення терміна «реєстрація серіального видання», але відсутні визначення, наприклад, термінів: облік періодичних, неперіодичних та інших видань. ДСТУ 3017-95 «Видання. Основні види. Терміни та визначення» не включають такий вил документа, як патенти (описи винаходів). Розробка термінологічних стандартів не повинна вестися хаотично, а становити систему понять. Структура термінологічних стандартів має будуватися за логіко-понятійною системою. Терміни повинні бути взаємодоповнюючими, різночитання неприпустимі. При розробці проектів державних НТД необхідно враховувати теоретичний і практичний досвід, національні особливості мови .
У стандартах для кожного окремого поняття встановлюється один термін, який не допускає вживати терміни-синоніми з позначкою «Нд» - недозволений. Стандарти потребують однозначності між термінами й поняттями в межах одної терміносистеми.
Розробляючи НТД, слід обережніше підходити до визначень поширених термінів. Скажімо, у ДСТУ 3017-95 «Видання. Основні види. Терміни та визначення», ДСТУ 3018-95 «Видання. Поліграфічне виконання. Терміни та визначення», термін «видання» у першому випадку визначається як «документ», а в другому - «виріб». З терміну «документ», можна зрозуміти, що він вживається для визначення поширеного поняття, котре охоплює джерела інформації, зафіксовані на різних носіях. Цей термін у ДСТУ 2392-94 «Інформація та документація. Базові поняття. Терміни та визначення» окреслюється так: «записана інформація, яка може розглядатися як одиниця у ході здійснення інформаційної діяльності», а в ДСТУ 2732-94 «Інформація та документація. Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення» - як «матеріальний об'єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію, оформлений у зведеному порядку і має у відповідності з чинним законодавством юридичну силу». Неузгодженість термінів у стандартах ускладнює розв'язання теоретичних і практичних проблем функціонування системи інформаційних документів.
Кардинальні зміни в НТД інколи викликають неадекватну реакцію спеціалістів. Наприклад, у ДСТУ 3008-95 «Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення» фахівці знаходять грубу помилку в пунктах 3. 1. 3; 3. 2, 2 (в); 7. 13. 14, де йдеться про присвоєння звітам по НДР міжнародного стандартного номера книги (ISBN) і міжнародного стандартного номера серіальних видань (ISSN), однак не пояснюється, який ідентифікатор якому документу присвоюється, немає посилання на діючі міждержавні ГОСТ 7.53-86, ГОСТ 7.56-89. Аналогічні пункти по ISBN та ISSN не передбачено ні міждержавним стандартом ГОСТ 7.32-91, ні міжнародним стандартом ISO 5966-82. Але, зауважимо, ГОСТ 7.32-91є прямим перекладом ISO 5966-82, а звіт по НДР згідно із ДСТУ 3017-95 не визначається як основний вид ви дання. У новому стандарті, коли відійти від стереотипу, простежується еволюційна зміна. Вона дає змогу без затримок публікувати наукові звіти із суспільних наук, мистецтвознавства, мовознавства, педагогіки, літературознавства, котрі становлять інтерес для широкого кола громадськості, але розробники стандарту мають конкретизувати, з яких саме галузей знань результати наукових досліджень підлягають публікації без обмеження термінів.
Аналіз виданих нових вітчизняних стандартів викликає у деяких спеціалістів сумнів щодо доцільності підготовки в майбутньому взагалі термінологічних НТД. Ці стандарти не регламентують фахову термінологію, а навпаки загрожують повною деструкцією. Цю проблему не розв'яже навіть створення словників спеціальних термінів та понять. Їх складання лише один з етапів на шляху до підготовки державних стандартів. Причому словники й довідники не можуть замінити стандарти, бо не мають правового статусу, Вони узагальнюють теоретичні досягнення і таким чином формують базу для наступної фази розробки НТД.
Розробка термінологічних стандартів життєво необхідна для усунення термінологічних бар'єрів. Уніфікація, подальша стандартизація термінології потрібна, щоб налагодити взаєморозуміння між фахівцями однієї галузі знань. Затвердження точних і однозначних термінів, що відповідають сучасному стану науки й техніки, стало одним із найважливіших завдань міжнародної науки. Для його вирішення в 1982 р. засновано Міжнародну асоціацію з термінології - ТЕРМІА, у 1987 - ЄВРОТЕРМ - незалежну організацію для проведення наукових досліджень у галузі термінології та автоматизованого перекладу.
Створення нових автоматизованих технологій неможливе без розробки узгоджених терміносистем, котрі дають змогу якісно поліпшити механізм формування ІР і їх передачі в режимах локального та віддаленого доступу. Автоматизація бібліотечних процесів, перехід від організації окремої бази даних до локальної мережі, а потім до гіперканалів зв'язку потребує впорядкування, уніфікації, стандартизації .